1.4 Контроль розподілу загальновиробничих витрат за обєктами калькуляції

Калькуляція (від лат. саlсulаtіо - обчислення) - це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції:

*планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

*кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);

*нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).

Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

При калькулюванні встановлюють обєкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Обєкт калькулювання - продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До обєктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуга і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним обєктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Витрати, повязані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):

1) сировина та матеріали;

2) куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергія на технологічні потреби;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати, повязані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;

11) загальновиробничі витрати.

До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" належать:

*витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо);

*амортизація основних фондів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення (цехового, дільничного);

*витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних фондів загальновиробничого призначення;

*витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;

*витрати на опалення, освітлення, водопостачання;

*витрати на обслуговування виробничого процесу;

*витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

*інші витрати (витрати від браку, оплата простоїв тощо).

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх звязку з обсягом виробництва. Пункт 16 П(С)БО 16 визначає, що змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва (інший обєкт витрат) із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, тощо, виходячи з фактичної потужності звітного періоду, а постійні витрати роздаються на кожну одиницю виробництва із використанням бази розподілів (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.д.) при нормальній потужності.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років дії операційного циклу з врахуванням запланованого обслуговування обсягу виробництва.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції ( робіт, результату ) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних і змінних витрат або за обліковими даними неможливо визначити фактичної суми таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути визначена питома вага цих витрат на одиницю продукції. Наприклад: електроенергія при незмінних тарифах буде рости прямо пропорційно росту обсягу виробництва.

У звязку з цим суми змінних витрати можуть бути визначені як добуток обсягу виробництва на суму змінних витрат розрахованих на одиницю продукції.

Підприємствам надане право самостійно встановлювати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, які слід відобразити в документі про облікову політику підприємства.

Про виборі бази розподілу слід звернути увагу на те, що зміною загальновиробничих витрат і відповідно змінною бази розподілу існує пропорційна або майже пропорційна залежність. Найчастіше в якості фази розподілу загальновиробничих витрат використовують :

ь ціну прямих матеріалів - якщо загальновиробничих витрат прямо звязані з величиною і кількістю матеріалів, з якими проводиться відповідні технологічні операції типовим прикладом в цьому випадку може бути виробництво на якому тільки збір виробів:

ь прямі витрати на оплату праці - якщо загальновиробничих витрат прямо звязані з величиною прямих витрат на оплату праці. Якщо наприклад, у виробництві для виготовлення певної продукції використовують складну техніку для управління якою наймають високооплачуваних кваліфікованих працівників, і одночасно для виробництва іншої продукції використовують працівників з більш низької кваліфікації, тоді використання витрат на оплату праці як бази розподілу приведе до того що велика частина загальновиробничих витрат припадає на виробництво ,для виготовлення якого використовують складну техніку:

ь години праці - якщо немає різниці між величиною заробітної плати і вона майже для всіх однакова;

ь машино-години - якщо у виробництві використовують значні капіталовкладення і загальновиробничі витрати у більшій мірі звязані з використанням обладнання і техніки. Наприклад, значна ціна електроенергії для обладнання або ціна обслуговування обладнання і ін.

Схематично розподіл загальновиробничих витрат покажемо на рис.2.2.4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.2.4. Розподіл загальновиробничих витрат

Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється в наступній послідовності:

1-й етап: всі загальновиробничі витрати поділяються на постійні (що залежать від обсягу виробництва і змінні (безпосередньо повязані зі зміною обсягу діяльності).

2-й етап: вибір бази розподілу. Підприємство самостійно вибирає базу розподілу, однак вибраний критерій обовязково повинен вказувати на звязок між загальновиробничими витратами і причинами, які впливають на їх величину. Кожне підприємство вибирає за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на величину загальновиробничих витрат.

3-й етап: визначення нормальної потужності підприємства і вираження її в одиницях виміру обраної бази розподілу. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але і змінний режим роботи, тенденції на продукції тощо.

4-й етап: обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат всі умови досягнення підприємством нормальної потужності.

5-й етап: розрахунок нормативу постійних та змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних постійних загальновиробничих витрат в розрахунку на одиницю бази на кожну відпрацьовану машино-годину, на кожну гривню відрядної зарплати промислово-виробничого персоналу, на одиницю випущеної продукції тощо).