1. Особливості обслуговування зовнішнього боргу

Управління зовнішнім боргом є надзвичайно актуальною темою не лише на сучасному етапі розвитку суспільства, а й залишається такою протягом усього періоду існування міжнародних відносин між країнами. Проте найбільшої актуальності дане питання набуває у кризові періоди. Важливо відзначити, що особливості обслуговування зовнішнього боргу логічно розглядати з позиції світового досвіду та досвіду нашої держави, визначивши переваги й недоліки застосовуваних інструментів, адекватних умовам.

Перш за все, необхідно розглянути сутність поняття «зовнішній борг». Проаналізувавши численні погляди науковців з даного питання, вважаємо доцільним виокремити трактування О.М. Мозгового як найбільш повне та всеохоплююче. На його думку, зовнішній борг -- це «частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж національна і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобовязань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату».

Як відомо, критичний рівень державного зовнішнього боргу, який встановлюється Міжнародним валютним фондом (МВФ), не має перевищувати 60% ВВП, проте даний рівень є дещо завищеним, особливо для країн, що не є членами ЄС. Вітчизняні і іноземні дослідження свідчать, що економічно безпечний рівень державного і гарантованого державою боргу для країн з перехідною та ринковою економікою, що розвивається наразі складає близько 35% від ВВП. Даний висновок пояснюється дослідженнями експертів МВФ, що базуються на статистиці настання дефолтів у країнах з ринками, що формуються, та на власному досвіді України, яка вже декілька разів була не взмозі самостійно виконувати свої боргові зобовязання, що складали близько 30 -35% відносно ВВП [2].

Розглянемо зовнішній борг з позиції України. Важливо зазначити, що формування зовнішнього боргу нашої держави відбулося внаслідок залучення великих обсягів іноземних позик, які, з одного боку, сприяють підвищенню залежності вітчизняної економіки від зарубіжних інвесторів, але, з іншого боку, здійснюють стимулюючий ефект. Крім того, вони також забезпечують підтримку стабільності на грошових ринках та сприяють погашенню дефіциту державного бюджету.

З огляду на це, очевидно, що управління державним боргом є одним із найважливіших завдань фінансової політики держави, а також важливою умовою її фінансової стабільності. Так, управління зовнішнім боргом складається з 4 основних етапів:

1) оформлення позики;

2) використання грошових коштів;

3) повернення отриманих раніше позик;

4) виплата процентів.

Отже, обслуговування зовнішнього боргу -- це взаємоповязаний

комплекс заходів держави, що спрямовані на погашення позики, часто з виплатою відсотків за нею, іноді зі зміною умов погашення позики [1].

При обслуговуванні зовнішнього боргу виникає питання коефіцієнту обслуговування - співвідношення суми платежів по заборгованості на обсяг валюти, що надходить до держави. Позитивним даний показний є при його коливанні у межах 25%.

Основними органами, які відповідають за обслуговування та управління зовнішніх державних запозичень є: Державне казначейство України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Кабінет міністрів України. Як відомо, НБУ виконує функцію «банку банків» і, відповідно, він є головним органом у процесі обслуговування зовнішнього державного боргу, що посилюється рядом причин. По - перше, НБУ зберігає та використовує кошти для погашення заборгованості перед іноземними державами - кредиторами за необхідності. По - друге, саме центральний банк співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями з метою забезпечення потреб уряду. По-третє, Національний банк України виконує функції з аудиту, моніторингу, контролю за дотриманням обсягів запозичень на допустимому рівні, а також нагляду за виконанням правил, які встановлюють кредитори при наданні позик.

У більшості країн світу, як і в Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснює саме центральний банк. Так, у Росії повноваження щодо обслуговування державного зовнішнього боргу має Центральний банк Російської Федерації. Зазначимо, що схема є близькою до пострадянських країн, зокрема, України, Казахстану та Грузії.

Більш розвинуті країни не працюють за єдиною схемою управління зовнішнім боргом. Вони обслуговують та погашають зовнішню заборгованість та діляться на 2 основні групи. Перша група - це країни, в яких функціонують органи, що діють від імені держави та недержавні організації (дана схема традиційна для США та Франції). Основним головуючим органом тут виступає Міністерство фінансів. В окремих випадках цю функцію виконує борговий центр, але він є частиною Міністерства фінансів і, відповідно, підзвітний йому. До другої групи належать країни, у яких функції з управління зовнішнім боргом держави розподіляються між Міністерством фінансів та центральним банком (Норвегія, Данія, Італія) [5].

У рамках світової практики обслуговування зовнішнього боргу науковці надають рекомендації, у яких зазначають, що розумним і ефективним є вкладання коштів у виробничу сферу. Більше того період, на який вкладаються кошти визначається відповідно до галузі. За такою схемою більша вірогідність отримання прибутку для погашення позики.

Наразі не існує усталеної думки стосовно того, який підхід є більш ефективним, адже кожна країна і ситуація є індивідуальними. Відповідно до цього у державах формується модель, більш адекватна до стану економіки та культурних особливостей.

Загострюючи увагу на актуальності проблематики обслуговування зовнішнього боргу зазначимо, що потреби уряду України і банку України у фінансуванні у 2012 р. збільшилися до історичного максимуму і, згідно з прогнозами аналітиків, залишаться високими у середньостроковій перспективі. Основними напрямками, що потребують додаткових фінансових ресурсів залишаються дефіцит бюджету уряду і витрати на обслуговування внутрішнього державного боргу (зобовязань у національній валюті). Крім того, різке зростання витрат уряду і НБУ на обслуговування боргу в іноземній валюті перед Міжнародним валютним фондом (МВФ) призвело до суттєвого збільшення потреби у додаткових фінансових ресурсах у 2012 р. Згідно з прогнозами, витрати уряду на обслуговування і погашення зовнішнього боргу (включаючи зобовязання перед МВФ) збільшаться з 4,6 млрд. дол.США у 2012 р. до 5,4 млрд. дол. США у 2013 р., більше того витрати на виплату боргу МВФ спричинять досягнення історично максимального рівеня потреб у зовнішньому фінансуванні в 2013 -2017 рр. (відповідно до даних Міжнародного рейтингового агентства Standard & Poors).

Не менш важливою є і проблема стану українських ліквідних активів, які на сьогодні складають низьку частку від всього обсягу активів, що відповідно свідчить про низьку фінансову стійкість вітчизняного центрального та комерційних банків. За даними НБУ на 2012 рік ліквідні активи становлять у центральному банку 1,7 млрд. дол. США, а у комерційних банках - 1 млрд. дол. США. Крім того, проблемою є те, що уряд України має тривалий дефіцит поточного рахунку як у НБУ, так і у комерційних банках: обсяг його заборгованості становить 12,0 млрд. дол. США і 9,7 млрд. дол. США відповідно [3;4].

Як бачимо, показники ліквідності активів України є невисокими і, за результатами досліджень фахівців, знизяться, якщо уряд не отримає можливості доступу до ринків капіталу, а також не зможе забезпечити припливу іноземної валюти шляхом укладання двосторонніх угод або за допомогою кредитів міжнародних організацій.