Методи оцінки та розробка заходів з підвищення інвестиційної привабливості підприємства як цілісного майнового комплексу

дипломная работа

1.3 Планування інвестиційної привабливості підприємства

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис.1.1 показано приблизну послідовність функцій інвестиційного менеджменту.

Інвестиційна стратегія завжди повязана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства [20]:

1) Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2) Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3) В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4) Які це дасть результати через рік, два, три?

5) Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть коли приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, це так само стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

3

Рис.1.1 Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему обраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Вибирати інвестиційну стратегію слід з огляду на критерії, що визначають її доцільність:

1) узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

2) ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

3) визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

4) оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

5) узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що утворюють зовнішні умови інвестиційного проекту [30]:

1) важливість галузі - значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції;

2) характеристику споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, стійкість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

3) рівень державного втручання в розвиток галузі - низький, середній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

4) соціальну значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середню заробітну плату, діяльність профспілок, екологічну небезпечність виробництва та продукції, статистику страйків і збитків від них;

5) фінансові умови роботи галузі - рівень загальної прибутковості, середню рентабельність, віддачу на вкладений капітал, оборотність активів, їх середню ліквідність.

Інвестиційна привабливість або загалом “економічний паспорт" окремого підприємства може мати такий вигляд:

1) Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розташування; наближеність до транспортних комунікацій;

2) Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення;

3) Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; звязки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту);

4) Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5) Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності стану підприємства;

6) Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата;

7) Статутний фонд; власники підприємства; номінал і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій;

8) Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність;

9) Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10) Фінанси підприємства:

- склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

- показники фінансової стабільності та ліквідності;

- аналіз платоспроможності;

- оцінка прибутковості;

- загальний висновок.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності втілюється в поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.

Інвестиційний портфель цінних паперів - це сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Ефективний інвестиційний портфель - це такий інвестиційний портфель, який забезпечує максимальний дохід при даному рівні ризику або мінімальний ризик при даному рівні доходу. Раціональні інвестори завжди прагнуть до формування ефективного інвестиційного портфеля, а його склад залежить від вибору переваг між ризиком та доходом.

Основною метою формування інвестиційного портфеля є досягнення реалізації конкретної інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних цінних паперів.

Перш ніж сформувати портфель інвестору необхідно: вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України, оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та росту; мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку; визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів; мати загальну уяву про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції за зміни цін і обсягу інвестицій. Управління портфелем цінних паперів має починатися з:

1) оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань;

2) розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель;

3) визначення необхідного рівня прибутковості, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладання засобів;

4) розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє зясувати доцільність придбання цінних паперів;

5) зясування строку окупності акцій.

За ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні та консервативні, а в залежності від цілей інвестора на:

1) портфелі росту, орієнтовані на акції, які швидко ростуть на ринку в курсовій вартості. Ціль таких портфелів - збільшення капіталу інвесторів, тому власникам портфелів дивіденди можуть вибуватися в невеликому розмірі або взагалі не виплачуватися;

2) портфелі доходу орієнтовані на одержання високих поточних доходів. Стабільне відношення виплачуваного відсотка і курсової вартості цінних паперів, що входять у такий портфель, вище середньоринкового. Отже, їхня курсова вартість росте набагато повільніше;

3) портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній чи підприємств агресивного типу що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації, нової технології і випуску нової продукції;

4) збалансовані портфелі частково складаються з цінних паперів що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково - з високоприбуткових цінних паперів. Таким чином, цілі збільшення капіталу й одержання високого доходу, загальні ризики виявляються збалансованими;

5) спеціалізовані портфелі, обєднані не за загальним цільовим а за локальним критерієм, наприклад: портфелі стабільного капіталу та доходу (в американській практиці це однорідні портфелі коротко - і середньострокових депозитних сертифікатів); портфелі короткострокових фондів (складаються з короткострокових цінних паперів); портфелі середньо - і довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформовані, як правило, з облігацій); регіональні чи галузеві портфелі; портфелі іноземних цінних паперів.

Розглядаючи ризик окремих інвестиційних проектів потрібно брати до уваги не лише їх індивідуальний ризик, але й і вплив на ризик фірми в цілому. Аналізуючи проблему ризику повязаного з інвестиційними процесами на діючих підставах слід звернути увагу на проблему ефективності інвестиційного портфелю. Суть цієї проблеми полягає у тому, що в межах певної фірми завжди існують різні види і напрямки діяльності у звязку з чим всі активи на підприємстві можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів. Окремі складові цього портфелю можуть мати різну віддачу і різну мінливість доходності під впливом зовнішніх факторів, тобто різний ризик. Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою Моделі Оцінки Капітальних Активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показник, який показує цю залежність - коефіцієнт в, а ризик портфелю підприємства в свою чергу залежить від індивідуальних ризиків проектів [22].

Делись добром ;)