Основні теорії прибутку

курсовая работа

2.1 Сучасна політекономія

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння зєднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

Польський економіст Михайло Калецький запропонував свою теорію прибутку.

Основні роботи М. Калецького вийшли в 1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970". ["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 - 1970"] (1971).

У ряді своїх робіт, частина яких була опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих аспектах його аналіз виявився значно глибше. Тому разом із Дж. М. Кейнсом М. Калецького можна розглядати як засновника макроекономіки в цілому і єретичній макроекономіці зокрема (і насамперед , посткейнсіанської макроекономічної теорії)[3, c. 141-142].

М. Калецький запропонував оригінальну теорію прибутку. Ця теорія описується в такий спосіб.

Y = Cп + Сw + І. (1)

Y = П + W. (2)

Формули (1) і (2) є відомими макроекономічними формулами визначення ВВП відповідно по витратах і по доходах. З одного боку, ВВП дорівнює сумі споживання (а воно, у свою чергу, підрозділяється на споживання підприємців (капіталістів), Cп, і робітників, Cw) і інвестицій. З іншого боку, він дорівнює сумі доходів - прибутку і заробітної плати.

Далі М. Калецький вводить спрощуєче (але не дуже нереалістичне) допущення, відповідно до якого робітники не зберігають. Це означає рівність заробітній платі і споживанню робітників:

W = Cw.(3)

Звідси випливає, що

П = Cп + І. (4)

М. Калецький дав крилатий опис двох останніх формул: "Робітники витрачають те, що одержують; капіталісти одержують те, що витрачають".

Споживання підприємців, у свою чергу, залежить від наступних факторів:

Cп = Ca + lп, (5)

де Ca - споживання капіталістів, що не залежить від їхнього прибутку, а l - константа (0 < l < 1). З врахуванням (4) і (5) формулу функції прибутку можна записати в такий спосіб:

П = Ca + lп + І = (Ca + І/1 - l). (6)

З огляду на, що l - константа, а Ca навряд чи відрізняється сильною мінливістю, можна прийти до висновку, відповідно до якого прибуток капіталістів визначається насамперед їхньою інвестиційною активністю.

Таким чином, радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: якщо ж у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва звязано з граничною продуктивністю цих факторів, то в Калецкого - з макроекономічною обстановкою, і насамперед , з інвестиційною активністю (таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки").

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих працівників, які мають певну кількість акцій і брали участь у нововведеннях. Проблеми ціноутворення в Україні. В Україні на зміну адміністративним цінам за часів існування СРСР прийшла система вільних ринкових (лібералізованих) цін. Так, у 2000 р. у нашій країні регулювалося лише 8 % цін, тоді як у США 20 %, в Японії -- до 40 %. Необґрунтованість майже тотальної лібералізації цін є ще більш вражаючою, якщо взяти до уваги такий факт, що в окремих країнах (наприклад, Швейцарії) під час кризи здійснюється регулювання усіх цін, тоді як в Україні у 1998 р. регулювалось лише 11 % цін. Крім того, ступінь державного регулювання цін має коригуватися з питомою вагою державного сектору економіки.

Загалом в Україні впродовж 90-х рр. XX ст. і на початку XXI ст. була відсутня науково обґрунтована політика цін. Свідченням цього є такі цінові диспропорції, як наближення цін на товари і послуги до рівня світових за одночасного штучного зниження ціни на робочу силу до рівня найменш розвинених країн Африки; значний диспаритет цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію; невиконання цінами своєї функції та ін.

Стосовно прибутку, то внаслідок наявної системи цін в Україні спостерігається перекачування додаткової вартості і навіть частини необхідного продукту із сільського господарства в руки посередницьких структур, у т. ч. банків, прибутків з державних підприємств до приватних фірм; вилучення до 80 % доходів підприємств у державний бюджет через механізм оподаткування, масове вивезення прибутків компрадорською буржуазією за кордон, привласнення значної частки прибутків іноземними фірмами і компаніями зі спільних підприємств тощо. Так, іноземці вклали в такі підприємства у 1999 р. лише 0,1 % активів, а привласнили 24 % прибутків. Це вимагає ефективного державного регулювання цих процесів[2, c. 135-137].

Делись добром ;)