1.2 Основні причини виникнення дефіциту державного бюджету та державного боргу

Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, не обовязково відноситься до розряду надзвичайних, виняткових подій. У сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Слід зазначити, що державні бюджети західних країн з розвиненою ринковою економікою так само хронічно дефіцитні і мають бюджетний дефіцит від 10 до 30%.

Економісти схильні вважати, що небезпеку для економіки представляє не дефіцит як такий, а джерела фінансування та природа дефіциту. Рівень бюджетного дефіциту визначається як відношення обсягу дефіциту до валового внутрішнього продукту, виражене у відсотках[14]. Існують різні оцінки граничного розміру рівня бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенціальним учасникам валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету (3% від ВВП). Згідно з даними міжнародної статистики, «нормальна» величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах коливається в межах 3-4% від розміру ВВП за середньосвітової його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5% ВВП [15].

Згідно міжнародних стандартів, бюджетний дефіцит до 3% ВВП виконує активну функцію в економіці. Фінансові ресурси використовуються не на поточне споживання, а в якості додаткового джерела фінансування державних інвестиційних програм. Провідні країни Заходу, в тому числі країни ЄС, здійснюють емісію національної валюти в основному через механізми обслуговування бюджетного дефіциту, використовуючи відповідні ресурси на цілі економічного розвитку. Через відзначені канали формуються механізми «довгих» фінансових ресурсів. [14]

В Україні бюджетний дефіцит був зумовлений такими негативними явищами:

- різким зниженням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту;

- значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків;

- наявністю тіньового сектору в економіці і низькою податковою дисципліною;

- недосконалістю і частими змінами законодавства.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, нарощуванню інфляційних процесів, зростанню цін на товари та послуги, що, в свою чергу, призвело до зниженню матеріального добробуту населення. [15]

Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних звязків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. У цьому випадку це явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки термінових і дієвих економічних заходів (по стабілізації економіки, фінансовому оздоровленню господарства і т.п.), але і відповідних політичних рішень. Звідси зрозуміло, що в умовах динамічно розвивається, зі стійкими, а головне ефективними міжнародними звязками, бюджетний дефіцит (звичайно, у кількісно допустимих межах) не страшний. Його не варто надмірно драматизувати, бо в борг жили і продовжують жити багато економічно розвинених країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума, отриманих державою в борг фінансових ресурсів, не повинна лягати тяжким тягарем на економіку країни, на плечі платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

Бюджетний дефіцит, поза сумнівом, належить до так званих негативних економічних категорій, типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, які, однак, є невідємними елементами економічної системи. Більше того, без них економічна система втрачає здатність до саморуху і поступального розвитку. Бюджетний дефіцит не можна однозначно відносити до розряду надзвичайних, катастрофічних подій, ще й тому, що різним може бути якість, природа дефіциту. Дефіцит може бути повязаний з необхідністю здійснення великих державних вкладень в розвиток економіки. У цьому випадку він відображає не кризовий протягом суспільних процесів, а державне регулювання економічної конюнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва.

Згідно із Законом України "Про державний внутрішній борг України", державним внутрішнім боргом є строкові боргові зобовязання уряду України в грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності [16].

В Україні відсутність єдиної методології обліку умовних зобовязань держави та єдиної інтегрованої бази даних, яка б забезпечувала достовірний облік щодо всіх видів фактичних і потенціальних боргових зобовязань уряду, а також контроль за станом державного боргу в цілому, істотною мірою перешкоджає проведенню ефективної бюджетної політики та не створює надійних підстав для уникнення боргових ускладнень.