Сутність суспільного відтворення та його види. Зміст і типи економічного зростання.

Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення Безперервне виробництво матеріальних благ і послуг є об’єктивною основою існування людського суспільства. Еконоімчна теорія досліджує суспільне відтворення як економічне.

Відтворення можна охарактеризувати як суспільне виробництво , що розглядається як безперервно повторювальний процес у нерозривному взаємозв’язку з розподілом, обміном і споживанням. Це відтворення витрачених факторів виробництва (природних ресурсів, робочої сили, засобів виробництва) шляхом їх подальшого виробництва.

Суспільне відтворення – постійній і безперервний процес відновлення суспільного виробництва та всіх елементів економічної системи: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Під час відтворення постійно відновлюються всі фактори виробництва, які беруть участь у процесі суспільного виробництва. До таких факторів виробництва належать: робоча сила, засоби виробництва і природні ресурси, капітал. В умовах сучасного ринкового господарства для суспільного відтворення національної економіки додається ще один фактор виробництва — підприємницькі здібності.

Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) та на макрорівні (підприємства, домогосподарства) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Всі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення.

Для здійснення процесу відтвореня необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів.

Відновлення робочої сили пов’язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо.

На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Відпрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане паливо — відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).

Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Отже, обов’язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває неувязка пропорційності — певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і плохо впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційного процесу відтворення була розроблена відомим французьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. У своїй знаменитій “Економічній таблиці” він намагався показати не індивідуальні акти купівлі-продажу, а оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1) власниками землі; 2) фермерами як безпосередніми виробниками; 3) промисловим класом (підприємці й робітники).

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов’язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.

Суспільне відтворення включає всі стадії процесу суспільного виробництва:

• виробництво – створення матеріальних і нематеріальних благ;

• розподіл – процес розподілу створених економічних благ через перерозподіл національного продукту;

• обмін – обмін одержаної частки доходу на необхідні засоби існування (засоби виробництва і предмети споживання);

• споживання – кінцеве споживання виробленого суспільного продукту та закінчення попереднього процесу суспільного відтворення.

В структурі суспільного відтворення можна виділити такі основні елементи:

1. Відтворення продуктивних сил суспільства: відтворення засобів праці, предметів праці, робочої сили найманих працівників, підвищення рівня освіти й кваліфікації, форм організації й оплати праці зростання ролі науки та інформації у виробництві.

2. Відтворення техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, концентрації, кооперації та комбінування). Постійний процес удосконалення системи техніко-економічних відносин є передумовою поглиблення міжнародних економічних відносин, підвищення ефективності суспільного виробництва та конкурентоспроможності підприємницьких структур.

3. Відтворення відносин власності – постійний процес відновлення та удосконалення відносин з приводу привласнення засобів і результатів суспільного виробництва, удосконалення існуючих форм господарювання та підвищення економічного інтересу учасників виробничого процесу.

4. Господарський механізм – постійний розвиток та еволюція системи правових, організаційних, управлінських та економічних відносин, що створюють сприятливі умови для прискорення процесу відтворення суспільного виробництва та його розширення.

5. Відтворення сукупного суспільного продукту, який включає виготовлений економічний продукт всіх сфер і галузей народногосподарського комплексу країни.

Економічна наука виокремлює три типи відтворення — просте, розширене та звужене (рис. 1).

Типи суспільного відтворення

Звужене відтворення

Зменшення обсягів суспільного виробництва

Мал. 1. Типи суспільного відтворення

Економісти, які займались теорією і практикою суспільного відтворення, намагались визначити структуру сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах та обґрунтувати їх функціональне значення. Так, в ХVІІІ сторіччі Ф. Кене створив відому економічну таблицю, де відокремив у суспільному продукті продукцію сільського господарства і промисловості, в яких, в свою чергу, виділив засоби виробництва і предмети споживання.

А. Сміт також виділяв в структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання. На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс обґрунтував поділ суспільного виробництва на два відповідних підрозділи: І – виробництво засобів виробництва; ІІ – виробництво предметів споживання.

В залежності від характеру та умов співвідношення фондів виробництва засобів виробництва і предметів споживання визначаються типи економічного відтворення.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах та незмінної якості за сталої техніко-технологічної основи. Це означає, що весь створюваний продукт суспільства використовується на особисте споживання. Такий тип відтворення характерний в основному для країн із слаборозвиненою ринковою економікою.

Умовами простого відтворення є такі основні пропорції:

1. національний дохід (С+V), створений у І підрозділі повинен дорівнювати фонду заміщення (вартість спожитих засобів виробництва С) в ІІ підрозділі;

2. валова продукція (C+V+M) І підрозділу має дорівнювати розміру фонду заміщення І та ІІ підрозділів (С₁ + С₂);

3. валова продукція ІІ підрозділу (C+V+M) має бути не меншою за розмір національного доходу І і ІІ підрозділу (V+M).

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в зростаючих масштабах у кожному наступному періоді на новій техніко-технологічної основі. Цей тип відтворення означає зростання виробленого в країні валового внутрішнього продукту, а також поліпшення якості його складових. Створюваний суспільний продукт споживається не повністю, частина його нагромаджується, що дає можливість здійснювати процес інвестування національної економіки. Це сприяє подальшому економічному зростанню, науково-технічному прогресу. Розширене відтворення притаманне країнам з розвиненою ринковою економікою.

Умовами розширеного відтворення є такі основні пропорції:

1. національний дохід (С+V), створений в І підрозділі, має бути більше, ніж фонд заміщення (вартість спожитих засобів виробництва С) ІІ підрозділу;

2. валова продукція (C+V+M) І підрозділу має бути більшою, ніж фонд заміщення І та ІІ підрозділів (С₁ + С₂) на величину нагромаджуваних засобів виробництва (∆С);

3. валова продукція ІІ підрозділу (C+V+M) має бути меншою за розмір національного доходу І та ІІ підрозділів (V+M).

Для забезпечення таких умов необхідно:

• раціональне використання предметів праці, засобів праці та робочої сили;

• впровадження нових технологій виробництва, техніки, удосконалення існуючих форм організації виробництва і праці;

• перехід на інноваційну модель розвитку національної економіки;

• переміщення капіталу із сфери матеріального виробництва і сферу соціального виробництва та захист навколишнього середовища.

Звужене відтворення - характеризується зменшенням масштабів суспільного виробництва за умови фізичного і морального зношення основного капіталу. Причиною такого відтворення може бути також порушення зв'язків між господарюючими суб'єктами національної економіки. Як правило, такий стан притаманний країнам, що перебувають на етапі трансформаційного економічного розвитку.

Процес суспільного відтворення відбувається як на макро-, так і на макрорівні.

Відтворення на макрорівні – це процес відтворення сукупного суспільного продукту, який включає всі стадії суспільного виробництва: виробнцивто, розподіл, обмін і споживання.

Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворення основних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин, устаткування тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв’язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться неувязка пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Близьким до сутності економічного зростання є поняття “розвиток”, але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Економічне зростання – збільшення якісних, кількісних показників і факторів суспільного виробництва в новому періоді в порівнянні з попереднім в цілому та в розрахунку на душу населення. Економічне зростання проявляється у збільшенні таких макроекономічних показників, як валовий внутрішній продукт, валовий чистий продукт, валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство.

Показники абсолютного приросту основних макроекономічних показників визначаються для характеристики загального рівня економічного розвитку держави, показники в розрахунку на душу населення – для аналізу рівня добробуту населення країни та визначення її місця серед інших країн світу.

Економічне зростання може бути виміряне двома способами: у натуральній формі та у вартісній формі. Натуральна форма передбачає визначення кількісних показників процесу суспільного виробництва і не підлягає впливу інфляційних процесів. Проте, різноманітність та значна кількість сфер і галузей матеріального і нематеріального виробництва зумовлює необхідність визначення єдиного спільного показника, який характеризує динаміку економічного зростання. У такому випадку застосовують вартісну форму визначення показників економічного розвитку.

На макроекономічному рівні основними показниками динаміки економічного розвитку є:

• абсолютне зростання обсягу валового національного продукту (ВВП) або національного доходу (НД);

• темпи зростання ВВП або НД в розрахунку на душу населення країни;

• темпи зростання промислового виробництва в цілому та в розрахунку на душу населення.

Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Відокремлюють три основних типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та змішаний.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. За умов екстенсивного типу економічного зростання приріст обсягів виробництва суспільного продукту досягається за рахунок кількісного збільшення ресурсів, які залучаються до виробничого процесу: робочої сили, основного капіталу, оборотного капіталу, земельних площ при незмінній їх віддачі та ефективності використання.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, підвищення ефективності використання всього ресурсного потенціалу. За умов інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок технічного й технологічного оновлення виробничого процесу, підвищення кваліфікації працівників, впровадженні новітніх інноваційних технологій, удосконалення організації виробництва та праці й її оплати.

Змішаний тип економічного зростання характеризується приростом обсягів суспільного виробництва за рахунок приросту виробничих ресурсів (збільшення їх кількості) та за рахунок якісного поліпшення факторів і організації виробничого процесу.

В практиці господарювання майже не зустрічається типів економічного зростання в абсолютних його формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно інтенсивний тип, або як переважно екстенсивний тип економічного зростання. Вважається, що якщо частка реального ВВП країни більш ніж на 50% забезпечується за рахунок інтенсивних факторів, то має місце переважно інтенсивний тип економічного зростання. Якщо частка менше 50%, тип економічного зростання характеризується як переважно екстенсивний. На сучасному етапі в розвинутих країнах світу переважає інтенсивних шлях економічного розвитку.

Економічне зростання досягається за рахунок певних факторів. Фактори економічного зростання – це чинники, які впливають на характер та швидкість економічного розвитку, обсяги суспільного виробництва та його якісні параметри.

Фактори економічного зростання можна поділити на три групи:

1. фактори пропозиції, які включають: кількість і якість природних ресурсів, трудових ресурсів, обсяг основного і оборотного капіталу, новітні технології виробництва, удосконалення організації виробництва та праці;

2. фактори попиту, які характеризуються рівнем сукупних витрат на придбання виробничих ресурсів: споживчий попит, інвестиційний попит, попит держави та закордонних інвесторів. Крім того, до цієї групи факторів слід віднести податкові чинники, фінансово-кредитні важелі тощо.

3. фактори розподілу, що характеризуються рівнем ефективності використання виробничих ресурсів, розподілом факторів виробництва та доходів у суспільстві.

Крім факторів економічного характеру на економічне зростання впливають чинники неекономічного характеру, які включають: географічно-кліматичні особливості, національно-демографічні фактори, інституціональні, політичні та соціальні. За способом впливу на економічне зростання всі фактори, що його забезпечують можна поділити на прямі та непрямі (рис. 2).

Фактори економічного зростання

Економічні

• географічно-кліматичні;

• національно-демографічні;

• інституціональні;

• політичні та соціальні

Прямі

Фактори пропозиції

Фактори попиту

Фактори розподілу

Рис. 2 Фактори економічного зростання

За темпами економічного зростання розрізняють високі темпи й низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу, національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам'ятати, що це призведе до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.

Нагромадження та інвестиції.

Для забезпечення розширеного відтворення суспільного виробництва необхідне нагромадження.

Нагромадження - це використання частини національного доходу) на збільшення основних і оборотних фондів, а також на створення страхових запасів.

Існують два види нагромадження: виробниче і невиробниче. Розширення та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва належать до виробничого нагромадження, а розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, закладів освіти, культури, спорту, науки - до невиробничого.

Виробниче нагромадження відбувається шляхом створення нових, додаткових засобів виробництва (будівництво нових підприємств, залізниць, машин, обладнання тощо), покращення їх якості, створення резервів і фондів. Невиробниче нагромадження – збільшення предметів особистого і суспільного вжитку для працівників.

Виробниче і невиробниче нагромадження відбувається за рахунок фонду нагромадження.

Масштаби нагромадження пов’язані з пропорціями розподілу національного доходу на частки, що споживаються і нагромаджуються. Чим більше виділяється засобів на розширення виробництва, тим вища міра нагромадження, і навпаки. Частка засобів, яка виділена на нагромадження в загальному обсязі національного доходу, називається нормою нагромадження. Вона визначає співвідношення фонду нагромадження до національного доходу і виражається у відсотках:

ФН х 100%

На = НД , де

На – норма нагромадження;

ФН – фонд нагромадження;

НД – національний дохід.

В господарський практиці також визначають норму виробничого нагромадження, яка безпосередньо визначає економічний розвиток країни. Норма виробничого нагромадження визначається як відношення фонду виробничого нагромадження до національного доходу. Існують об’єктивні межі норми нагромадження, які дозволяють знайти найбільш оптимальний варіант співвідношення між фондом споживання та фондом нагромадження в структурі національного доходу. Низька норма нагромадження призводить до зростання фонду споживання і обмежує можливості здійснення розширеного відтворення. Надмірна норма нагромадження знижує рівень забезпечення населення предметами споживання. В розвинутих країнах світу норма нагромадження становить в середньому 10-30%.

Для здійснення процесу нагромадження необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат та забезпечити надходження інвестицій в економіку.

Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

В якості інвестицій можуть виступати: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; об’єкти інтелектуальної власності, майнові права.

Розрізняють таки види інвестицій:

• приватні інвестиції – забезпечуються засобами приватних осіб;

• державні інвестиції – фінансуються за рахунок державного бюджету;

• іноземні інвестиції – вклади іноземних інвесторів (банків, підприємців, компаній);

• виробничі (реальні) інвестиції – вкладення в об’єкти виробничого призначення;

• фінансові інвестиції – вкладення коштів в капітал інших підприємств;

• інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інтелектуальної власності;

• прямі інвестиції – це вкладення капіталу при безпосередньої участі інвестора, які забезпечують володіння більш ніж 50% акцій іншої компанії (як правило, у вигляді венчурних фондів);

• портфельні інвестиції – інвестиції, які здійснюються шляхом купівлі акцій, але не забезпечують одержання контролю над підприємством;

• валові інвестиції – вкладення капіталу з метою нарощування основних засобів;

• чисті інвестиції – валові інвестиції за мінусом амортизації.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Джерелами фінансування інвестицій можуть виступати:

1. власні джерела, які включають: прибуток підприємства, амортизаційні відрахування, грошові кошти, кошті від ліквідації вибувших основних засобів;

2. залучені джерела – кошти, одержані від продажу акцій та інших цінних паперів;

3. позичкові – представлені кредитними ресурсами;

4. бюджетні асигнування.

Від рівня розвитку інвестиційної діяльності та привабливості інвестиційного клімату в країні залежать темпи економічного зростання, ефективність суспільного виробництва та рівень добробуту населення країни.