Життєвий шлях Адама Сміта

Імя великого шотландця Адама Сміта рівно шанується всіма сучасними ученими-економістами, скільки б різних точок зору вони не дотримувалися. Разом з іменами Карла Маркса і Джона Кейнса імя цієї видатної людини викликає підвищення кровяного тиску у будь-кого, хто має хоч яке відношення до економічної науки, оскільки саме до праць цих трьох великих економістів звертаються за тим, щоб зрозуміти основні цілі економіки як науки.

А шлях Адама Сміта до вивчення цієї дисципліни і написання ним славнозвісної праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" тим часом був непростим.

Він народився 5 червня 1723 року в Шотландії, в містечку Кірколд. Був єдиною дитиною в небагатій сімї митного урядовця, який помер всього лише за декілька місяців до народження свого сина. Вихований матірю, яка присвятила йому все своє життя, Адам в 14 років вступив в університет Глазго, почавши свою дорогу до збагнення світу.

Він досить рано почав подавати великі надії і в 16 років одержав стипендію для навчання в Оксфордському університеті. Але Оксфорд в ті часи не був центром навчання, як є тепер. Систематичного викладання там не було або майже не було, студентам надавалася можливість самонавчання, аби тільки вони не читали небезпечних книг. Сміта одного разу хотіли виключити за те, що у нього був твір Давіда Юма "Трактат про людську природу", який тепер вважається одним з шедеврів 18-сторіччя.

Наполегливо набираючи знання і долаючи хвороби, що вічно мучили його, ця молода людина поступово стала однією з найосвіченіших людей свого часу. Визнанням цього стало призначення його професором філософії та етики Глазговського університету після того, як він повернувся з Оксфорда до рідної Шотландії. Вважається, що саме підготовка лекцій для студентів цього університету і стала поштовхом до формулювання Адамом Смітом його уявлень про проблеми економіки. Попрацювавши керівником на кафедрі етичної філософії, Сміт заслужено посідає посаду ректора Глазговського університету.

Велика наукова робота "Теорія моральних почуттів", видана ним у 1759 році, принесла йому широку популярність. Але в подальшому науковий інтерес Сміта все більше переміщується до економічної науки, що було частково повязано з участю у специфічному глазговському клубі політичної економії, а частково - дружбою з філософом і економістом Давидом Юмом.

У 1764 році в житті А. Сміта відбулася, можна сказати, переломна подія: він залишив кафедру (як виявилося назавжди) і прийняв пропозицію супроводжувати на час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка значного політичного діяча, герцога Баклю. Матеріальний інтерес мав для Сміта не останнє значення: подорож гарантувала йому 800 фунтів стерлінгів кожного місяця до кінця життя, що було значно вищим за гонорар у професора. Подорож продовжувалась більше двох років, з яких півтора він пробув у Тулузі, два місяці в Женеві, де йому довелося зустрітися з Вольтером, і девять місяців в Парижі. Тісне знайомство за час подорожі з французькими філософами дАламбером, Гельвіцієм, Гольбахом, а також з фізіократами, в тому числі з Кене і Тюрго, були відображені згодом в його найважливішій роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів", до написання якої він приступив ще в Тулузі.

Після повернення у Шотландію Сміт вирішив жити у своєї матері, де з 1767 року усамітнюється для завершення твору "Багатство народів". Книга була надрукована у 1776 році і ще більше зміцнила відомість Сміта. Вона чотири рази передруковувалась за його життя і ще три рази з дня його смерті (1790 р.) до кінця століття. Сміт відправив примірник Юму, який став його близьким другом. Юм відповів: "Здорово! Краса! Дорогий містер Сміт, Ваша праця принесла мені велике задоволення". Юм зрозумів, як і вся решта осіб, які прочитали книгу, що Сміт створив твір, який назавжди змінить уявлення суспільства про багатство нації [6, 166-170].

Економічне вчення Адама Сміта

Основою наукової теорії Адама Сміта було прагнення поглянути на людину з трьох сторін: з позицій моралі і моральності; з позицій цивільних і державних; з позицій економічних. Він спробував пояснити економічні відносини людей саме з урахуванням особливостей їх натури, вважаючи, що людина - істота, егоїстична від природи, і її цілі цілком можуть суперечити інтересам оточуючих.

Адам Сміт не ідеалізував людини, він бачив всі її недоліки і слабкості, але при цьому він писав: "Однакове у всіх людей, постійне і не зникаюче прагнення поліпшити своє становище - це початок, звідки витікає як суспільне і національне, так і приватне багатство". На відміну від своїх попередників, він зумів зрозуміти і довести, що багатство нації створюється не тільки в сільському господарстві і торгівлі, але всіма видами виробництв, існуючими в економіці. Саме тому Сміт так багато писав про розподіл праці, оскільки бачило в ньому джерело зростання добробуту будь-якого народу світу.

Великий шотландець показав, що обмін товарами відбувається тоді і тільки тоді, коли він вигідний обом сторонам. Це була революційна для свого часу ідея, і навіть дотепер вона нелегко засвоюється людьми малознайомими з економікою. До Сміта на обмін і торгівлю дивилися відповідно до жартівливого затвердження стародавніх греків: " Ринок - це спеціально відведене місце, де люди можуть обдурювати один одного". Іншими словами, вважалося, що в будь-якій операції одна сторона виграє, а інша відповідно обовязково програє. Сміт довів, що насправді існує універсальна вигода для всіх, хто вступає в обмін товарами. Ця вигода - економія учасниками обміну своєї праці. Якщо обмін відбувається вільно і його учасники вільні у виборі партнерів і узгодженні цін, то такий обмін - благо для всіх його учасників і країни в цілому.

Перешкодити зростанню багатства країни може тільки нерозсудливість її правителів. Якщо ж правителі не заважають людям працювати, створювати заощадження і вкладати їх в комерційну діяльність, то країна процвітатиме: "Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зробить природний хід речей" [4, 116].

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про "природний порядок", Сміт підкреслює, що за умов "природного порядку" (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності керує "невидима рука", тобто економічне життя людей підпорядковується обєктивним закономірностям. У трактуванні "природного порядку" Сміт виходить з двох принципів: обєктивної закономірності природи ("невидимої руки") та "природної свободи" людини.

Дія обєктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність дії обєктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме - природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, "невидимої руки", тобто із законами природи. У концепціях наступників Сміта (Рікардо, Сен-Симона, Маркса) саме ця теза відсутня. У них залишилась лише обєктивна закономірність, що керує поведінкою людини [2, 36-37].

Адам Сміт у "Багатстві народів" розглядає такі економічні поняття, як поділ праці і гроші, теорія вартості, класи і доходи, заробітна плата, земельна рента, капітал. Розберемо кожне з цих понять.

Поділ праці і гроші. Свій твір Адам Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково - адже він - економіст мануфактурного періоду. Сміт чітко називає першоджерело багатства - працю.

Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється:

1) збільшенням вправності робітника;

2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого;

3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну.

Поділ праці й обмін, в свою чергу, передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта є гроші. Їх виникнення Сміт правильно розглядає як обєктивний процес, а не як результат домовленості робітників. Визнаючи всі функції грошей, вчений головною називав функцію грошей як засобу обігу. На відміну від меркантилістів, Сміт підкреслював, що дохід суспільства - це товари, а не гроші [4, 58].

Теорія вартості. В основу своїх поглядів Сміт поклав теорію трудової вартості: визначення вартості, що затрачується на виробництво товару, працею і обмін товарів відповідно до вкладеної в них кількості праці. Треба зазначити, що вчений, як і інші економісти того часу, користується поняттям "цінність", а не "вартість". Цінність у нього має два значення: корисність ("цінність у споживанні") і можливість придбання інших предметів ("цінність в обміні").

Сміт визначив і розмежував споживну і мінову вартості товару. Він визнав рівнозначність всіх видів продуктивної праці як творця і кінцевого мірила вартості, показав закономірність того, що вартість неодмінно повинна виражатися в міновій вартості товару, в його кількісному співвідношенні з іншими товарами, а при достатньо розвиненому товарному виробництві - в грошах.

Сміт не досліджував працю як субстанцію вартості, не розрізняв процеси праці як процеси створення і перенесення вартості, оскільки вся його увага була спрямована на мінову вартість, на кількісну міру вартості, на те, як вона виявляється в обмінних співвідношеннях і насамкінець - в цінах. Сміт розумів, що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремого товаровиробника, а тими витратами, які в середньому необхідні при даному стані суспільства. Він відзначав також, що кваліфікована і складна праця створює в одиницю часу більше вартості, ніж некваліфікована і проста, і може бути зведена до неї за допомогою якихось коефіцієнтів.

Плідною була концепція Сміта про природну і ринкову ціну товарів. Під природною ціною він розумів грошовий вираз мінової вартості і вважав, що в тривалій тенденції фактичні ринкові ціни прагнуть її як до якогось центру коливань. Вона "як би є центральною ціною, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів. Різні випадкові обставини можуть іноді тримати їх на значно більш високому рівні і іноді дещо знижувати їх в порівнянні з нею. Але які б не були перешкоди, які відхиляють ціни від цього стійкого центру, вони постійно тяжіють до нього" [5, 58].

При урівноваженні попиту і пропозиції в умовах вільної конкуренції ринкові ціни співпадають з природними. Сміт поклав також початок аналізу чинників, здатних викликати тривалі відхилення цін від вартості; найважливішим з них він вважав монополію. Це, зокрема, відкривало можливості дослідження попиту і пропозиції як чинників ціноутворення, а також роль різного роду монополій в цій області.

Крім основного визначення вартості, укладеного в товарі кількістю праці, Сміт ввів друге поняття, де вартість визначається кількістю праці, яка можна купити за даний товар. В умовах простого товарного виробництва, коли не було найманої праці і виробники товарів працювали на засобах виробництва, що належать їм, це одне і те ж. Ткач, наприклад, обмінював шматок зробленого ним сукна на чоботи. Можна сказати, що шматок сукна коштує пари чобіт або що він коштує праці шевця за той час, поки він виготовляв чоботи. Але, по суті, це зовсім не одне і те ж, що стає ясно для умов капіталістичного виробництва. Якщо швець працює по найму у капіталіста, то вартість проведених ним за виробництвом годин і "вартість його праці", те, що він одержує за свою працю - абсолютно різні речі. Шматок сукна як і раніше коштує пари чобіт, але він коштує більше, ніж праця шевця, оскільки у вартості чобіт тепер укладена додаткова вартість, привласнена капіталістом.

Сміт натрапив на суперечність, яка полягає в тому, що у відносинах між капіталістом і робітником (при наймі робочої сили) закон вартості, закон обміну еквівалентів порушується. Капіталіст оплачує робітнику у вигляді заробітної плати лише частину вартості, яку створює праця робітника і одержує капіталіст. Сміт не міг пояснити цю суперечність в рамках теорії трудової вартості і робив висновок, що вартість визначалася працею тільки в "первинному стані суспільства", коли не було капіталістів і найманих робітників, тобто при простому товарному виробництві. Для умов капіталізму він сконструював іншу теорію - "теорію витрат виробництва", згідно якої вартість товару утворюється шляхом складання заробітної плати, прибутку і ренти на одиницю товару. Для товарів, у виробництві яких не бере участь орендована земля, ціна складається із заробітної плати і прибутку. Він писав: "Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первинними джерелами всякого доходу, рівно як і всілякої мінової вартості" [5, 53]. Він включав в складову таким чином вартість не просто прибутку, а природну, середню норму прибутку на капітал. Для нього було очевидно, що за відсутності перешкод для переливу капіталу норма прибутку в різних галузях і при різних додатках капіталу повинна зрівнюватися. Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в ХІХ ст. стала панівною.

Класи і доходи. Вчений прямо зазначає, що три складові ціни є видами доходів трьох прошарків суспільства, які відповідають факторам виробництва: праці, капіталу і землі. Власники кожного з цих факторів утворюють відповідні класи. В руках землевласників знаходиться головний засіб виробництва - земля. Вони одержують дохід у вигляді земельної ренти, яка виступає безпосередньо як орендна плата за землю, що здається в оренду капіталістичним фермерам. Капіталісти володіють іншими видами засобів виробництва (промислові будівлі, устаткування, кораблі, ферми, запаси сировини), наймають робітників і одержують дохід у вигляді прибутку. Якщо вони орендують землю, то частину прибутку вони змушені віддавати у вигляді земельної ренти. Це може також стосуватися капіталістів, зайнятих в гірничодобувній промисловості і тих, які орендують рудники. Сміт не робив принципової відмінності між капіталістами, зайнятими в промисловості і в сільському господарстві. Проте серед капіталістів він особливо виділяв позикових капіталістів, що позичають промисловим капіталістам. Їх дохід - позичковий відсоток - в звичайних умовах складає частину промислового прибутку, який їм віддають капіталісти-позичальники. Нарешті, найчисленніший і найбідніший клас складають наймані робітники, що не мають у своєму розпорядженні власності і змушені продавати свою працю за заробітну плату.

Сміт бачив, що реальне суспільство складається не тільки з цих трьох класів, але також включає різні проміжні групи. Але основні класи відрізняються тим, що їх доходи є первинними, тоді як доходи всіх інших груп - вторинними, перерозподіленими. Вони мають кінцеве джерело або в прибутку, або в ренті, або в заробітній платі.

Заробітна плата у Сміта - це продукт праці, природна винагорода за неї. Сміт говорив, що, працюючи на своїх власних засобах виробництва і на своїй землі, виробник товарів одержує повний продукт своєї праці. Але з тих пір, як засоби виробництва і земля знаходяться у власності капіталістів і поміщиків, а незалежний виробник перетворився на найманого робітника, останній не одержує у вигляді заробітної плати вартість всього продукту своєї праці. Сміт відзначав тенденцію до зникнення незалежності дрібного виробництва, до загального розповсюдження найманої праці.

Сміт писав: "Людина завжди повинна мати можливість існувати своєю працею, і його заробітна плата повинна, щонайменше, бути достатньою для цього" [5, 63]. Він вважав, що в основі величини заробітної платні лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітника і виховання дітей, які змінять його на ринку праці. Він відзначав, що її нижньою межею є фізичний мінімум. Якщо вартість робочої сили (нормальна заробітна плата) найманих робітників нижче за цей мінімум, це загрожує вимиранням "раси цих робітників" [5, 64]. Це можливо лише в суспільстві, вважав Сміт, де існує економічний регрес: як приклад такої країни він називав території в Індії і Китай, де заробітна плата лише трохи перевищувала фізичний мінімум, а економіка знаходилася в стані застою. Проте в країнах, де йшов помірний і тим більше швидкий розвиток господарства, заробітна плата включала крім фізичного мінімуму певний надлишок, розміри якого визначалися нормами споживання, традиціями, культурним рівнем, що склалися. Сміт відзначав, що, наприклад, в Америці заробітна плата вище, ніж в Англії, оскільки економіка першої розвивалася особливо бурхливо.

Він вважав, що стихійний ринковий механізм утримує природну (середню, нормальну) заробітну плату на певному рівні, обмежуючи відхилення фактичної заробітної плати від цього рівня. Значне підвищення заробітної плати викликає зростання народжуваності в сімях робочих, виживання більшого числа дітей і внаслідок цього збільшення пропозиції робочої сили і конкуренції між робітниками. Під впливом цих чинників нормальний рівень заробітної платні знижується, що може викликати зворотну тенденцію: падіння народжуваності, збільшення дитячої смертності, скорочення пропозиції робочої сили і посилення конкуренції між підприємцями. В результаті заробітна плата може підвищитися. Таке розуміння відповідало загальному уявленню Сміта про роль вільного ринку у встановленні певної економічної рівноваги.

Розбираючи питання про оплату по професіях, Сміт дуже добре обґрунтовував необхідність підвищеної оплати тих видів праці, які вимагають спеціальної підготовки. Більш високо, доводив він, повинні оплачуватися праця важка, неприємна, ті види праці, до яких суспільство відноситься з презирством. Із його точки зору цілком природно, що праця почесних професій оплачується порівняно низько.

Сміт з великою енергією виступав за високу заробітну плату, оскільки він вважав, що це краще всього відповідає умовам поступового економічного зростання. Відносно висока заробітна плата є найважливішим стимулом зростання продуктивності праці. Це, у свою чергу, призводить до накопичення капіталу і підвищує попит на працю. Він категорично заперечував поширену думку, що висока заробітна плата робить робітників ледачими і зменшує стимули до праці. Крім того, він закликав підприємців не побоюватися зростання заробітної плати, оскільки стихійний механізм все одно обмежить це зростання.

Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Сміт говорив, що із створеної працею і визначеної кількістю цієї праці вартості товару робітнику дістається у вигляді заробітної плати лише деяка частина. Решта є прибутком капіталіста-підприємця. В деяких випадках частину її він повинен віддати у вигляді земельної ренти, частину - у вигляді позичкового відсотка, якщо використовував позичковий капітал.

Сміт називав прибутком всю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою і в цих випадках мав у вигляді додаткову вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький дохід капіталіста.

Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, яка відшкодовує працю по нагляду і управлінню підприємством, і приводив в обґрунтовування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, тяжкістю або складністю цієї передбачуваної праці по нагляду і управлінню, а розмірами спожитого в справу капіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду і управління передаються найманому керівнику. Сміт вважав прибуток закономірним результатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їх діяльність, працю і ризик.

Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до пониження, вказував, що прибуток більш низький в розвинених капіталістичних країнах. В Англії, писав він, звичайно вважається, що відсоток може складати близько половини прибутку. Сміт дає наступне пояснення тенденції пониження відсотка і норми прибутку: в багатих країнах з ходом економічного розвитку утворюється надлишок капіталу, який викликає зростання конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низький рівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічної розвиненості і здоровя нації, що забезпечується природним порядком. Протидіє такому порядку будь-яка монополія. Тому Сміт був непримиренним противником різних монополій і привілеїв.

Другим видом прибутку є земельна рента. Земельна рента у Сміта - це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Сміт відкидав уявлення, згідно якому рента є законна плата, свого роду відсоток на капітал, колись вкладений землевласниками в поліпшення землі. Землевласник вимагає ренту і за землю, що ніколи не піддавалася поліпшенню, і за природні обєкти, які взагалі не можуть бути поліпшені, і навіть вимагає збільшення ренти у тому випадку, коли поліпшення землі проведено орендарем за свій рахунок. Сміт відзначав, що ділянки землі відрізняються як за родючістю, так і за місцезнаходженням, і обидві відмінності можуть бути причиною утворення диференціальної ренти.

Сміт характеризував ренту, разом з прибутком, як нетрудовий дохід, як вирахування на користь землевласника з вартості товару. Землевласники, зазначав Сміт, хочуть пожинати там, де вони не сіяли. Вони привласнюють те, що зроблене чужою працею.

Він визначав ренту як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком капіталістичного фермера. Сміт стверджував, що разом із заробітною платою і прибутком вона формує вартість товару.

Крім земельної ренти та інших вищенаведених понять, Сміт приділив увагу такій економічній категорії як капітал. Капітал у нього - головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага.

Капітал Сміт поділяє на основний і оборотний. До основного належать машини і різні знаряддя праці, промислові й торгівельні будівлі, склади тощо. Оборотний капітал складається з грошей, запасів продовольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Велике значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Навіть економічне зростання Сміт звязував не тільки зі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу. Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньої праці. Отже, Сміт приділяв значну частину своєї роботи дослідженню капіталу як рушійної сили прогресу суспільства [7, 62-69].