logo
Istoria_Ekon_Myshlenia_Shpora / история экон

32. Основні постулати класичної політичної економії. Головні погляди Адама Сміта.

До класичної політичної економії варто віднести всі концепції, в основі яких знаходяться принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму. Ці принципи відбито в вислові, який став гаслом класичної школи: “laissez taire, laissez passer”, або “хай все йде так, як йде”, який приписується французькому економісту, фізіократу Вінсенту де Гурне (1712 – 1759). Це словосполучення означає вимогу повного невтручання держави в економічне і ділове життя. При цьому з кінця XVII – початку XVIII ст. Ідея “економічного лібералізму” перетворилась у своєрідний девіз ринкової ліберальної економічної політики. І саме з цього часу зароджується нова теоретична школа економічної думки, яку пізніше й назвуть класичною політичною економією. Класична школа повела рішучу боротьбу з протекціоністською ідеологією меркантилістів, звернувшись до найновіших досягнень економічної науки тієї доби і розгорнувши фундаментальні теоретичні дослідження. “Класики”, на відміну від меркантилістів, по суті, заново сформулювали і предмет, і метод вивчення економічної теорії, перенісши теоретичні дослідження із сфери товарного і грошового обігу в сферу виробництва і застосувавши для цього нові методологічні прийоми, які забезпечили проведення достатньо глибокого наукового аналізу економічних явищ і процесів. Таким чином, у свій “класичний період” політична економія набула рис дійсно наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції (вільного підприємництва). У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи: - перший етап – етап зародження; він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників, як В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантильон, Д. Юм, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрбо; - другий етап повністю пов’язаний з творчістю засновника економічної науки А. Сміта; - Третій етап – етап розвитку класичної школи; це творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта – Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо; - Четвертий етап – етап завершення; він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж. Сисмонді, Н. Сенсора, Ф. Бастіа, Г. Ч. Кері, Дж. С. Мілля. Труд – батько і найактивніший чинник багатства, А земля – його мати. Вільям Петті

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від

природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну

поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ,

схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні

інтереси — намагання поліпшити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них

«своїм дозвіллям, свободою, спокоєм». Схильність до обміну, «схильність

міняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший» — одна з

вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через

поділ праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що

підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком

особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на

вигоду для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про

«природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він

підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції)

складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима

рука», тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним

закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох

принципів: об'єктивної закономірності природи — дії об'єктивних законів

природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об'єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність

дії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні

умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях

кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно

захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини

збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто із законами

природи.

У концепціях наступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо

К.Маркса — саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об'єктивна

закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він є

прихильником економічного лібералізму, вільної гри господарських сил,

невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає роль

держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя,

народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також

висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму

заробітної плати.