Економічний аналіз

курсовая работа

3. Шляхи прискорення темпів економічного зростання в Україні

Для України вихід на траєкторію економічного зростання після багаторічної кризи є необхідним, з точки зору існування незалежної держави. На цьому шляху Україна має подолати величезні труднощі, повязані з стратегічними помилками, що мали місце в ході економічних реформ, недостатністю фінансових ресурсів, браком висококваліфікованих кадрів, структурним дисбалансом в економіці, переважанням інтересів певних груп суспільства над загальнодержавними інтересами, відсутністю загальнонаціональної ідеї економічного відродження держави, усуненням держави від активного зваженого управління економічними процесами.

При цьому роль держави має бути визначальною саме у тих напрямках, де ніхто не зможе її замінити. Як писав всесвітньо відомий економіст Дж. М. Кейнс у роботі "Кінець політики невтручання держави в економіку": "Держава має братись за те, чого на цей час не робить ніхто інший". Саме до такого завдання належить і розроблення національної стратегії економічного розвитку. Найвищим пріоритетом такої стратегії мають стати національні інтереси.

Необхідно категорично відкинути навязаний примітив щодо того, що національний інтерес полягає в максимізації прибутків окремих індивідів чи підприємницьких структур. У ХХІ ст. Україна не може конкурувати, спираючись на погляди XVIII ст., які служать сьогодні прикриттям бездіяльності чи корупції. Проблеми економіки кожної країни, як і шляхи вирішення цих проблем з огляду на історію, культуру, інфраструктуру, політичний і громадський устрій дуже різняться. Спроба сліпо копіювати стратегію і досвід інших країн приречена на невдачу.

Неодмінною складовою успіху економічної політики є соціальна злагода і спільна робота усіх гілок влади. Це допоможе створити відповідну законодавчу базу для реалізації такої стратегії розвитку. При цьому держава має унеможливити або максимально зменшити втручання певних угрупувань, які керуються лише власними клановими інтересами, що суперечать загальнодержавним. Це ж стосується і втручання деяких торгових партнерів України у проведення нею внутрішньої економічної політики.

Держава має обмежити своє втручання в економіку макроекономічним рівнем, а саме: створенням сприятливих умов для розвитку добросовісної конкуренції, оновлення виробничого потенціалу, підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції, розвитку науки, освіти і культури, забезпечення гарантованого захисту життя, здоровя своїх громадян, навколишнього середовища. Спроба керувати конкретними підприємствами, надавати пільги деяким з них стає чинником корупції, яка позбавляє державу можливості проводити ефективну економічну політику. Важливим завданням держави є проведення зваженої протекціоністської політики по відношенню до конкурентоспроможних галузей. Досвід Південної Кореї, Японії, США, ЄС показує, що гнучкий протекціонізм, визначений у часі, спрямований на досягнення конкретного результату, а саме - виходу на світові ринки, має право на існування. При цьому держава має чітко реагувати на досягнення конкретних результатів і не боятися відмовитись від застосування протекціоністських заходів, якщо вони не дозволили досягти кінцевої мети. В протилежному випадку протекціонізм може перетворитись у ще один чинник корупції.

У світовій економіці відбуваються складні процеси. Фінансова криза 1997-1998 рр. спонукала переглянути основні принципи стратегій економічного розвитку, а також попередню політику міжнародних фінансових інституцій.

Для України, яка є країною з переходною економікою, надзвичайно важливим є правильний вибір стратегій економічного розвитку.

Аналіз стану факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки України показує, що перед економікою України постали складні завдання, серед яких головними є вихід з глибокої економічної кризи, зупинення зниження життєвого рівня, стабілізації та економічного зростання, інтеграції в якості рівноправного члену у світову економічну систему. Вирішення останнього завдання багато в чому залежить від того, яке місце займе Україна в міжнародному розподілі праці, що, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності української продукції на світових ринках, обсягів та структури експорту продукції та капіталів, повязаних з виробництвом продукції.

Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність української продукції є: природні, трудові, наукові і виробничі ресурси, умови попиту на внутрішньому ринку, наявність споріднених галузей, повязаних з потенційно конкурентоспроможними галузями, стратегія підприємств щодо досягнення конкурентних переваг і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. Ще одним вагомим фактором впливу на формування конкурентоспроможності української економіки є роль уряду. Вагомість цього фактора суттєво підвищується на перехідному етапі формування державної економічної політики, спрямованої на подолання кризи, і подальший економічний зріст.

Вивчення згаданих вище факторів конкурентоспроможності економіки України говорить про надзвичайну складність ситуації.

Україна не належить до числа країн багатих на природні ресурси. Україні необхідно щороку імпортувати близько 40 млн.т нафти, 90 млрд.куб.м газу, 35 млн.т коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів, майже 100% бавовни та деяких інших видів сировини. Негативно впливають на ситуацію структурні диспропорції, обумовлені переважаючою часткою енерго- і ресурсоємних виробництв. Більше 57 % промислового виробництва припадає на такі енергоємні галузі як металургія, хімічна та нафтохімічна, паливна промисловість і електроенергетика. Виробництво кінцевої продукції становить 15,5 % обсягів всієї промисловості. Лише 22 % складає частка продукції харчової, легкої, деревообробної, паперової промисловості та промисловості будівельних матеріалів, здатних забезпечувати швидкий обіг капіталу.

Завдяки досить високій чисельності населення і суттєвому промисловому потенціалу Україна має достатньо ємний внутрішній ринок, здатний забезпечити розвиток багатьох галузей промисловості.

Свого часу лібералізація режиму зовнішньої торгівлі обґрунтовувалась очікуваннями підвищення рівня конкуренції вітчизняних галузей. Економісти, що пропонували і здійснювали відмову від багатьох важелів державного регулювання зовнішньої торгівлі запевняли громадян України у швидкому зростанні конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Проте виявилося, що переписані з підручника тези стали прикриттям для створення цілої системи заохочення імпорту товарів в Україну. Як результат - попит на внутрішньому ринку для багатьох галузей задовольняється переважно за рахунок імпорту і вітчизняні підприємства не можуть в своєму розвитку спиратися на національний ринок.

Процес "відлучення" вітчизняних виробників від українського ринку поглиблюється внаслідок неплатоспроможності населення і підприємств. Це створює ситуацію, коли експорт продукції стає єдиним фактором забезпечення конкурентоспроможності для підприємств. У свою чергу, залежність від зовнішніх ринків при загальній політичній і економічній слабкості України не дозволяє державі забезпечити інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Тому навіть такий позитивний фактор, як експорт продукції, несе в собі певні ризики.

Політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції залишається недостатньо ефективною, неефективними залишаються державні заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів.

Таким чином, аналіз економічного розвитку України за останні роки показує, що в Україні продовжується економічне зростання.

Позитивні тенденції другої половини минулого року продовжуються і в поточному. Ситуація залишається стабільною.

Всі макроекономічні показники перебувають у межах прогнозованих тенденцій, хоча деякі - на дещо вищій траєкторії.

Продовження високої динаміки впродовж трьох місяців поточного року вказує на усталену стабільність макроекономічного середовища.

Динаміка національних рахунків останніх семи років показує стабільний ріст з деякими відхиленнями, що пояснюється зміною світової конюнктури.

Для подальшого росту макроекономічних показників необхідне постійне та ефективне державне управління економічними процесами.

Як показує досвід самостійного розвитку національної економіки України, усунення держави від процесів управління економікою приводить тільки до негативних наслідків. Потрібно ефективніше використовувати усі наявні важелі керування, враховуючи світовий досвід, та досвід розвинених країн.

Делись добром ;)