Основи економічної науки

курсовая работа

Види економічної діяльності

Головною проблемою кожної країни є задоволення різноманітних потреб людей, які представляють собою обєктивно необхідні умови життя і розвитку людини, суспільства в цілому. Останні - незліченні, а ресурси, з допомогою яких вони можуть бути задоволені, обмежені. Але в процесі прогресивного розвитку суспільства зростають як самі потреби, так і можливості їх задоволення. Існує досить стійка залежність між розвитком і зростанням суспільного виробництва та якісним вдосконаленням потреб. Ця залежність проявляється як закон зростаючих потреб. Мета всякої економічної діяльності - задовольнити зростаючі потреби. Переважна більшість економістів вважає, що економічна діяльність - це будь-який вид трудової діяльності, спрямований на задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб.

Економічна діяльність у процесі суспільного прогресу стає все багатограннішою, виникають нові її сфери і види. Це повязано з розвитком продуктивних сил, вдосконаленням їх суспільної організації, зокрема спеціалізації і кооперування на основі суспільного поділу праці.

Суспільний поділ праці означає відособлення і співіснування різних видів трудової діяльності.

Як відомо, існують три основні форми суспільного поділу праці:

загальна, яка виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі роди (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

часткова, яка створюється в результаті поділу цих родів виробництва на види (наприклад, сільське господарство ділиться на окремі галузі: рослинництво і тваринництво) і підвиди (зернове господарство, картоплярство, овочівництво тощо). Ці дві форми суспільного поділу праці характеризують процеси всередині суспільства;

одинична форма поділу праці, яка характеризує цей процес всередині окремого підприємства (між цехами, дільницями, бригадами, різними працівниками).

Згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН, сьогодні виділяються такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, мисливство, лісове господарство і риболовство; гірничодобувна промисловість, в тому числі експлуатація карєрів; оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі; транспорт, складське господарство і звязок; фінанси, страхування, операції з нерухомим майном і комерційні послуги, комунальне, громадське і особисте обслуговування.

Всі ці види економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна згрупувати в три великі блоки галузей:

а) основне виробництво;

б) виробнича інфраструктура;

в) соціальна інфраструктура.

До основного виробництва відносяться ті галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного І технологічного рівня. Це, перш за все, сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. Сюди належать: транспорт, звязок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних тощо).

Господарська діяльність в цих галузях, що обслуговують виробництво, підвищує його ефективність, поліпшує умови праці і рівнозначна примноженню суспільного багатства. З розвитком суспільної економічної діяльності прискореними темпами розвивається виробнича інфраструктура. Тому її стан достатньо повно віддзеркалює рівень розвитку економіки країни в цілому. У розвинутих країнах неухильно зростає частка цих галузей у структурі суспільного виробництва.

Перед Україною в процесі структурної перебудови економіки постає завдання прискорити розвиток виробничої інфраструктури, яка є слабо розвиненою. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому становлять сферу матеріального виробництва. Але в процесі суспільного прогресу швидко зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що обумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі цю сферу людської діяльності відносили до невиробничої сфери, мотивуючи це тим, що тут не створюються матеріальні блага.

Основні види економічної діяльності:

- сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

- промисловість;

- будівництво; діяльність транспорту та звязку;

- торгівля;

- фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;

- державне управління; освіта; охорона здоровя;

- послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу - отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для “перетворення" ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово “виробництво”, то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво - це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, камяного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах - зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш обєктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Головні види виробничої діяльності

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи - виявляти нові звязки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Проектно-конструкторська діяльність - своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність - це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобовязання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Головним субєктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в обєкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Субєктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2. Чинники та передумови інвестиційної діяльності

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Інноваційна діяльність - це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Поняття “інновація” часто вживається поряд з поняттями “новизна”, “нововведення”, однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обовязково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація - це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект (рис.3).

У сучасному розумінні інноваційна діяльність зявляється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.3. Класифікація інновацій

Торговельно-маркетингова діяльність

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає “робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, повязаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу.

1. Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів. Щоб зацікавити споживача, необхідно гнучко й оперативно реагувати на його потреби, поліпшувати сервіс, підвищувати якість товару, надавати інші послуги. Споживача дедалі більшою мірою цікавить не стільки ціна, скільки якість товару, його післяпродажна експлуатація й обслуговування.

2. Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого - виключно високі темпи їх оновлення (наприклад, поява нової моделі електронно-обчислювальної машини веде до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а через 36 місяців ця модель замінюється принципово новою, досконалішою). НТП переносить боротьбу за споживача з ринку у сферу наукових досліджень, які зосереджуються на вивченні потреб споживачів (які постійно змінюються під впливом швидкого розвитку продуктивних сил), на розробці та виготовленні нових товарів, нових послуг, цікавих для споживача.

3. Розвиток транспорту, звязку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової конюнктури.

4. Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з “ринку виробника" на “ринок споживача”. Відбулася глибока привязка виробництва до споживача.

Принципи маркетингової діяльності:

§ всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто “споживач завжди правий”, а “споживач - король”);

§ пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту (“відшукайте потреби і задовольніть їх”);

§ активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, “створення” споживачів).

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Грунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських звязків.

Світогосподарські звязки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Делись добром ;)