1.4 Методи оцінки платоспроможності та ліквідності

Завдання аналізу ліквідності балансу виникає в умовах ринку у звязку з посиленням жорсткості фінансових обмежень і необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності вчасно і повністю розраховуватися за всіма своїми зобовязаннями. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобовязань підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобовязань. Від ліквідності балансу слід відрізняти ліквідність активів, яка визначається як величина, зворотна часі, необхідному для перетворення їх у грошові кошти. Чим менше час, який буде потрібно, щоб цей вид активів перетворився в гроші, тим вище його ліквідність [11].

У процесі аналізу необхідно визначити, які види діяльності і які елементи активів і пасивів сприяли приросту або зменшення грошових коштів і в якій мірі. Якщо, наприклад, грошові кошти зменшуються, а дебіторська заборгованість зростає, це може сигналізувати про погіршення платіжної дисципліни покупців;якщо збільшення грошових коштів супроводжується зростанням позикових джерел і зниженням власного капіталу, то таке збільшення грошових коштів треба розглядати скоріше як випадкове,ніж як постійну тенденцію: грошові кошти в цьому випадку можуть накопичуватися в результаті невиконання зобовязань підприємства перед кредиторами. Тому, визначивши причини зміни суми грошових коштів можна відповісти на питання, в якому напрямку треба змінити активи і пасиви, щоб на кінець звітного періоду суми грошових коштів збільшилися.

Більш глибока оцінка платоспроможності проводиться за допомогою коефіцієнтів платоспроможності, є відносними величинами. Вони є вимірниками того, яку частину боргів підприємство може погасити за рахунок тих чи інших елементів оборотних активів і в якій мірі загальна величина оборотних активів перевищує борги. Загалом питання ставиться так: якщо всі кредитори одночасно зажадають від підприємства погашення боргів, чи здатне воно це зробити і одночасно зберегти всі умови для продовження своєї діяльності [2].

Одним з головних показників, що характеризує платоспроможність підприємства є наявність власних оборотних коштів, який можна визначити як величину, на яку загальна сума оборотних коштів зазвичай перевищує суму короткострокових зобовязань.

Сенс показника в тому, що поточні зобовязання є боргами, які повинні бути виплачені протягом одного року, а про-ротні кошти - це активи, які представляють готівку, або повинні бути перетворені на неї, або витрачені протягом року. Як відомо, поточні зобовязання повинні бути погашені з оборотних коштів. Якщо сума оборотних коштів виявляється більше суми текучих зобовязань, то різниця дає величину власних оборотних коштів, призначених для продовження господарської діяльності. Саме з величини оборотних коштів здійснюється купівля товарів, вона служить підставою для отримання кредиту і для розширення обсягу реалізованої товарної маси.

Недолік власних оборотних коштів може призвести до банкрутства підприємства, тому зміни величини власних оборотних коштів від одного звітного періоду до іншого аналізуються з великою увагою [12].

Значення цього показника визначається коефіцієнтом забезпеченості власними засобами, який розраховується як відношення різниці між капіталом і резервами і фактичною вартістю необоротних активів до фактичної вартості оборотних активів.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобовязаннями по пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованими у порядку зростання термінів.

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на такі групи.

Л1. Найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті грошових коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції. Дана група розраховується наступним чином [13] :

Л1= р. 220 ф.1+ р. 220 ф.1+ р. 220 ф.1+ р. 220 ф.1

Л2. Швидко реалізовані активи. До цієї групи активів відносяться активи, для звернення яких в грошову форму потрібно більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду субєктивних і обєктивних чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків. Ця група розраховується так:

Л2= р. 130 ф.1+ р. 140 ф.1+ р. 150 ф.1+ р. 160 ф.1+ р. 170 ф.1+ р. 180 ф.1+ р. 190 ф.1+ р. 200 ф.1+ р. 210 ф.1

ЛЗ. Повільно реалізовані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат у незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім в грошові кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не увійшли до перших двох груп. Розрахунок цього показника здійснюється наступним чином:

Л3 = р. 100 ф.1 + р. 110 ф.1 + р. 120 ф.1 + р. 250 ф.1 + р. 270 ф.1

Л4. Важко реалізовані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких відображена в першому розділі активу балансу:

Л4= р. 080 ф.1

Пасиви балансу групуються за ступенем настання терміну їх оплати. З даних балансу повну інформацію для проведення такого угруповання отримати неможливо. Для проведення цієї процедури можна користуватися даними, наявними в примітках до звітів. При проведенні внутрішнього аналізу, якщо є доступ до даних аналітичного обліку, таке угруповання можна зробити більш точною. При цьому в першу групу пасивів потраплять зобовязання, термін сплати яких вже настав. Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами (термін погашення яких більше одного року). Віднесення решти зобовязань до другої або третьої групи пасивів індивідуально для кожного підприємства. При цьому необхідно орієнтуватися на ступінь ліквідності другої і третьої груп активів. Тобто термін погашення пасивів, що відносяться до другої групи, повинен відповідати терміну перетворення в грошові кошти другої групи активів, а термін погашення третьої групи пасивів - третій групі активів.

Якщо ж у розпорядженні аналітика є лише дані, наведені в балансі, використовується більш стандартний підхід: зобовязання підприємства групуються відповідно до передбачуваними термінами погашення. У цьому випадку угрупування пасивів буде досить умовною, оскільки відсутній індивідуальний підхід до кожного підприємства і групування проводиться відповідно до загальновизнаних уявленнями про терміновість погашення того чи іншого виду зобовязання.

Використовуючи цей критерій, зобовязання підприємства можна згрупувати наступним чином:

П1. Найбільш термінові зобовязання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботах, послугах:

П1 = р. 530 ф.1

П2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові кошти, поточні зобовязання за розрахунками та інші поточні зобовязання. Крім того, сюди слід віднести також частину пасивів, представлених в розділі другому пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», в частині сум, що плануються до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, або протягом одного операційного циклу,якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу пятого пасиву балансу «Доходи майбутніх платежів».Іншими словами, до цієї групи належать статті четвертого розділу пасиву балансу за вирахуванням кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, та статті другого і пятого розділів пасиву балансу з урахуванням обумовлених вище обмежень. Формула визначення суми таких пасивів має наступний вигляд:

П2 = р. 620 ф.1- р. 530 ф.1 р.+ 430 ф.1 р.+630 ф.1 = р. 640 ф.1- р. 380 ф.1- р. 480 ф.1 р.-530 ф.1

ПЗ. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів представлена довгостроковими зобовязаннями підприємства, відбитими в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і пятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи:

П3= р. 480 ф.1+ р. 430 ф.1 р.+630 ф.1

П4. Постійні (стійкі) пасиви - це статті першого розділу пасиву балансу:

П4= р. 380 ф.1

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумку наведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:

Л1?П1

Л2?П2

Л3?П3

Л4?П4

Якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це тягне за собою і виконання четвертого нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активу і пасиву. Іншими словами, при розрахунку оцінки ліквідності балансу в розрахунок приймаються оборотні активи підприємства і притягнуті джерела фінансування [14].

У випадку якщо одне або кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні.

Зіставлення підсумків першої групи по активу і пасиву, т. е.Л1 і П1 відображає співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активу і пасиву (Л2 і П2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активу і пасиву для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому [15].

Таблиця 1.2 - Класифікація активів та пасивів підприємства

Також для оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства розраховують відносні показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності і коефіцієнт поточної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (норма грошових резервів) - Каб.л, визначається відношенням коштів і короткострокових фінансових вкладень до всієї суми короткострокових боргів підприємства. Він показує, яка частина короткострокових зобовязань може бути погашена за рахунок наявної готівки. Чим вище його величина, тим більше гарантія погашення боргів. Однак і при невеликому його значенні підприємство може бути завжди платоспроможним, якщо зуміє збалансувати приплив і відтік грошових коштів за обсягом і термінами. Тому, будь-яких загальних нормативів і рекомендацій за рівнем даного показника не існує. Доповнюють загальну картину платоспроможності підприємства наявність або відсутність у нього прострочених зобовязань, їх частота і тривалість.

Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності - Кшл , що показує, яку частину поточних зобовязань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів - грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобовязань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) - Кп, що показує, яку частину поточних зобовязань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобовязань.

У таблиці 1.3 наведений аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства.

Таблиця 1.3 - Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства

Згідно із загальноприйнятими стандартами вважається, що коефіцієнт загальної ліквідності повинен знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижній кордон обумовлений тим, що оборотних коштів повинно бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобовязань, інакше компанія виявиться під загрозою банкротства. Перевищення короткострокових зобовязань над зобовязаннями більш ніж в два (три) рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. При аналізі коефіцієнтів особливу увагу слід звернути на його динаміку [16].

У країнах з перехідною економікою оптимальне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності признається на рівні 0,2-0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібний, оскільки надлишок грошових коштів свідчить про неефективне їх використання.

Бажано, щоб коефіцієнт термінової ліквідності був близько 1,5. Проте в наших умовах достатнім визнається його значення рівне, 0,7-0,8.