Методи керування діяльністю підприємства в ринкових умовах (на прикладі ПАТ "Птахофабрика Південна")

курсовая работа

1.2 Методи і принципи керування діяльністю підприємств

Практична реалізація функцій керування здійснюється за допомогою системи методів керування. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети. Такі інструменти заведено називати методами керування.

Методи керування-це сукупність способів і засобів цілеспрямованої дії на працівників і трудові колективи в цілому з метою координації їх діяльності для досягнення мети підприємства (фірми,організації).

Методи керування засновані на принципах керування і є різними способами їх реалізації. Вони носять альтернативний характер, який обумовлює їх вибір в конкретній ситуації, заміну одного методу іншим.

Залежно від масштабів керівницької діяльності розрізняють загальні і локальні методи керування.

Загальні методи керування сприяють рішенню глобальних стратегічних задач підприємства.

До локальних (конкретних) методів керування відносять ті, які використовуються в повсякденній практиці працівниками апарату управління. За їх допомогою реалізуються конкретні функції керування (планування, облік, контроль і т.д.).

Зміст методів керування визначається дією обєктивних законів суспільного розвитку і свідомим їх використанням керівництвом підприємства. Разом з економічними законами враховується дія інших законів і закономірностей: розвиток техніки і організації виробництва; демографія; фізіологія і психологія людини; соціальних, політичних, національних відносин.

Сучасний апарат керування має в своєму арсеналі наступні методи керівництва (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Методи керівництва підприємством.

Економічні методи керування ґрунтуються на дії економічних факторів ринкової економіки. Їм належить провідне місце в системі методів керування господарською діяльністю організацій. Ці методи керування сприяють виконанню такої функції керування як планування. Вони повязані також з функціями мотивування та контролювання. До економічних методів керування належать стратегічне і поточне планування господарської діяльності організацій, економічне стимулювання і матеріальна відповідальність, повний комерційний розрахунок, ціноутворення, кредитування і податкова політика. Планування - поточне і стратегічне - основний метод і функції керування економічними процесами в організаціях (підприємствах). За допомогою планування забезпечуються і конкретизуються у вигляді певних показники в основні цілі розвитку організації. Стратегічне планування забезпечує основну для здійснення всіх функцій керування. Повний комерційний розрахунок, виступаючи як економічна категорія,одночасно є основним методом керування. Головними ознаками повного комерційного розрахунку організації (підприємства) є самоокупність витрат і самофінансування господарської діяльності організацій та їхніх працівників зацікавленості в підвищенні ефективності праці. Економічне стимулювання реалізується в основному через заробітну плату і систему преміювання.

Ціноутворення є одним із найважливіших економічних методів керування. В умовах формування ринкових відносин зростає роль цін як мірила ефективності витрат і результатів господарської діяльності: ділових стимулів НТП, підвищення конкурентоспроможності і зниження собівартості продукції. Ціноутворення як метод керування економікою підкріплюється податковою системою.

Кредитування пропонує створення умов, які спонукає раціонально використовувати кредити і власні оборотні засоби, підвищувати рентабельність тощо.

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи керування.

Адміністративні методи керування представляють собою сукупність засобів адміністративного впливу (на відносини працівників у виробництві). Здійснення цих методів гарантується діючою системою державних законів і нормативних актів. Адміністративні методи припускають організаційний і розпорядчий впливи.

В основі організаційного впливу лежать: організаційне регламентування,організаційне нормування і організаційне проектування. Організаційний вплив відображає статику системи управління і представляє собою комплекс заходів організаційного характеру. Розпорядчий вплив відображає динаміку керування. Він здійснюється в процесі функціонування системи і направлений на забезпечення злагодженої роботи апарату керування, на підтримання виробничої системи в заданому режимі роботи чи перевід її в більш досконалий вигляд. Розпорядчий вплив виражається у вигляді усного чи письмового розпорядження і має форми наказу чи угоди.

До організаційно-розпорядчих методів відноситься і розстановка кадрів в організації у відповідності з інтересами і здібностями кожного працівника.

Соціально-психологічні методи керування.

Для успішної роботи організації (підприємства) в умовах становлення ринкових відносин насамперед слід активізувати соціальну активність кожного працівника - ініціативність, творчу цілеспрямованість,самодисципліну. Цього можна досягти, керуючи інтересами і через інтереси. Здійсненню цього загального задоволення сприяють соціальні та психологічні методи керування, які забезпечують реальні умови для переходу функціонування організації в сучасних умовах.

Мета цих методів керування - вивчати і використовувати закони психічної діяльності працівників для оптимізації психічних явищ і процесів в інтересах суспільства і кожної особистості.

Соціальні методи керування за змістом і цільовою спрямованістю і відображенням обєктивних соціальних звязків і стосунків у середині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом керування свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили. Залежно від цього соціальні методи керування поділяють на наступні групи:

- методи керування соціально-масовими процесами;

- методи керування групами;

- методи керування групами і процесами;

- методи соціального нормування і методи соціальної профілактики;

- методи соціального регулювання;

- методи рольових змін.

Обєктом психологічних методів керування на рівні організації (підприємства) є індивід, а метою - управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки і можливих стосунків у трудовому колективі, створення на цій основі в трудовому колективі оптимального морально-психологічного клімату, який сприяє активізації діяльності працівників. Психологічні методи керування поділяють на такі основні групи, а саме:

- методи формування і розвитку трудового колективу;

- методи гуманізації стосунків у трудовому колективі;

- методи психологічного спонукання (мотивації);

- методи професійного відбору і навчання кадрів.

Основні принципи застосування методів керування в умовах ринкових відносин такі: забезпечення рентабельності, самоокупності, господарської самостійності, моральної та матеріальної зацікавленості,конкурентоздатності продукції, зниження собівартості тощо. В загалі методи керування як виробництвом так і господарським механізмом являють собою сукупність способів, що відповідають вимогам і наявності обєкта керування та забезпечують реалізацію їхніх цілей і завдань.

Головне призначення методів керування в умовах формування ринкових відносин полягає в тому, щоб забезпечити високу ефективність діяльності трудових колективів, зацікавленість кожного працівника у досягненні найвищих результатів господарювання.

Організаційна структура керування - це система управління,яка визначає склад, взаємодію і підлеглість її елементів.

Між елементами системи управління існують звязки, які можна розділити на:

1) лінійні звязки виникають між підрозділами різних рівнів керування,коли один керівник адміністративно підпорядкований іншому (директор - начальник цеху - майстер);

2) функціональні звязки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях керування, між якими не існує адміністративного підпорядкування (начальник планового відділу - начальник цеху);

3) міжфункціональні звязки мають місце між підрозділами одного рівня (начальник основного цеху - начальник транспортного цеху);

Відомо декілька типів організаційних структур управління:

Лінійна структура керування характеризується лінійними формами звязку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій керування та вироблення управлінських дій в одній ланці управління (рис.1.2.)

Рис. 1.3. Структура лінійного керування.

Функціональна структура керування передбачає створення підрозділів для виконання визначених функцій на всіх рівнях керування. В такій структурі загальні й функціональні керівники не втручаються в справи один одного. Кожен керівник виконує тільки частину функцій. Зворотного звязку може й не бути.

В чистому вигляді функціональна структура практично не застосовується. Вона використовується в поєднанні з лінійною структурою, утворюючи лінійно-функціональну структуру керування.

Лінійно-функціональна структура керування є найпоширенішим видом структури бюрократичного типу, характеризується великим числом горизонтальних і вертикальних звязків і незначною участю низових ланок управління в прийнять рішень. Керівники при цій системі поділяються на лінійних і функціональних. Керівнику організації безпосередньо підпорядковуються його заступники за функціями (маркетинг, фінанси, персонал тощо). Загальний керівник здійснює лінійну дію на всіх учасників структури, а керівники функціональних відділів (економічного, інженерно-технічного тощо) надають функціональне сприяння виконавцям робіт.

Дивізіональна структура керування - дозволяє централізувати стратегічні загально корпоративні функції керування, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації корпорації і децентралізувати оперативні функції керування, які передаються виробничим підрозділам.

Матрична структура керування - поєднує вертикальні лінійні й функціональні звязки керування з горизонтальними. Персонал функціональних підрозділів залишаючись в їх складі й підпорядкуванні, зобовязаний також виконувати вказівки керівників проектів або спеціальних штабів, зборів тощо, утворених для керівництва окремими проектами та роботами. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту, а після завершення робіт над проектом повертаються в свої функціональні підрозділи.

Досконалість керування організації забезпечується його умінням дотримуватися деяких набутих теорією та практикою принципів побудови структур керування для умов кожної окремої організаційної ситуації.

Такими принципами є наступні :

1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або кількох цілей організації.

2. Принцип первинності функцій і вторинності структури передбачає , що побудова організації повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій керування. Це значить , що залежно від трудомісткості функції можуть виконувати кілька підрозділів , або , навпаки , один підрозділ може діяти в межах кількох функцій.

3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату керування передбачає , що коло функціональних повноважень підрозділу має бути чітко зорієнтоване на досягнення його конкретної мети.

4. Простота організаційної структури забезпечується тим , щоб кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними , щоб легше персоналові розуміти та ефективніше працювати , тим простішим є процес переміщення інформації як по вертикалі , так і по вертикалі.

5. Принцип єдності розпорядництва передбачає , що працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За твердженням А.Файоля , для сукупності операцій , що персоналізують одну мету повинні бути один керівник і одна програма.

6. Визначення оптимальної норми керованості передбачає , що кількість підлеглих,підпорядкованих одному керівникові повинна бути обґрунтованою. Очевидно , що кількість підлеглих може бути тим більшою , чим більшою є однорідність завдань , які вони вирішують. Отже , кількість підлеглих на вищому рівні керування мусить бути меншою , ніж на нижчих рівнях.

7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм керування зумовлюється рядом чинників : розміри компанії , масштаби проектів , однорідність робіт ,філософія керівників та підлеглих , сфери діяльності тощо. Отже, роблячи висновки, можна сказати, що головним завданням керування є забезпечення росту ефективності виробництва на основі постійного вдосконалювання технічного рівня, форм і методів керування, підвищення продуктивності праці як найважливіших умов одержання й нарощування доходів підприємства.

Делись добром ;)