Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають. Світове господарство.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав. Формування міжнародного поділу праці відбувається завдяки: впливу природних факторів (Голландія – м’ясо-молочна продукція, Португалія – виноград, Англія – бавовна); індустріальному розвитку національних економік (розвиток продуктивних сил, технічного рівня виробництва, застосування різних технологій, наукового співробітництва); міжнародному обміну науково-технічною інформацією; масовому випуску нової продукції (орієнтація на світовий ринок); відповідності технічного рівня продукції за всією номенклатурою виробів. Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою міжнародним поділом праці, рухом товарів і послуг, фінансовими розрахунками. Для сучасного етапу розвитку світового господарства характерні такі ознаки: відкритість економіки, як головний принцип взаємин більшості країн зі світовим співтовариством; наявність розвинутої сфери міжнародної торгівлі, міжнародного переміщення робочої сили, капіталу, технологій; функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей. За економічними критеріями розрізняють: Економічно розвинені країни – 23 країни, де мешкає 15% населення світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки. Постсоціалістичні країни перехідної економіки – молоді незалежні держави – колишні республіки СРСР. Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них економіка знаходиться в кризовій ситуації. Країни, що розвиваються – 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії; На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В’єтнам, Лаос, Куба.