Організація і фінансування інвестицій

курсовая работа

1.2 Методи оцінки інвестицій у фінансові активи

В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.

Узагальнення підходів до трактування поняття "інвестиції" дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором - інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих обєктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем.

Вибір інвестиційної політики полягає у формуванні мети інвестора, що ґрунтується на прийнятних для нього критеріях доходності, зростання, ризику та ліквідності, визначенні обсягів та термінів розміщення інвестиційних ресурсів і виборі потенційних типів активів для включення в інвестиційний портфель відповідно до обраної стратегії та тактики поведінки інвестора.

Пошук привабливих обєктів інвестування передбачає визначення в певний термін часу активів з привабливими інвестиційними якостями за допомогою методів технічного та фундаментального аналізу, комплексу економетричних моделей.

Етап формування інвестиційного портфеля містить визначення конкретних активів для вкладання коштів, а також пропорцій розподілу інвестиційного капіталу між цими активами на основі комплексу оптимізаційних моделей, які дозволяють сформувати оптимальний для інвестора портфель, ґрунтуючись на прийнятному для нього співвідношенні доходності і ризику. На першому етапі формування оптимального інвестиційного портфеля, коли інвестиційний капітал розподіляється за різними типами активів, тобто у різні сегменти ринку, доцільним є використання математичної моделі Г.Марковіца, де має місце задача квадратичної оптимізації, а вже при розподілі капіталу серед конкретних активів, які складають обраний сегмент ринку, як правило, використовується однофакторна модель Шарпа, де вирішується задача лінійної оптимізації.

Коли інвестори диверсифікують свої портфелі, вони скорочують ступінь своєї піддатності специфічному ризику фірми, тому ризик, на який варто звертати увагу при інвестуванні, це ринковий ризик. Модель оцінки капітальних (фінансових) активів вимірює піддатність ринковому ризику за допомогою ринкового коефіцієнту бета, який оцінює, скільки ризику додає даний актив до ринкового портфеля. Модель арбітражної оцінки та багатофакторні моделі дозволяють враховувати численні джерела ринкового ризику і оцінювати коефіцієнти бета для інвестиції відносно до кожного фактору впливу, при цьому відмінність між моделями полягає в тому, що модель арбітражної оцінки відмовляється від ідентифікації статистичних факторів, а в багатофакторних моделях вони замінюються спеціальними макроекономічними факторами, в результаті чого вихідна модель володіє економічною основою. Моделі регресії вимірюють ринковий ризик на основі результатів аналізу характеристик фірми, які корелюють з високими доходами в минулому, таких, як, наприклад, мультиплікатор "балансова вартість/ціна".

Через необхідність постійної адаптації до змін зовнішнього середовища дуже важливим етапом є управління інвестиційним портфелем, що являє собою набір дій, направлених на зміну його внутрішньої структури, повязаних з тим, що через деякий час цілі інвестування можуть змінитися або може відбутись зміна інвестиційних характеристик компонентів портфеля, в результаті чого поточний портфель вже не буде оптимальним. Управління інвестиційним портфелем вимагає здійснення різноманітних фінансово-економічних розрахунків, повязаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу.

Оцінка ефективності інвестиційного портфеля здійснюється за допомогою методичного інструментарію інвестиційної оцінки. Один з фундаментальних принципів інвестиційної оцінки полягає в тому, що всі активи, як фінансові, так і реальні, можна систематично оцінювати, використовуючи традиційні моделі оцінки, причому моделі оцінки, розроблені для фінансових активів, підходять також і для реальних активів, оскільки вони володіють кількома спільними характеристиками: їх цінність визначається створюваними ними грошовими потоками, невизначеністю, повязаною із ними, та очікуваним ростом цих грошових потоків. Але є й кілька серйозних відмінностей між цими двома класами активів, зокрема відмінності у їх ліквідності, типах інвесторів на кожному із ринків, а також у природі грошових потоків, що генеруються інвестиціями в ці активи, адже реальні інвестиції мають обмежений термін існування та повинні оцінюватись з урахуванням цих обставин. На практиці використовується досить широкий круг моделей оцінки - від елементарних до багатофакторних, але виділяють три основних підходи до оцінки: оцінка дисконтованих грошових потоків, порівняльна оцінка та оцінка умовних вимог.

Підхід до оцінки через дисконтовані грошові потоки служить основою для побудови всіх інших і ґрунтується на правилі приведеної цінності, або вартості, згідно до якого цінність будь-якого активу являє собою приведену вартість всіх очікуваних в майбутньому грошових потоків, що створює даний актив, дисконтованих за ставкою, що відповідає ступеню ризику дисконтуємих грошових потоків. Основна проблема використання цієї моделі полягає у коректності оцінки величини очікуваних грошових потоків, бо необхідно враховувати фактор ризику та невизначеності, повязаний з їх надходженням, а також у правильному визначенні ставки дисконтування, щоб уникнути отримання помилково заниженої або завищеної оцінки.

При порівняльній оцінці, використання якої практикується дуже широко, цінність активу визначається на підставі аналізу ціноутворення подібних активів, де ціни на активи, що порівнюються, представляються в стандартизованому вигляді шляхом їх конвертації в мультиплікатори прибутку, балансової вартості або специфічні секторні мультиплікатори. Хоча в цій моделі використовується припущення, що інші підприємства галузі теоретично можна зіставити з оцінюваним підприємством, а ринок в середньому правильно визначає ціни на ці фірми, складність у використанні цього методу полягає в необхідності правильного використання мультиплікаторів та виключення можливості зловживання ними, а також у виявленні подібних між собою підприємств на практиці, наприклад, через відмінності за такими параметрами як потенціал росту, ризик та грошові потоки.

Оцінка умовних вимог припускає використання моделі ціноутворення опціонів для виміру цінності активів, що мають характеристики опціону.

В умовах в трансформаційної економіки України через низьку ефективність застосування математичного апарату в умовах нестабільності жоден з наведених вище підходів не є абсолютно надійним. Тільки їх комбінація та критичний аналіз можуть надати інформацію про доходність та надійність інвестування в той чи інший актив.

Існують різні трактування категорії "фінансові інвестиції". Так, фінансові інвестиції як економічна категорія розглядаються в бухгалтерському і податковому обліку. В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведені в П(С)БО 2 "Баланс". Відповідно до п.4 П(С)БО 2, фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. До таких активів, зазвичай, відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобовязання тощо), корпоративні права [4]. В податковому законодавстві наведене інше визначення фінансових інвестицій, зокрема під фінансовими інвестиціями слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів [2]. Як бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення категорії "фінансові інвестиції" дещо не відповідають один одному за формою, проте за економічним змістом ідентичні.

Вартість фінансових iнвестицiй, більше ніж будь-яких інших активів підприємства, може зазнавати змін. У звязку з цим, для забезпечення достовiрностi iнформацiї, наведеної у фiнансовiй звiтностi, необхiдно здiйснювати оцiнку фiнансових iнвестицiй на дату балансу.

Cтаттею 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" передбачено, що звітним періодом для складання фінансової звiтностi є календарний рік. Проміжна звiтнiсть складається щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року у складі Балансу підприємства і Звіту про фiнансовi результати. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня кварталу (року) [1]. Тому iнвестицiї в загальному випадку переоцінюються чотири рази на рік.

Фiнансовi iнвестицiї на дату балансу оцінюються за наступними методами [6, с. 192]: за справедливою вартістю; за амортизованою собiвартiстю; за методом участі у капiталi. Ці методи оцінювання фінансових інвестицій застосовуються залежно від того, в який обєкт здійснено фінансову інвестицію. Розрізняють такі обєкти фінансового інвестування:

1) короткострокові або поточні фінансові інвестиції (портфель цінних паперів банку на продаж, тобто ЦП, а також внески до статутних капіталів підприємств, які придбані та утримуються банком з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців);

2) довгострокові фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення або понад 12 місяців;

3) фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, які, у свою чергу, можуть бути як поточними, так і довгостроковими [6, с. 193].

Розглянемо кожен з методів оцінювання фінансових інвестицій. Оцінювання фінансових інвестицій за справедливою вартістю, порядок якої встановлено пунктами 8 та 9 П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції", полягає в тому, що фінансова інвестиція на дату балансу оцінюється за вартістю, що дорівнює сумі, за якою може бути здійснена реалізація фінансової інвестиції в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Якщо справедливу вартість фінансової інвестиції достовірно визначити неможливо, вона відображається за собівартістю з урахуванням зменшення її корисності.

Оцінювання фінансових інвестицій на дату балансу за амортизованою собівартістю, порядок якої встановлено пунктом 10 П(С)БО 12, полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується (зменшується) інвестором протягом періоду від дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням процента (прибутку від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів з одночасним збільшенням балансової вартості фінансової інвестиції [5].

За методом участі в капіталі (в порядку, встановленому пп. 12-14 П(С)БО 12) обліковуються фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. При цьому балансова вартість фінансових інвестицій за методом участі в капіталі на дату балансу підлягає коригуванню згідно з П(С)БО 12 [5].

Під комплексною оцінкою фінансового активу розуміють визначення його основних характеристик: ліквідності, ризиковості, дохідності тощо. При цьому насамперед підлягають визначенню поточна вартість активу та реальна ставка доходу, яку він забезпечує інвестору, або необхідна ставка доходу, яку фінансовий актив має забезпечити інвестору відповідно до його ризиковості та ліквідності.

Оцінювання фінансових активів здійснюється як на первинному, так і на вторинному ринках. На первинному ринку оцінювання полягає у встановленні такої ставки доходу за фінансовим активом, яка б відповідала ступеню його ризиковості, ринковим процентним ставкам, кредитному рейтингу емітента.

На вторинному ринку -- це переоцінка фінансового активу, коригування його ринкової ціни так, щоб фінансовий актив певного рівня ризику забезпечував відповідний рівень доходу.

Якщо CF і -- грошовий потік за фінансовим активом за і-й період, п -- кількість періодів до погашення фінансового активу, N -- сума, яку одержить інвестор при погашенні, сумарний грошовий потік за активом можна обчислити за формулою

CFі визначається сумою процентних чи дивідендних виплат за активом за період і. Для розрахунку чи аналізу очікуваних грошових потоків зручно користуватись поняттям часової осі, на якій відображено моменти надходження грошових коштів та відповідні суми.

Для визначення теперішньої вартості очікуваних грошових потоків по фінансовому активу потрібно розрахувати теперішню вартість кожного із грошових потоків PVt (і = 1, ..., п) з урахуванням періоду їх надходження, тобто

Теперішня вартість очікуваних грошових потоків за фінансовим активом відображає його поточну ринкову ціну, що встановлюється на ринку в результаті зрівноваження попиту і пропозиції на нього. Часто цю величину називають внутрішньою або дійсною вартістю активу. Розрахункову вартість визначає інвестор, маючи певні уявлення про необхідну ставку доходу, яку має забезпечити цей актив. Якщо внутрішня вартість, обчислена інвестором, більша від поточної ринкової вартості активу, інвестор вважає цей актив недооціненим ринком і інвестує кошти в купівлю активу. Якщо внутрішня вартість менша від поточної ринкової вартості активу, інвестування коштів у цей актив інвестор вважає недоцільним. Те, наскільки точно буде обчислена внутрішня вартість, залежить від точності визначення очікуваних грошових потоків за конкретним фінансовим активом.

Очікувані грошові потоки за фінансовим активом можуть бути більш або менш визначені як за величиною, так і за терміном надходження. Тому оцінювання очікуваних грошових потоків за активом полягає в обчисленні визначених або оцінюванні невизначених грошових потоків. В останньому випадку оцінюється не тільки величина очікуваного грошового потоку, а і ймовірність його надходження.

До фінансових активів з чітко визначеним майбутнім грошовим потоком належать облігації, для яких чітко визначаються величина і моменти процентних виплат, а також сума та термін погашення. В цьому разі залишається тільки проблема оцінювання ймовірності отримання грошового потоку. Для державних облігацій ця ймовірність дуже висока; якщо це облігації підприємства, можуть виникнути проблеми своєчасної виплати доходу, загроза банкрутства підприємства тощо.

Незважаючи на це очікуваний грошовий потік для облігацій є практично завжди більш визначеною величиною, ніж майбутній дохід від акцій. Дійсно, майбутні дивідендні виплати залежать і від отриманого корпорацією доходу, і від політики, що проводиться менеджментом корпорації, і від ринкової вартості активів корпорації, яка з часом може суттєво змінитись.

Внутрішня вартість будь-якого фінансового активу може бути визначена як теперішня вартість очікуваних грошових потоків за ним, дисконтованих за процентною ставкою, що визначається ступенем ризику цього фінансового активу та поточними ринковими процентними ставками. Якщо фінансовий актив є борговим зобовязанням, ставка дисконтування визначається на основі існуючих процентних ставок за такими самими зобовязаннями.

Ставка дисконтування відображає очікувану дохідність фінансового активу. Для боргових інструментів очікуваний дохід є також доходом при погашенні.

Реальна дохідність фінансових активів завжди коригується ринком. Дохідність активів, що перебувають в обігу на вторинному ринку, насамперед визначається ринковими процентними ставками та ситуацією на ринку. При цьому дохідність фінансових активів з плаваючим доходом безпосередньо коригується ставкою доходу, що змінюється відповідно до ринкових процентних ставок.

Дохідність інструментів з фіксованим доходом коригується змінами в їх ринковій вартості. Так, при зростанні процентних ставок на ринку ринкова вартість боргових зобовязань з фіксованим купоном буде зменшуватись, забезпечуючи інвестору вищий рівень доходу, ніж купонна ставка. При падінні процентних ставок на ринку ціни боргових зобовязань з фіксованим купоном будуть зростати, забезпечуючи інвесторам рівень доходу, що нижчий від купонного. Однак у будь-якому разі, дохідність фінансового активу що перебуває в обігу на вторинному ринку, відповідає ринковій дохідності інших фінансових активів, що є в обігу в цей момент на ринку і мають такий самий ступінь ризику та термін обігу, як даний фінансовий актив.

Оцінювання облігацій

Ринкова вартість купонної облігації може бути оцінена на основі (13.8) за формулою

де Сі -- купонні виплати за і-й період; п -- кількість періодів до погашення; N -- сума, яку отримає власник облігації при її погашенні (як правило, дорівнює номінальній вартості облігації); k0 -- дисконтна ставка, що дорівнює існуючій ставці за подібними зобовязаннями та відображає дохідність при погашенні цієї облігації.

Формулу (13.9) використовують для оцінювання ринкової вартості облігації у разі, коли останні купонні виплати щойно відбулися, а наступні будуть здійснені в кінці періоду (якщо виплати проводять щороку, наступні виплати мають відбутися через рік).

Якщо з моменту останніх купонних виплат минуло ti днів, до наступних виплат залишилося t днів, період становить Т днів (як правило, Т = 365), вартість облігації з фіксованим купоном С з достатнім ступенем точності може бути обчислена за формулою

Або

При цьому ціна, яку повинен сплатити інвестор власнику облігації при її купівлі, має бути більшою від Р0 на величину накопиченого процента I, що утворився за період з останньої виплати процентів до даного моменту, тобто за період t1 = Т - t:

Накопичений процент I розраховують за формулою

Приклад. Облігація з фіксованим купоном 11%, що сплачується раз на рік, буде погашена 01.12.06 р. за номінальною вартістю 1000 гр. од.

1. Оцінити ринкову вартість облігації після сплати за нею процентів 01.12.02 p., якщо дохідність А0 подібних облігацій, що перебувають в обігу в даний момент на ринку, становить 9%. Наступні купонні виплати за облігаціями будуть здійснені через рік.

2. Яку суму повинен сплатити інвестор власнику облігації при купівлі її 05.05.03 p., якщо останні купонні виплати відбулися 01.12.02 p., ринкова дохідність подібних облігацій, що перебувають в обігу в цей момент на ринку, становить 12% ?

3. Яку дохідність забезпечить облігація інвестору, якщо вона придбана 01.12.02 р. після сплати за нею процентів за ринковою ціною 980 гр. од.?

4. Чи забезпечить ця облігація інвестору дохідність на рівні 11,5%, якщо придбати її за ринковою ціною 990 гр. од. 01.12.02 р. після сплати за нею процентів?

1. Очікувані грошові потоки за цією облігації складаються з чотирикратних купонних виплат у розмірі 110 гр. од. та суми 1000 гр. од., яку отримає власник облігації 01.12.06 р. при її погашенні.

Для оцінювання ринкової вартості облігації потрібно дисконтувати грошові потоки на дату 01.12.02 р. за ставкою k0 = 9%, яка визначає дохідність подібних облігацій, тобто:

При P0 = 9% ринкова вартість облігації становить 1064,79 гр. од.

2. Для того щоб визначити ціну продажу облігації на ринку 05.05.03 p., коли з моменту останніх купонних виплат минуло 155 днів, а до наступних виплат залишилося 210 днів, треба розрахувати теперішню вартість очікуваних грошових потоків за облігаціями за формулою (13.11) та обчислити накопичений власником облігації за 155 днів процент /:

Придбати таку облігацію на ринку можна згідно з (13.12) за ціною р0=970,74 + 46,71 = 1017,45 гр. од., що компенсує її попередньому власнику втрати від володіння облігацією протягом 155 днів без можливості отримати наступні купонні виплати.

3. Для визначення очікуваної дохідності облігації при відомій її ринковій вартості слід розвязати рівняння (13.13) відносно k0, тобто

Рівняння такого типу мають аналітичний розвязок лише в окремих випадках. Наведене рівняння розвязується за допомогою фінансового калькулятора або компютера. Розвязком рівняння є процентна ставка k0 = 0,1165, або &0=11,65% Якщо інвестор придбає облігацію 01.12.02 р. після сплати по ній процентів за ціною 980 гр. од., вона забезпечить йому дохідність на рівні 11,65%, що на 0,65% вище від купонної ставки.

Делись добром ;)