4. Межі державного регулювання економіки

Верхні та нижні межі регулювання. Розрізняють мінімально необхідні та максимально допустимі межі регулювання. Нижні межі спричинені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання економіки розв'язати багато важливих для наступного розвитку економічної системи проблем, про які йшлося вище. Без державного втручання економічна система, а отже підсистема ринкового саморегулювання, існувати не може. Складнішою є проблема щодо верхніх меж державного регулювання економіки. З одного боку, виникає можливість майже повного витіснення ринкових важелів регулювання і встановлення централізованої системи управління економікою з одного центру, що призводить до виникнення адміністративно-командної або державної економіки, як це сталося в СРСР. З іншого боку, верхня межа зумовлена потребами та інтересами підприємців у співпраці з державою. Зокрема тим, що прибутки на тривалий період можуть бути стабільнішими і вищими за такої співпраці (або наявності державного регулювання) і нижчими у разі недостатнього втручання держави в економіку. Частково верхня межа регулювання визначається загальнонаціональними інтересами. Повніше межі державного регулювання економіки можна визначити, з'ясувавши його економічну основу, яку розглядають у широкому і вузькому значеннях. Одержавлення економіки і межі регулювання. У широкому плані основою раціонального державного регулювання економіки є одержавлення певної оптимальної частки економічної системи (в тому числі продуктивних сил, економічних відносин, господарського механізму). У вузькому розумінні такою основою є одержавлення економічної власності (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, частку національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет та ін.) і передусім одержавлення національного доходу. Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, то межі державного регулювання залежать від соціально-економічних меж вилучення податків у осіб найманої праці, прибутків підприємств, капіталістів. Найбільшу частку в процесі одержавлення національного доходу в більшості розвинутих країн світу становлять податки на осіб найманої праці (особистий подохідний податок і податок на соціальне страхування). Наприклад, особистий подохідний податок у Німеччині, Данії, Фінляндії та інших країнах досягає 48%, а в окремих країнах (Франції, Греції) — 13%. Отже, межі державного регулювання економіки залежать від моделі економічної системи. При оподаткуванні йдеться не лише про економічні межі, а й про соціальні, тобто встановлення таких максимальних ставок податків, які б не призводили до соціальної нестабільності в суспільстві, втрати стимулів до праці. Якщо держава зосереджує у своїх руках від 20 до 60% національного доходу, така економічна система (а отже економіка) є змішаною, тобто поєднує державну і недержавну форми власності. Інші кількісні параметри змішаної економіки при зіставленні державної та недержавної власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути. Вони, як правило, виші. Загалом державне регулювання можна здійснювати до тих пір, поки результати від нього вищі, ніж витрати на утримання державного апарату. Необхідність широкомасштабного втручання держави в економіку виникла на вищій стадії розвитку капіталізму, з часу переростання продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності (в тому числі власності колективних монополій — олігополій), що зумовило процес одержавлення економічної системи, дію закону одержавлення економіки. Конкретнішими причинами посилення ролі держави в економіці є неспроможність механізму ринкового саморегулювання подолати і навіть послабити екологічну та економічну кризи, забезпечити рівномірний розвиток регіонів, відносно справедливий розподіл національного доходу, планомірний та пропорційний розвиток економіки, розвиток інфраструктури, виробництво специфічних суспільних товарів, усунути або послабити монополізм, безробіття та інші вади, більшість яких цей механізм і спричинив. Основними економічними функціями держави є розв'язання суперечності між потребами розвитку продуктивних сил й існуючими формами власності, захист навколишнього середовища і прав споживачів, проведення регіональної та антимонопольно економічної політики, частковий перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення, забезпечення планомірного та пропорційного розвитку економіки, в тому числі інфраструктури, проведення антициклічної та антикризової політики, розробка і прийняття правових засад економіки, боротьба з безробіттям, інфляцією, регулювання зовнішньоекономічних відносин та ін. Державне регулювання економіки — комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів та процесів з метою стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та законів розвитку основної продуктивної сили. Основними формами державного регулювання є пряме (шляхом розширення державної власності, управління підприємствами та ін.) і опосередковане (шляхом планування, прогнозування, бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики тощо). Основними методами державного регулювання економіки є податкова, науково-технічна, амортизаційна, кредитно-грошова та структурна політика. 7. Мінімально необхідні межі регулювання економікою зумовлені неспроможністю ринкового саморегулювання економіки; максимально допустимі -— потребами та інтересами класу капіталістів (насамперед у привласненні стабільних і високих прибутків), частково — загальнонаціональними інтересами