Ефективність діяльності ВАТ "Комсомолець" Арцизького району Одеської області оцінка його ринкової позиції

курсовая работа

1.2 Суть рентабельності виробництва і методика визначення її показників

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємств, отриманий прибуток необхідно порівняти з фактичними витратами. Тому прибутковість підприємства вимірюється за двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток відображає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів, а щоб проаналізувати діяльність підприємства, його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який визначає рівень прибутковості й визначається у відсотках. Він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.[17. 505]

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

Р= П*100,

Вв

де П - валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість).

Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективності використання всіх авансових витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку(Нп):

Нп= П * 100 ,

Фос + Фоб

де Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на 1 га ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обовязковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

Мк = Пк ,

S*Kт

де Пк - прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S - площа посіву культури;

Kт - коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

Рп = П * 100 , тобто ТП-Вв *100 .

ТП ТП

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50%, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50% і при цьому підприємство не несе збитків, досягаючи нульової рентабельності.[20. 401-403]

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів - ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни Рц можна скористатися формулою:

Рц = Ц1 - Ц0 * 100 ,

С1

де Ц1 і Ц0 - ціна реалізації 1ц продукції відповідно у звітному і базовому роках;

С1 - собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності (Рс ) можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник Рц , або ж з виразу:

Рс = Ц1 - С0 *100 - Р0

С1

де Р0 - рівень рентабельності у базовому періоді;

С0 - собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів:

ь За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

ь За одного й того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну й ту ж величину (процентних пунктів).

ь З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

ь За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).[ 20. 404-405]

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формується інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках.[ 20. 408-409]

1.3 Оцінювання ринкової позиції за показниками прибутковості

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Виникнення прибутку безпосередньо повязане з виникненням категорії «витрати виробництва».

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником результативності й економічної ефективності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Значення прибутку полягає в тому, що він є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку, який є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємства.

[ 17. с.499]

Одним з найважливіших параметрів, що дає змогу оцінити ринкову позицію підприємства є рентабельність продажу. Вказуючи на частку прибутку у валовому обороті підприємства, цей показник свідчить про його цінову конкурентоспроможність. Оцінка його динаміки і порівняння з аналогічним показником інших підприємств дозволяє зробити висновок про доцільність вибору даного підприємства як партнера або як обєкта інвестицій. У США, наприклад, показник рентабельності продажу публікується в середньому за галуззю, що дещо полегшує вирішення проблеми визначення становища фірми на ринку.

Для потенційних інвесторів важливо знати надійність облігацій, які випускає підприємство з позиції одержання на них гарантованого процентного доходу. Ступінь такої надійності визначається за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за облігаціями (КПо) прибутком:

КПо = ОП+Д+ПД ,

СКв

де ОП - операційний прибуток;

Д - дивіденди, що одержує підприємство;

ПД - процентні доходи підприємства;

СКв - сума коштів, що виплачується власником облігацій у вигляді процентного доходу.

Чим більший коефіцієнт, тим вищий ступінь забезпечення виплати процентів за облігаціями за рахунок поточних прибутків підприємства. Практика роботи фірм Заходу дає підстави стверджувати, що за умови, коли КПо дорівнює 3-4, забезпеченість виплати процентів за облігаціями вважається надійною.

Для інвесторів, що орієнтуються на придбання привілейованих акцій, важливо знати ступінь їх надійності. Про нього судять за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за привілейованими акціями (КПпа) чистим річним прибутком підприємства. Цей показник визначають за формулою:

КПпа = ЧРП ,

СпА

де ЧРП - чистий річний прибуток підприємства;

СпА - сума обовязкових виплат за привілейованими акціями;

В даному випадку, як бачимо, розрахунок ведеться за чистим річним прибутком, оскільки дивіденди за цими акціями виплачуються лише після сплати всіх передбачених законодавством податків.

Для власників і потенційних покупців звичайних акцій дуже важливим є показник їх надійності (КзА):

КзА = ЧРП- ФВ ,

КзА

де ФВ - фінансовані виплати за привілейованими акціями;

КзА - кількість звичайних акцій, що знаходяться в обігу.

Кожний з потенційних інвесторів при прийнятті остаточного рішення про придбання відповідного типу цінних паперів підприємства обовязково враховує їх співвідношення в його капіталі.

Особливо велике значення для оцінки ринкової позиції підприємства має показник співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною. Він визначається відношенням біржової ціни однієї акції на річний дивіденд. Якщо цей коефіцієнт у динаміці збільшується, це є свідченням зростанням довіря покупців до його акцій і досить міцного становища підприємства на ринку.

Даний показник реально може підвищуватися за таких умов:

ь Ціна акції збільшується за тих же дивідендів;

ь Ціна акцій зростає швидшими темпами , ніж дивіденди;

ь Ціна акцій залишається не змінною за менших дивідендів.

Незважаючи на різні причини зростання коефіцієнта співвідношення, в усіх випадках він, начебто, відображає громадську думку про майбутнє підприємства як субєкта ринку. Порівнянням цього показника з аналогічним показником інших фірм як у динаміці, так і за останній рік дає можливість підприємцям зробити правильний вибір обєкта здійснення своїх інвестицій.

Коефіцієнт надійності звичайних акцій, як це випливає з раніше наведеної формули його визначення, вказує, скільки чистого прибутку за мінусом фіксованих виплат за привілейованими акціями припадає на одну таку акцію. Але це ще не означає, що така величина прибутку буде насправді виплачена власникам даних акцій. Підприємство резервує частину прибутку, тобто не розподіляє його у звітному році з метою використання в майбутній період. Щоб реально судити про механізм розподілу прибутку підприємства на цій стадії, визначають коефіцієнт оплати дивідендів як результат від ділення фактично виплачених дивідендів на акцію на коефіцієнт надійності звичайних акцій. Якщо, скажімо, цей показник становить 45%, це означає, що 55% залишку чистого прибутку залишилось не розподіленою. Він відображається у балансі підприємства і використовується в наступні періоди для інвестицій, виконання інших комерційних операцій.[ 10. 423-425]

З кінця 1991 року в Україні розпочався відхід від командно адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до реформування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, некомплексно. Без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів.

Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 році. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 року фіксованого сільськогосподарського податку. З прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999року були визначені правові економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром.

Важливе значення для підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників» від 11.06.1998 року. Згідно з цим Указом передбачено спрямування до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко і молочну продукцію, мясо та мясопродукти , на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам.

За роки економічної кризи з усіх галузей рослинницького спрямування найбільшої руйнації зазнали виноградарство, садівництво і хмелярство. З метою відновлення цих галузей було прийнято Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» (травень 1999 року). Відповідно до цього Закону встановлено одновідсотковий збір від суми виручки, що включається в суму торговельного обороту, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торгівельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Платниками даного збору є субєкти роздрібної торгівлі, якщо алкогольна продукція і пиво надходять їм безпосередньо від товаровиробника. В разі надходження цих товарів з оптової торгівельної мережі до роздрібної платниками збору є субєкти оптової торгівлі.

Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського товаровиробника значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна. Започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна » (червень 2000 року). Зернова проблема - це надзвичайно важлива не тільки економічна, а ц політична проблема, розвязання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.

Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 року. Ним визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей період і головне - законодавчо закріплюються уже введені і нами розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.

Як бачимо, на початку 2002 року державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва стали відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми.[10.594-604]

2. Природно-економічні умови господарювання та стан економіки ВАТ "Комсомолець"

Делись добром ;)