logo
Primachenko_OYeT_Oporny_konspekt

3. Капітал (фонди) – матеріальна основа підприємницької діяльності

Для здійснення виробництва товарів та послуг кожному підприємству необхідно мати певні виробничі засоби – капітал. Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність всіх технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Сучасна концепція капіталу трактує його сутність як складну економічну категорію, яка сформувалась в процесі еволюції відносин власності та господарювання, враховує тенденції розвитку суспільного виробництва та сучасних економічних явищ. Капіталом є виробничі або фінансові ресурси, які здатні приносити дохід або створювати нову вартість. Це вартість (ресурс), яка вкладається в об’єкт підприємницької діяльності та дає змогу одержати дохід (прибуток).

Капітал – економічна категорія, яка властива будь-який системі економічних відносин. Представники різних шкіл економічної теорії та практики по-різному визначали сутність категорії капітал.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Представники маржиналістської теорії (К. Менгер, Є. Бьом-Баверк,

Ф. Візер, А. Маршал) запропонували вдатися до грошового виміру ціни капіталу через вартість товарів кінцевого споживання. Австрійська школа визначала капітал як суму вартостей проміжних продуктів, що з’являються на окремих стадіях непрямого процесу виробництва. Таким чином, була започаткована так звана позитивна теорія капіталу, згідно з якою вартість капітальних ресурсів можна обчислити у грошовому еквіваленті на основі взаємодії ринкових сил.

Послідовники маржиналістської теорії (А. Маршал) визначали капітал як річ, яка створює передумови виробництва.

Сучасні західні економісти (П. Самуельсон і У. Нордхауз) трактують сутність категорії «капітал» блага довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів.

На сучасному етап розвитку ринкової економіки західні економісти практично ототожнюють поняття «капітал» із фінансовими активами підприємства, зокрема грошовими коштами, інвестиціями, та ринковою вартістю підприємства.

Останнім часом активно формується та використовується теорія людського капіталу – сформований у результаті інвестицій і накопичений людьми певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності та сприяє зростанню продуктивності праці.

Багатогранність категорії «капітал» зумовлює досить широку його класифікацію.

  1. За суб’єктами формування: власний, позичковий та залучений капітал.

  2. За об’єктами використання: промисловий, торговельний, аграрний, науковий тощо.

  3. За функціональним призначенням та характером використання: основний і оборотний капітал.

  4. За роллю у створенні додаткової вартості: постійний та змінний.

  5. За характером обслуговування суспільного виробництва: фіктивний та реальний капітал.

  6. За напрямами інвестування: людський та речовий капітал.

Власний капітал – вартість всіх активів, що є в розпорядженні підприємства і визначається його ринкової вартістю.

Залучений капітал – капітал, одержаний за рахунок випуску та продажу цінних паперів (акцій).

Позичковий капітал – капітал, що формується за рахунок банківських кредитів або валових приватних інвестицій.

Фіктивний капітал – вартість активів, що не приймають безпосередньої участі у виробничому процесі, а обслуговують його та дають право власнику на одержання відповідного розміру доходу (акції, облігації, векселя, чеки тощо).

Реальний капітал – капітал, що приймає безпосередню участь у забезпечені процесу виробництва товарів та послуг і формується у вигляді матеріально-речових цінностей (основний та оборотний капітал).

Основна функція капіталу – створення додаткової вартості в процесі суспільного виробництва. Вартість матеріально-речових елементів, які використовуються в процесі створенні товарів та послуг (матеріали, сировина, паливо, електроенергія, вартістю будівель, споруд, устаткування) повністю включають до вартості готової продукції (послуг). Величина вартості цих предметів і засобів праці, які залучені до процесу виробництва, не змінюється – вона повністю включається до вартості та собівартості створеного товару. Елементи, вартість яких входить до вартості товару, називається постійним капіталом.

Постійний капітал – частина капіталу, яка витрачається за придбання виробничих ресурсів, втілюється у вартість виготовленого товару і не змінює своєї величини. Постійний капітал підприємства позначається літерою С (від англ. сonstant – постійний).

В процесі виробництва товарів та послуг крім натурально-речової складової капіталу застосовується також праця найманих працівників, яка в результаті створення нової вартості трансформується у робочу силу і використовується як товар. Товаровиробники купують робочу силу, тобто сукупність розумових та інтелектуальних здібностей людини до праці. В процесі виробництва наймана праця створює вартість товарів та послуг, яка є більшою, ніж вартість самої робочої сили працівника, тобто ця частина капіталу змінюється. Частина капіталу, яка спрямовується на купівлю робочої сили і створює додаткову вартість, називають змінним капіталом (V – variant – змінний).

Практичною функцією поділу капіталу на постійний та змінний є створення додаткової вартості, яка привласнюється власником засобів виробництва. Додаткова вартість – вартість товарів і послуг, яка створюється у процесі суспільного виробництва понад вартість спожитої робочої сили та матеріально-речових засобів (m).

Таким чином, вартість створеного товару (послуги) виражатиметься формулою:

W = C + V + m,

де:

W – вартість товару;

С – постійний капітал (вартість основного і оборотного капіталу);

V – змінний капітал (вартість робочої сили);

m – додатковий продукт (прибуток).

В процесі створення додаткової вартості витрачається необхідний та додатковий робочий час. Час, протягом якого працівник створює вартість свої робочої сили (заробітну плату), називають необхідним часом. Ця частина вартості товару використовується для формування фонду споживання і включає винагороду за працю, яка спрямовується на відновлення робочої сили і розвиток працівника та утримання його родини).

Час роботи найманого працівника, протягом якого створюється додаткова вартість (прибуток), що одержує власник факторів виробництва, називається додатковим часом.

Абсолютна величина додаткової вартості називається масою додаткової вартості (М). Її розмір залежить від співвідношення необхідного та додаткового робочого часу найманих працівників. Таке співвідношення виражається у формулі норми додаткової вартості (m'). Так як необхідний робочий час використовується на відшкодування заробітної плати найманого працівника (V), а додатковий робочий час – на формування додаткової вартості (прибутку), то формула норми додаткової вартості матиме вигляд:

m * 100%

m' = V ,

маса додаткової вартості визначається за формулою:

М = V * m'

Масу додаткової вартості можна збільшити шляхом подовження робочого дня або скорочення необхідного робочого часу. Додаткова вартість, яка створюється за рахунок подовження робочого часу (робочого дня), називається абсолютної додаткової вартістю. Абсолютна додаткова вартість збільшується також внаслідок підвищення інтенсивності праці (витрат робочої сили за одиницю часу). При збільшенні інтенсивності праці змінюється вартість всієї продукції, але вартість одиниці продукції залишається незмінною.

Скорочення необхідного та збільшення додаткового робочого часу в сучасних умовах господарювання досягається за рахунок факторів підвищення продуктивності праці (впровадження новітньої техніки, технології виробництва, використання прогресивних форм організації виробництва та праці). Додаткова вартість, яка створюється в результаті зменшення необхідного робочого часу (за рахунок підвищення продуктивності праці) та збільшення додаткового часу, називається відносною додаткової вартістю. І абсолютна і відносна додаткова вартість створюють єдину масу додаткової вартості, яка в умовах ринкової економіки набуває форми прибутку, що привласнюється підприємцями.