3. Сучасний рівень розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України
комунальний жкг донецький регіон
У сфері ЖКГ України зайнято 5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.
Житлово-комунальне господарство Донецької області - це майже 650 підприємств, з яких 105 - недержавної форми власності, чисельність працівників складає біля 60 тисяч. На обслуговуванні 50,2 млн. мІ житла комунальної форми власності, 20,1 тис. км водопровідних та 7,0 тис. км каналізаційних мереж, 3,6 тис. км (в двотрубному обчисленні) теплових мереж, 2 013 котелень, 427 од. водопровідних та 297 од. каналізаційних насосних станцій, 59 од. каналізаційних очисних споруд.
Офіційні статистичні дані Державної служби статистики свідчать про те, що підприємства ЖКГ України у 2004-2012 рр. працюють збитково.
Вартість житлово-комунальних послуг для населення України невпинно зростає. На сучасному етапі середньостатистична українська сімя витрачає на оплату житлово-комунальних послуг приблизно шосту частину свого доходу, а в деяких регіонах (Волинська, Чернівецька, Чернігівська, Тернопільська області) - пяту частину (див. додаток А).
Найбільший рівень вартості послуг спостерігається у Запорізькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській та Донецькій областях. Підвищення вартості послуг спричинено обєктивними обставинами: підвищення цін на енергоносії, неефективність споживання енергоресурсів, гострий дефіцит фінансових ресурсів, що не дає підприємствам змоги вчасно реконструювати і вдосконалювати системи, переважна частина яких перебуває в аварійному стані, борги споживачів.
Однією з проблем ЖКГ є несплата споживачів за надані послуги. За підсумками 2012 р. обсяг сплачених житлово-комунальних послуг склав 35,8 млрд. грн. (97,8 % нарахованих за цей період сум). Серед регіонів найвищий рівень оплати за житлово-комунальні послуги спостерігався у Одеській, Закарпатській, Львівській та Хмельницькій областях, найнижчий - у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській і Луганській областях (від 94,1 до 95,3 %).
Одним із чинників, що впливає на ринок послуг ЖКГ є стан основних фондів, значна частина яких належить житловій сфері. Фонд житла в Україні складає 10,9 млн. будинків загальною площею 1 072,2 млн. мІ, у тому числі у комунальній власності знаходиться 260,6 тис. будинків, що складає 9,8 % всього фонду житла. Забезпеченість у середньому по Україні міського мешканця житлом складає 21,6 мІ загальної площі, сільського 25,1 мІ. Характеристику фонду житла України наведемо у таблиці додатку Б.
Треба відмітити, що значна частина фонду житла знаходиться в незадовільному технічному стану. До категорії аварійних будинків в Україні віднесено 55,2 тис. будинків загальною площею 4,64 млн. мІ, тобто майже 1 % фонду житла, де постійно проживає 167,4 тис. мешканців.
Житло Донецької області теж знаходиться в тяжкому стані: 61 % житлових будинків було введено в експлуатацію у 1951-1990 роках. Щорічне обстеження житлового фонду показало, що його фізична зношеність до 40 % це - 21,2 % будинків, (або 49,1 % їх загальної площі). Решта будинків, а це біля 80 %, потребують ремонту, з яких 22 % - невідкладного капітального.
Дуже гострими на сучасному етапі є проблеми ліфтового господарства. Так, за даними Державного комітету статистики України ліфтове господарство України нараховує 86,2 тис. ліфтів, з них 30 % мають термін експлуатації 25 та більше років. У найбільш скрутному стані знаходиться ліфтове господарство Полтавської області, АР Крим, Дніпропетровської, Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей.
В Донецькій області із 9 735 ліфтів - 4 434 ліфти відпрацювали нормативний термін експлуатації (45,5 %). Крім цього непрацюючі з різних причин 658 ліфтів потребують капітального ремонту.
Одним з головних напрямків реформування житлово-комунального господарства і альтернативних форм утримання житла є створення обєднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Вивчення практики функціонування ОСББ доводить, що створення таких обєднань більш повною мірою забезпечує реалізацію мешканцями будинків своїх майнових прав, надає їм можливість реально впливати на ефективність утримання та обслуговування житла, а також в цілому на якість надання житлово-комунальних послуг.
В Україні процес створення ОСББ має дуже повільні темпи розвитку, але спостерігається позитивна динаміка (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка кількості ОСББ в Україні
Станом на кінець 2012 р. в державі функціонує 11 222 ОСББ, які самостійно утримують відповідні будинки, що становить 14,5 % від кількості багатоповерхових будинків в Україні етажністю 5 поверхів і вище.
Найбільш активно процес створення ОСББ відбувається в Донецькій області, де на даний час функціонує 2 026 таких обєднань (ними обслуговується 2 287 житлових будинків загальною площею 6,6 млн. мІ), у т. ч. створено у 2012 році - 94, Дніпропетровській (відповідно 638/90) та Львівській (761/57) областях. В той же час найбільш низькі показники створення ОСББ відмічаються в Кіровоградській, Київській, Сумській, Житомирській та Харківській областях.
Що стосується централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, ці підприємства належать до сфери природних монополій, що закріплено Законом України "Про природні монополії". Природна монополія розглядається як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є найбільш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а споживання товарів, або послуг, вироблених субєктами природних монополій, не може бути замінено іншими товарами або послугами.
В Україні ринки природних монополій складають найбільш чисельну групу в системі монополізованих товарних ринків (34,6 % від загальної кількості), з них основну групу формують ринки централізованих систем тепло, водопостачання та водовідведення. На ці ринки припадає 84 % усіх ринків природних монополій або 25 % усіх монополізованих товарних ринків.
На сучасному етапі централізованими системами водопостачання забезпечені усі міста України, 769 селищ міського типу, що складає 86,9 % їх загальної кількості, 6 298 сільських населених пунктів, що складає 22,1 % загальної кількості, централізованими системами водовідведення 97,2 % міст, 61,2 % селищ міського типу та 2,6 % сільських населених пунктів. На підприємствах теплопостачання експлуатуються більше 26 тис. котельних, загальний технічний стан обладнання яких є критичним. У незадовільному стані знаходяться водопровідні, каналізаційні та теплові мережі. Так, повністю зношені або перебувають в аварійному стані майже 30 % водопровідних і більше 25 % каналізаційних мереж, 25 % водопровідних очисних споруд, 20 % насосних станцій. На підприємствах комунальної теплоенергетики 24 % котлів експлуатується понад 20 років, близько 30 % теплових мереж і теплових пунктів перебувають в аварійному стані. Населення 102 населених пунктів України отримує воду за графіками. Вода з відхиленням від нормативних вимог надається у 261 населеному пункті. Кредиторська заборгованість і на кінець року (комунальної форми власності) складає 3 782 144 тис. грн., дебіторська - 3 983 823 тис. грн., з неї населення -1 700,0 тис. грн.
У Донецькій області 31 % водопровідних та 40,1 % каналізаційних мереж знаходяться в аварійному стані, 60 % водопровідних і каналізаційних насосних станцій зі строком експлуатації понад 30 років і потребують реконструкції, понад 50 % очисних споруд також потребують реконструкції.
Одним із напрямків покращення надання послуг з водопостачання є впровадження приладів обліку споживання води на інженерних вводах багатоквартирних житлових будинків та індивідуальних (квартири, приватне житло). Станом на 01.01.2013 водолічильниками оздоблені 10 613 житлових будинків (30,7 % від загальної кількості будинків з централізованим водопостачанням) та 794 448 квартир (75,3 %). З 3 745ти котлів, встановлених на діючих котельнях, біля 2 тисяч мають ККД менш 90 відсотків, з них 1 000 котлів - з терміном експлуатації понад 20 років і вимагають заміни, більш 1,0 тис. км теплових мереж - у ветхому та аварійному стані. Технічний стан повністю відбивається і в економічних показниках діяльності комунальних підприємств, динаміка яких представлена у таблиці додатку В.
4. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості житлово-комунального господарства Донецького економічного району України
У 2010 р. була запропонована Президентська Програма економічних реформ на 2010-2014 роки під назвою "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [12], в якій записано, що головною метою реформи ЖКГ є підвищення якості житлово-комунальних послуг для всіх верств населення, а також забезпечення бездотаційності цього сектора. Для досягнення цієї мети необхідно: забезпечити рентабельність підприємств ЖКГ; скоротити кредиторську й дебіторську заборгованості в секторі; створити конкурентне середовище на ринку послуг ЖКГ; стимулювати технічну й технологічну модернізацію й підвищення ресурсо- і енергоефективності житлово-комунального господарства.
Необхідними кроками для забезпечення рентабельного функціонування підприємств житлово-комунального господарства є:
– передання функції регулювання тарифів на послуги ЖКГ на центральний рівень шляхом створення єдиного незалежного регулятора задля підвищення ефективності та прозорості регулювання галузі;
– планомірне приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до рівня, що покриває економічно обґрунтовані витрати й інвестиційну складову;
– зниження витрат, а також стимулювання ресурсо- й енергоефективності як постачальників, так і споживачів шляхом переходу до стимулюючої моделі тарифоутворення;
– удосконалення порядку коригування тарифів на житлово-комунальні послуги у випадку зміни цін на енергоносії, ставок податків і зборів;
– реформування системи соціальної підтримки й посилення її адресності.
Доступність послуг ЖКГ безпосередньо залежить від ефективності реформування галузі. Реформування - завжди складний і довгий процес, повязаний з вирішенням безлічі проблем, що накопичилися.
На жаль, як пише Т. Качала, жодна із задекларованих владою реформ у соціальній сфері не розпочалися з публічного обговорення сукупності питань, узгодження інтересів які означають, що субєкти реформування дійшли компромісу. У такому разі споживачі готові б були оплатити неминучі витрати на реформування і згодні із запропонованим способом розподілу цих витрат [13, с. 84-93].
У цьому контексті В. Геєць відмічає, що в реальності ми поки що маємо в нашій країні не модернізаційний варіант розвитку подій, а пристосовуючий до домінуючих векторів розвитку подій, на які ми, як правило, впливати не можемо. Пристосовництво, якщо воно збережеться на майбутнє, ні до чого хорошого не приведе [5, с. 4-15].
Аналізуючи підприємства комунального господарства, слід зазначити, що визначальною умовою виходу їх із кризи є дієва система державної підтримки. При цьому першочерговими заходами повинні бути: погашення заборгованості бюджетних коштів за нараховані субсидії й дотації, відшкодування втрат на надання пільг окремим категоріям населення, помякшення податкової політики щодо підприємств комунального господарства. З Державного бюджету України у 2012 р. було виділено 5 млрд. грн. на розвиток житлово-комунального господарства. Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства А. Близнюк вважає, що на реалізацію проектів з модернізації систем у сфері житлово-комунального господарства необхідно понад 700 млрд. грн.
Однією з проблем, яка має негативний вплив на ефективність діяльності підприємств житлово-комунального господарства, є несплата за надані послуги. Найбільшим боржником за спожиті послуги є населення. Влада міст (особливо великих) Донецької області постійно закликає населення вносити плату своєчасно, проте питання черг при оплаті за послуги так і не вирішила. Скупчення людей буває в основному з 10-го по 20-е число, коли йде масова виплата заробітної плати і пенсій. Слід зазначити, що основний потік платників (60 %) обслуговується Ощадбанком. За сприяння місцевої влади були спроби розосередити черги. Більше 20 банків, що діють в місті Донецьку, уклали з більшістю підприємств ЖКГ договори на прийом від населення комунальних платежів, у тому числі і з використанням пластикових карток в банкоматах. Але ці заходи поки не дали очікуваного ефекту. По-перше, тому, що люди звикли роками оплачувати послуги з квитанцій на пошті і в ощадкасах. До банкоматів відносяться з побоюванням, не довіряючи отриманим платіжним чекам. До того ж хоч процедура оплати по пластиковій картці начебто не складна, але вона займає певний час (5-10 хвилин), вимагає граничної уважності. До того ж, платити через банкомат не зовсім зручно, оскільки не передбачений рядок для свідчень водомірів, газо- і електролічильників, із-за чого потім виникають незрозумілі борги. Банкам потрібно переглянути програму банкоматів і врахувати недоробки.
Як повідомляє Державна служба статистики України (Держстат), заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилася в лютому 2012 р. порівняно з січнемІ012 р. на 8,1 % і на кінець лютого становила 13724,5 млн грн. У Донецькій області, за даними облстатистики, рівень оплати нарахованих сум за 2011 рік склав 95,9 %, за січень 2012 р. - 81,6 %. ПротягомІ011 р. заборгованість населення області збільшилася на 132 млн. грн., а за перший місяць 2012 р. вона зросла вже на 99 млн. грн. За січень 2012 р. борги громадян за житлово-комунальні послуги досягли 2080 млн. грн. Понад половина всієї заборгованості доводиться на неплатежі теплопостачаючим підприємствам, рівень оплати за січень склав лише 75 %. Як повідомила прес-служба, Президент України В. Янукович доручив проаналізувати причини зростання заборгованості населення за житлово-комунальні послуги і рекомендував вжити необхідних заходів для вирішення цього питання [11].
Слід зазначити, що заборгованість населення перед ЖКГ повязана і з таким негативним явищем, як несплата заробітної плати працівникам. Упродовж лютого 2012 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати в Донецькій області збільшилася на 3,1 %, або на 31,7 млн. грн., і склала 230,1 млн. грн. Загалом по Україні заборгованість з виплати заробітної плати станом на 1 травня 2012 р. становила 1,015 млрд. грн. і з початку року збільшилася на 3,8 % [30].
Деякі фахівці і урядовці рахують, що основна причина криється у відсутності жорстких санкцій за несплату отриманих комунальних послуг. Так, 18 квітня 2012 р. Міністерство регіонального розвитку обнародувало законопроект, яким затверджений розмір пені за несплату житлово-комунальних послуг. Згідно з документом у разі невчасного і/або внесення не в повному обємі плати за житлово-комунальні послуги, споживач зобовязаний платити пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, яка нараховується за кожен день прострочення, але не більш, чим загальна сума заборгованості. Причому зміна встановленого розміру пені за погодженням сторін не допускається. До 1996 р. пеня нараховувалося у розмірі 0,01 % загальної суми боргу за 1 день прострочення, але не більш ніж сама заборгованість. З 1996 по 2011 р. діяв мораторій на стягнення пені, який був прийнятий у звязку з невиконанням державою своїх зобовязань з виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших грошових виплат населенню. З 1 січня 2011 р. мораторій втратив силу, проте розмір пені до цих пір не визначений на законодавчому рівні [28]. На жаль, теза про впровадження жорстких санкцій за несплату отриманих комунальних послуг є субєктивною.
Дослідження на тему "Стан міського житлово-комунального господарства в Україні та перспективи його реформування очима громадян", проведені Центром соціальних технологій "Соціополіс" [25] в період з 2 по 14 червня 2009 р. методом анонімного анкетування, виявили наступне.
Майже 70 % опитаних за всеукраїнською вибіркою не задоволені якістю послуг ЖКГ. Лише кожен четвертий вважає їх якість задовільною. І тільки 5 % респондентів оцінили якість послуг ЖКГ як "добру". Які ж конкретні проблеми най більше хвилюють городян у світлі незадовільного стану житлово-комунального господарства? Найчастіше люди називали три проблеми: невідповідність між тарифами і якістю послуг, які на даються (45,3 %); занадто високі тарифи (42,5 %); незадовільний стан підїздів і дворів (33,9 %).
Більшість респондентів оцінюють роботу ЖКГ як незадовільну, а відповідальним за це вважають правлячий режим, особливо його центральну бюрократичну частину. Проте, як не дивно, така позиція поки що не призвела до масового саботажу у сфері розрахунків населення за послуги ЖКГ. Можна припустити, що певний вплив має страх перед відключенням електроенергії, телефонного звязку, газу тощо.
Дані таблиці 1 свідчать, що переважна більшість опитаних користувачів ЖКГ (71,5 %), за їхніми словами, розраховуються за спожиті послуги завжди і своєчасно. Ще близько 25 % сплачують рахунки частково. І тільки 2 % відмовляються від оплати (неякісних) по слуг ЖКГ. Проте, якщо тарифи збільшаться на 30 %, як обіцяють деякі чиновники, становище може суттєво змінитися.
Таблиця 1. Розподіл відповідей респондентів на питання "Чи регулярно Ви платите за житлово-комунальні послуги?" [25]