Продуктивність праці: економічна суть, методи вимірювання та планування росту за техніко-економічними факторами
3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці -- основ-ний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соці-альних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях прак-тично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі влас-тивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показ-ників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
* розрахунок основних техніко-економічних показників виробни-чо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і по-рівняння варіантів проекту плану;
* найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
* визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших ви-робничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
* аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:
· Методом прямого рахунку;
· Пофакторним методом;
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:
де Qпл. - запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;
Чпл. - планова чисельність промислово-виробничого персоналу
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.
Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.
Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:
І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.
Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окре-мих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
3) удосконалення управління організації виробництва і праці;
4) зміна обсягу виробництва продукції;
5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6) уведення в дію і освоєння нових обєктів.
Підвищення технічного рівня виробництва.
Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:
де t1 і t2 - трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;
Nпл. - плановий обсяг випуску продукції;
Фд. - дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;
Квн. - коефіцієнт виконання норми;
Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.
Структурні зрушення у виробництві.
Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:
де Тб. і Тпл. - відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;
Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.
Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:
де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах;
Чб. - базова чисельність робітників,
Удосконалення управління організації виробництва і праці.
Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:
де ?ЧСб. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.
?ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.
Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:
де Дб. і Дпл. - число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;
Чпвп - вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..
Проб. - питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.
Зміна обсягу виробництва продукції.
Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:
де Чб.ум-пости - базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;
?Q - приріст обсягу виробництва, %
?Чум-пост - приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.
Галузеві фактори.
Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:
де tб. і tпл. -трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;
Nпл. - плановий обсяг виробництва, натур. один;
Фпл. - плановий фонд робочого часу одного робітника, год.
Введення в дію і освоєння нових обєктів.
Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.
Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.
ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:
де Ко - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %
ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).
ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(?Пп.пл.) в плановому періоді:
Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:
де ?Пп. - можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %
?Тпрогр. - процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:
де Ероб.часу - економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;
Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.
Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:
де ?Qпп. - приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;
?Ч - приріст чисельності, %;
?Q - приріст обсягу виробництва, %
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисель-ності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Вихідним показником всіх планово-економічних розра-хунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланова-ного обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в ціло-му визначається за допомогою показника умовної планової чисель-ності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чин-ників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні прин-ципи цих розрахунків:
* необхідність урахування поправки на строк упровадженого за-ходу;
* в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робіт-ників у загальній їх чисельності;
* за послідовного впровадження заходів, спрямованих на еконо-мію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упро-вадження попередніх заходів.
Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:
де Еі -- економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;
Чп -- умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;
Езаг -- економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;
На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працю-ючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисель-ності по цехах різнитиметься:
Ечп = Чбаз · Коб · Чп
де Ечп -- відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;
Чбаз -- чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;
Коб -- коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у пла-новому періоді;
Чп -- умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.
Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищен-ня технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комп-лексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровад-ження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів
Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення про-дуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:
· удоско-налення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);
· збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;
· зміни в спеціалізації виробництва, не повязані з впровадженням нової техніки;
· впровад-ження прогресивних форм організації праці;
· зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.
Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і струк-тури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна об-сягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів про-дукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робіт-ників, і значно меншою мірою -- чисельність інших категорій про-мислово-виробничого персоналу.
Даний метод планування зростання продуктивності праці є до-сить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розраху-нок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше за-вищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.
У методиці планування необхід-но подолати існуючі вади, а головне -- зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення про-дуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і по-ліпшення використання робочого часу.
Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологіч-ної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використо-вуються під час планування підвищення продуктивності праці, мо-жуть бути:
* нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випус-кається;
* зниження трудомісткості від упровадження запланованих органі-заційно-технічних заходів;
* чисельність працівників за категоріями;
* баланс робочого часу працівників у базисному і плановому пе-ріодах.
Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.
де Іпг -- індекс годинної продуктивності праці;
Ттехнол -- трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, роз-рахована за фактичними затратами праці;
Тз -- зниження затрат праці від упровадження організаційно-техніч-них заходів.
Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід ураху-вати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів од-ного середньооблікового працівника в плановому і базисному пе-ріодах.
Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визна-чається за формулою:
Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,
де Іпр -- індекс річної продуктивності праці;
Ізмф -- індекс використання змінного фонду робочого часу;
Іяв дн -- індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооб-лікового працівника.
При цьому:
де Фпл і Фб -- відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базово-му періодах, год.;
Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продук-тивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продук-тивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розра-хована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.
4.ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОЄМНОСТІ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ
ПРОГРАМИ
Для того, щоб знайти трудоємність програми по видах і розрядах робіт слід помножити обсяг річної програми на трудоємність виробу певного розряду кожного виду робіт.
Результати розрахунків заносимо в таблицю 1.
Таблиця 1
Трудоємність річної виробничої програми
№ з/п |
Вид і розряд робіт |
Трудоємність виробу,н-год |
Річна програма, шт |
Трудоємність програми по видах і розрядах робіт,н-год |
|
1 |
Складальні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд VI розряд |
3,1 3,2 |
33000 |
102300 105600 |
|
2 |
Монтажні роботи - всього в тому числі по розрядах: III розряд IV розряд V розряд |
0,8 2,6 1,0 |
26400 85800 33000 |
||
3 |
Налагоджувальні і ремонтні роботи всього VI розряд |
0,7 |
23100 |
||
4 |
Разом усіх видів робіт |
11,4 |
33000 |
376200 |
ВИСНОВКИ
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.
В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності праці є важливим показником економічного зростання країни.
Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. .Шегда А.В. ,Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. Економіка підприємств. - К.: 2000
2. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. Нормування праці. -- К., 1995.
3. Абрамов В. М., Данюк В. М., Колот А. М. Мотивація і сти-мулювання праці в умовах переходу до ринку. -- Одеса, 1995.
4. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1996.
5. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечен-ня за ринкової економіки. -- К.: Основа, 1995.
6. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной эко-номики -- К.: Знание, 1991.
7. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных сис-тем. -- К.: Наукова думка, 1990.
8. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. -- М.: Эконо-мика, 1991.
9. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рын-ка. -- К.: МАУП, 1995.
10. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. -- Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.
11. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. -- К., 1997.
12. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персона-лу. -- К.: КНЕУ, 1998.
13. Лукьянченко Н. Д. Управление трудом в промышленных предприятиях. -- Донецк, 1996.
14. Летюха В. М. Основи ринкової економіки.. -- К.: Уро-жай, 1995.
15. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом из-мерении. -- К.: Наукова думка, 1992.
16. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умо-вах. -- К.: Знання, 1993.
17. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1997.
18. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга дело-вого человека. -- К.: Урожай, 1995.
19. Прокопенко И. И. Управление производительностью. -- К.: Техніка, 1990.
20. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. -- М., 1996.
21. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. -- К.; Вища школа, 1993.