Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод"

дипломная работа

1.3 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

В умовах ринкової економіки субєкти господарювання, функціонуючи на принципах самооплатності і самофінансування, вправі самостійно приймати рішення про здійснення різного роду інноваційних змін, орієнтуючись при цьому на власні потреби і можливості. Однак, як свідчить світовий досвід, при будь-якому ступені розвитку ринкових відносин ступінь їхньої інноваційної активності в істотній мері визначається мірами, що починаються державою, по регулюванню інноваційної сфери, що спрямовані на посилення мотивів і стимулів здійснення інноваційної діяльності і забезпечення привабливості інноваційного типу розвитку.

Доцільність державного регулювання інноваційної сфери можна пояснити тим, що навіть високорозвинений ринок, що являє собою добре налагоджений механізм, здатний успішно вирішувати різні економічні задачі, що коштують перед суспільством [1], у визначеній мері характеризується обмеженістю і недосконалістю, що виявляється в наступному.

По-перше, відсутня чітка погодженість і взаємодія окремих елементів нічних механізмів через багатоаспектну інноваційну сферу і велику кількість різноманітних обєктів керування.

По-друге, у деяких галузях НТП, постійно стимулюємий ринковим механізмом, чисто з технологічної точки зору вимагає розгортання великомасштабного виробництва, що згодом приводить до зменшення кількості фірм, що одночасно функціонують на ринку, тобто природною монополізацією ринку, а, отже, і до зниження ролі «здорової» конкуренції в прискоренні НТП.

По-третє, нездатність ринку адекватно реагувати на зовнішні ефекти так називані екстерналії, що являють собою витрати і вигоди, звязані з виробництвом або споживанням визначених інновацій, але, що випадають на частку осіб, що не є учасниками конкретної угоди.

По-четверте, ізольоване здійснення інновацій в окремих випадках приводить до істотних утрат як для конкретних фірм, так і для економіки в цілому, при цьому багато інновацій є прибутковими лише при значних масштабах їхньої реалізації, тому вони можуть виявитися економічно не ефективними для ряду субєктів господарювання, що гостро бідують у них, однак маючих обмежену виробничу базу або лімітований ринок збуту. Крім того окремі інноваційні проекти взагалі не можуть бути реалізовані на комерційній основі (наприклад, проекти, спрямовані на задоволення потреби суспільства в цілому - оборона, соціальні блага, екологія і т.д.).

По-пяте, в окремих випадках висока вартість нових видів продукції і послуг робить їх недоступними для масового споживача, що, у кінченому рахунку, може негативно позначитися на темпах поширення.

Зазначені й інші проблеми, звязані зі здійсненням інновацій, а також важлива їхня роль у розвитку сучасного суспільства свідчать про те, що сьогодні, коли спочатку необхідно перебороти існуючу інертність вітчизняних субєктів, що хазяюють, і забезпечити поява довгострокових перспектив прискореного інноваційного розвитку економіки, роль держави в керуванні інноваційними процесами є важливою і безперечною. При цьому найбільш результативна модель регулювання інноваційних процесів передбачає ефективне сполучення ринкових механізмів попиту та пропозиції з механізмами розумного державного втручання. При цьому всі регулюючі функції держави в інноваційній сфері з визначеним ступенем умовності можна розділити на дві основні групи:

- забезпечуючі подальше ефективне становлення і розвиток ринкових відносин (спрямовані на формування нормативно-правової бази функціонування ринкового господарства, а також стимулювання і захист «здорової» конкуренції як важливої рушійної сили і т.д.);

- що доповнюють і коректують дії ринкових механізмів (спрямовані на перерозподіл доходів і деяких ресурсів, стимулювання економічного росту, забезпечення економічної стабільності і т.д.).

Немаловажним є те, що поступово, у міру подальшого розвитку ринкових відносин в Україні, державний вплив на науково-технічну й інноваційну сфери повинне трансформуватися, здобуваючи характер координації і загального регулювання. Саме тому сучасна проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних субєктів господарювання не може бути вирішена тільки за допомогою старих підходів, головним чином заснованих на повній централізації функцій керування і регулювання НТП, а також розгляді окремих підприємств у ролі безпосередніх виконавців і користувачів бюджетних засобів. У цьому звязку сьогодні, коли в результаті ринкових трансформацій центр ваги в прийнятті рішень про здійснення інноваційних змін перемістився на рівень окремих підприємств і інших власників капіталу, усі форми впливу держави на інноваційні процеси повинні здійснюватися в рамках ефективної політики, що відповідає новим економічним і соціально-політичним реаліям, а також сприятливому виведенню економіки країни з затяжної кризи і забезпечення стабільного її росту.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

У першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти економічного обґрунтування інноваційних проектів.

Слід зазначити, що питання визначення економічної доцільності реалізації нововведень детально розглядалося багатьма дослідниками як вітчизняними, так і закордонними. Однак сьогодні досить складно привести точний методологічний апарат щодо зазначеного вище, оскільки підходи, що традиційно склалися в централізованій-плановій економіці, найчастіше є неадекватними, а існуючий світовий досвід вимагає попереднього переробки з урахуванням специфіки національної економіки. Усе це обумовлює потреба надалі дослідженні питань здійснення економічного обґрунтування інноваційних проектів.

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що питання економічного обґрунтування нововведень завжди займали важливе місце в інноваційному менеджменті. Однак кардинальна зміна умов господарювання (придбання підприємствами більшої самостійності, посилення індивідуальної відповідальності за економічні наслідки реалізації нововведень, а також наявність твердого дефіциту інвестицій), з одного боку, обумовило посилення ролі цього етапу інноваційного процесу в ході формування і наступного прийняття управлінських рішень, а з іншої визначило необхідність його удосконалювання з метою забезпечення відповідності сучасним вимогам. При цьому важливість і складність аналізованого обєкта визначають доцільність використання комплексного підходу до проведення заглибленого дослідження. У цьому звязку, перш ніж формувати рекомендації з економічного обґрунтування нововведень, необхідно попередньо розглянути цілий ряд важливих питань, успішний дозвіл яких буде сприяти підвищенню обєктивності й ефективності розроблювальних рекомендацій. У числі таких питань: визначення ролі економічного обґрунтування нововведень, аналіз діючої державної інноваційної політики в Україні, а також дослідження сутності і специфіки інноваційного процесу.

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяє формуванню переважної орієнтації вітчизняних субєктів господарювання на економічні результати своєї діяльності. Саме це прагнення, посилене іншими аспектами (соціальну, екологічними, політичними і т.д.), значною мірою визначає їхню економічну активність, у тому числі й інноваційну. У цьому звязку істотне підвищення останньої може бути забезпечено тільки за допомогою цілеспрямованої мотивації субєктів господарювання до здійснення інноваційної діяльності, що забезпечує можливість одержання надприбутку (або максимізації розміру прибутку, що знімається з одиниці інвестованого капіталу) за допомогою успішного використання різного роду "нових комбінацій" інновацій.

Делись добром ;)