Розділ 1. Теоретичні основи оцінки банкрутства підприємства

1.1 Поняття оцінки ймовірності банкрутства підприємства

В українському законодавстві банкрутство визначається як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків господарюючого субєкта в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольняти у встановлений термін предявлені з боку кредиторів вимоги й виконувати зобовязання перед бюджетом.

Оцінка кризових факторів розвитку підприємства та прогнозування імовірності банкрутства здійснюється задовго до прояву його явних ознак. Така оцінка та прогнозування є предметом діагностики банкрутства. Оцінка ймовірності банкрутства - це система цільвого фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства.

За своїм змістом оцінка ймовірності банкрутства є діагностикою проблем, що виникли в поцесі функціонування підприємства та можуть викликати негативні наслідки для його життєдіяльності. Отже, основним завданням оцінки ймовірності банкрутства є створення аналітичного підгрунтя для розвязання проблем, які виникають в процесі життєдіяльності підприємства [16,с.349].

Сам процес оцінки ймовірності банкрутства потрібно розглядати як систему досліджень, які в сукупності дають можливість сформувати необхідні висновки стосовно стану, в якому опинилось підприємство, та можливі шляхи виходу з кризи.

Оцінка ймовірності банкрутства передбачає постійний нагляд за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які входять до системи нагляду за поточною фінансовою діяльностю підприємства.

Оцінка ймовірності банкрутства не повинна обмежуватись констатацією факту наявності кризи на підприємстві, а й повинна надавати потрібну інформацію для розробки можливих шляхів виходу з неї.

Оцінка ймовірності банкрутства повинна розподілятися в залежності від ініціаторів антикризового процесу на наступні види:

1. Внутрішня діагностика банкрутства - здійснюється за ініціативи керівництва підприємства, або його власника;

2. Зовнішня діагностика банкрутства - ініціаторами можуть бути:

а) кредитори, основною метою проведення діагностики банкрутства є визначення доцільної поведінки щодо підприємства-боржника;

б) інвестори (потенційні санатори), основною метою проведення діагностики банкрутства є обгрунтування доцільності участі в санації підприємства [17,с.167].

Отже, як вже було зазначено вище, оцінка ймовірності банкрутства є комплексним економічним дослідженням, яке має певну послідовність його проведення.

Оцінка ймовірності банкрутства представляє собою систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, і здійснюється на базі даних його фінансової звітності, за стандартними алгоритмами аналізу.

Основною метою оцінки ймовірності банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка маштабів кризи.

Обєктами дослідження в процесі оцінки ймовірності банкрутства є:

- наявність збитків за результатами господарської діяльності та порівняння їх розмірів із розмірсми наявного власного капіталу;

- наявність несплачених відсотків по боргам, кредитів, які не погашені у визначений термін;

- обсяги сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості щодо якої не було вчинено дій визначених законодавством;

- наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом;

- негативна динаміка показників фінансового стану підприємства;

- тривалість операційного циклу та причини його продовження;

- кількісна оцінка вірогідності банкрутства підприємства, що отримана експертним шляхом або в результаті використання спеціальних індексів тв моделей [11,с.49].

Оцінка ймовірності банкрутства забезпечує рання виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти певні заходо для їх нейтралізаціі. Іі ефект найбільше видно на стадії легкої кризи. Якщо при проведенні експрес-діагностики банкрутства було виявлено негативні явища та проблеми в діяльності підприємства потрібно переходити до наступного етапу діагностики банкрутства, у перебігу якого проводиться поглиблена діагностика банкрутства. Якщо ж ситуація визнана нормальною, процес діагностики банкрутства на даному підприємстві можна вважати закінчиним.

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо оцінки ймовірності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається таким, корму загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міститься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

У вітчизняній практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану та оцінки ймовірності загрози фінансової кризи підприємства, які ґрунтуються на однофакторному аналізі показників фінансової звітності або засновані на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризикованості фінансового стану підприємства.

Спільним для цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних звязків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фінансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників).

Зважаючи на ці та інші недоліки, наслідком застосування згаданих методик на практиці високий рівень помилковості фінансових рішень. Уникнути зазначених недоліків під час оцінювання ймовірності фінансової кризи підприємства допомагає методологія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та методах математичної статистики. В економічній літературі цей підхід є домінуючим саме при висвітленні питань, повязаних із оцінкою ймовірності банкрутства підприємства. Так, фінансистам усього світу відомі модель Альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973, Швейцарія), модель Беєрмана (1976) та модель Краузе (1993, Німеччина), системи показників Бівера (1966, США).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основуоднофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певною системи показників) та відповідна класифікація підприємств в. Віднесення підприємства до категорії ”хворих” чи ”здорових” здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля [13,с.302].