Оцінка фінансового стану підприємства ТОВ "Чечельницький молочний завод"

курсовая работа

1.1 Сутність та необхідність оцінки фінансового стану підприємства

Умовою й гарантією виживання й розвитку будь-якого підприємства, як бізнесу-процесу, є його фінансова стабільність. Якщо підприємство фінансове стійке, то воно в стані "витримати" несподівані зміни ринкової конюнктури, і не виявитися на краю банкрутства. Більш того, чим вище його стабільність, тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в одержанні кредитів і залученні інвестицій. Фінансове стійке підприємство вчасно розраховується за своїми обовязками з державою, позабюджетними фондами, персоналом, контрагентами. Це сприяє зміцненню його іміджу головної складової нематеріальних активів господарюючого субєкта.

Фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям, що залежить від багатьох факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність і розміщення коштів, реальні й потенційні фінансові можливості. Його можна представити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами й ступінь раціональності їхнього розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності й своєчасного здійснення розрахунків за своїми обовязками.

Фінансовий стан залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. До основних зовнішніх факторів можна віднести економічні умови господарювання, конюнктуру ринку, економічну, фінансово-кредитну й податкову політику держави. До внутрішніх факторів належать склад і структура продукції і рівень її конкурентноздатності, розмір витрат, ефективність організації процесів виробництва, постачання й збуту, стан і структура майна й фінансових ресурсів, кваліфікація управлінського персоналу й ін [2, с.125].

Основною цільовою настановою діагностики фінансового стану є його оцінка й виявлення резервів його стабілізації й поліпшення. Засоби реалізації даної установки є організація раціональної фінансово-економічної політики.

Існує широке коло користувачів результатів економічної діагностики, тому цілі її проведення для кожної із цих груп будуть відрізнятися. Виділяють внутрішніх і зовнішніх користувачів фінансової інформації.

До внутрішніх користувачів належать керівництво підприємства, що за даними звітності оцінює ефективність діяльності підприємства й рівень стабільності його фінансового стану у звітному періоді, розробляє прогнозні форми фінансової звітності й здійснює на їхній основі попередні розрахунки економіко-фінансових показників для планових періодів.

Зовнішніх користувачів можна розділити на дві групи. До першої групи належать субєкти, безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства, а саме:

- існуючі й потенційні інвестори;

- кредитори;

- постачальники;

- клієнти;

- державні установи;

- працівники підприємства [7, с.253].

Існуючих і потенційних інвесторів, насамперед, цікавить інвестиційна привабливість підприємства, що характеризується рівнем прибутковості підприємства й ризику вкладень коштів у нього (тобто ліквідністю, фінансовою стабільністю й стабільністю його функціонування).

Для кредиторів становить інтерес інформація про кредитоспроможність підприємства, що є однією з характеристик його фінансового стану. Така інформація необхідна для ухвалення рішення про надання кредиту й умови кредитування (тобто ця характеристика визначається ліквідністю, платоспроможністю, фінансовою незалежністю й прибутковістю підприємства).

Постачальників насамперед цікавить здатність підприємства вчасно здійснювати розрахунки за відвантажену продукцію (сировину, матеріали, устаткування, послуги й тлі.).

Клієнтів як потенційних покупців цікавить стабільність діяльності підприємства, а виходить, його здатність виконувати договірні зобовязання (тобто рівень й якість фінансової стабільності).

Державні установи здійснюють контроль надходжень коштів у бюджети різних рівнів і в позабюджетні фонди, тому їх цікавить інформація про здатність підприємства вчасно й у повному обсязі сплачувати податки й інші обовязкові платежі, (тобто рівень ліквідності й поточної платоспроможності підприємства).

Працівників підприємства, у першу чергу, цікавить інформація про своєчасне виконання зобовязань по заробітній платі й перспективах своєї роботи на даному підприємстві, (тобто платоспроможності й стабільності функціонування підприємства).

Другу групу зовнішніх користувачів результатів економічної діагностики становлять аудиторські фірми, фінансові консультанти, законодавчі органи, юристи, преса, профспілки, органи статистики. Вони хоча й прямо не зацікавлені в діяльності підприємства і його фінансовому стані, але використовують інформацію з метою захисту інтересів першої групи користувачів.

Виконання економічної діагностики господарюючих субєктів припускає аналіз й оцінку результатів підприємства в рамках його операційної, інвестиційної й фінансової діяльності. При цьому основний акцент робиться на оцінці ефективності використання всіх економічних факторів виробництва, а саме, засобів виробництва, предметів праці, живої праці, фінансових й інформаційних ресурсів.

Тобто, коло показників, які використовуються для економічної діагностики, досить широке.

Для діагностики ліквідності й платоспроможності підприємства використовують як кількісну, так й якісну оцінку. При цьому, якісні оцінки розглядаються як необхідні умови гарантовані ліквідності й платоспроможності. Під якісною оцінкою ліквідності розуміють аналіз ліквідності балансу підприємства, що дозволяє зафіксувати ліквідність або неліквідність балансу розглянутого підприємства. Кількісна оцінка виконується на базі аналізу системи фінансових коефіцієнтів.

Якісна оцінка ліквідності, що носить попередній характер, виконується у вигляді аналізу ліквідності балансу. Під ліквідністю балансу розуміється ступінь забезпеченості зобовязань підприємства його активами, строк перетворення яких у кошти платежу відповідають строку погашення зобовязань.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активах, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування їхньої ліквідності, із зобовязаннями по пасивах, згрупованими по строках їхнього погашення й розташовані в порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто строків перетворення в кошти, активи підприємства в ході аналізу ліквідності балансу розділяються на наступні групи:

А 1) найбільш ліквідні активи -- кошти і їхні еквіваленти, а також короткострокові фінансові інвестиції;

А 2) швидко реалізовані активи -- дебіторська заборгованість та інші поточні активи;

А 3) повільно реалізовані активи -- товароматеріальні запаси, а також довгострокові фінансові вкладення;

А 4) тяжко реалізовані активи -- статті І роздягнула активу балансу за винятком статей, що ввійшли в попередню групу [11, с.102].

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оплати. При проведенні зовнішнього аналізу, у ході якого використовуються тільки дані балансу підприємства, зобовязання групуються відповідно до передбачуваних строків погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угруповання можна зробити більш точним. Зобовязання підприємства можуть бути згруповані в такий спосіб:

П 1) найбільш термінові зобовязання -- кредиторська заборгованість, а також кредити й позики, не погашені в строк;

П 2) короткострокові пасиви -- короткострокові кредити й позикові кошти. Також до цієї групи належить частина пасивів, представлених у розділі "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" (суми, плановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців), а також прибутки майбутніх періодів, що належать до поточних зобовязань;

П 3) довгострокові пасиви -- довгострокові кредити й позикові кошти, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів і доходи майбутніх періодів, що не належать до поточних зобовязань;

П 4) постійні пасиви -- статті І роздягнула пасиву. Для збереження балансу активу й пасиву підсумок даної групи варто зменшити на суму витрат майбутніх періодів.

Для визначення ліквідності балансу зіставляються підсумки наведених груп за активами й пасивами. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення: А 1 ? II 1; А2 ? П2; А3 ? П3; А4 ? П4

Виконання перших трьох нерівностей з необхідністю тягне виконання четвертої нерівності, тому практично істотним є співставлення підсумків перших трьох груп за активами й пасивами. Четверта нерівність носить „балансуючий" характер й у той же час має глибокий економічний зміст: його виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стабільності -- наявності в підприємства власних оборотних коштів.

У випадку, коли одна або кілька нерівностей мають знак, протилежний вищенаведеній умові, ліквідність балансу не є абсолютною.

Делись добром ;)