74.Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки

Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах. Фінансово-промислові групи. Фінансова олігархія та її еволюція. У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх «сестри» — олігополії — дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні. Так, процент обсягу продукції галузі, який припадає на чотири найбільших фірми в галузях промисловості США, такий (див.: Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 1999. — С. 303): автомобілі — 90; домашні холодильники і морозильники — 85; домашні пральні машини — 93; турбіни і генератори — 80; літаки — 72; пиво та ель — 87; телефони — 63.

Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40 % загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це — юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.

Так, США розробляють проект щодо створення всесвітнього алюмінієвого картелю. Тепер адміністрація Буша має намір створити аналогічний сталевий картель. Ці дії характеризують той факт, що монополістичні тенденції в системі великого бізнесу існують і мовчазно, неформально втілюються в життя. Про це також красномовно свідчать справи про зловживання надпотужної компанії Microsoft у США.

Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об’єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки (Див.: Економіка України. — 2001. — №9. — С. 70—76).

Так, ще у 80-ті рр. ХХ ст. розпочалося масове вторгення автомобілебудівних фірм у сферу високих технологій. Американська фірма «Дженерал моторз» за п’ять років скупила більше десяти великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма «Даймлер-Бенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, при цьому встановила контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ», яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, захопила передову компанію «Дорньє» — лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки і включила до свого складу «АЕГ» — одну з провідних електротехнічних фірм.

Та сьогодні акценти зміщуються. Тепер без всяких вагань починають об’єднуватися і величезні корпорації. По-перше, об’єднуються всередині країни: або там, де взагалі не функціонує антимонопольне законодавство (прикладом цього може слугувати об’єднання китайських «алмазних» королів — у цій країні створено асоціацію виробників алмазів, куди ввійшли 15 компаній, які контролюють 90 % китайського алмазного ринку), або держава зацікавлена у такому об’єднанні (американські авіаційні компанії Northwest Airlines i American Airlines оголосили про намір об’єднатися — як стверджують фахівці, уряд США спеціально дав дозвіл на об’єднання, оскільки між Європою і США почалася конкуренція щодо виробництва літаків (Airlines та Boeing), і тому потрібен ринок для збуту своєї продукції), або об’єднуються фірми, що спеціалізуються на випуску різних груп товарів (корпорації United Technologies та Honeywell майже завершили переговори про злиття в одну компанію. В кінцевому результаті США отримають гігантський військово-промисловий і машинобудівний концерн, який забезпечить робочими місцями 260 тис. робітників.

По-друге, об’єднуються монополії, що базуються в різних країнах. Мета досить проста — контролювати, скажімо, 30 % ринку не в США, а у світі. Прикладів цьому теж багато. Найбільший в Японії виробник молочних продуктів оголосив про намір об’єднатися зі швейцарською Nestle. Виробники побутової електротехніки голландська компанія Royal Philips Electronics NV та корейська LG Electronics Inc уклали угоду про створення спільного виробництва дисплеїв для телевізорів і комп’ютерів. Прогнозовані обсяги світового ринку — 15—25 %. Об’єднуються також «пивні» королі: норвезький конгломерат Orkla і датська пивна компанія Carlsberg. Корпорація Intel та Mitsubishi Electric, світові лідери у виробництві різноманітного електронного начиння, оголосили про створення альянсу з виробництва компонентів для мобільних телефонів третього покоління та обладнання для бездротових комп’ютерних технологій. У цьому контексті слід назвати автовиробників, які тільки тим і займаються, що об’єднуються («Рено» із «Самсунг моторз», «Вольво» зі «Сканією» і т. д.).

Усе це свідчить про те, що процеси концентрації капіталу через механізми злиття та поглинання є розповсюдженими і на рубежі ХХІ ст. Великі фірми, як пише відомий американський економіст Д. Стігліц, «…неминуче прагнуть обмежити конкуренцію, оскільки в цьому разі вони можуть отримати більш високі прибутки завдяки монополії, а не більш високої якості продукції… Монополії прагнутимуть посісти провідне становище на ринках шляхом «захоплення» уряду. За рахунок прибутків, отриманих завдяки монополії, можна купити вплив у високих урядових колах, — якщо не шляхом хабарів, то за допомогою великих внесків у виборчі кампанії» (див.: Стігліц Дж. Конкуренція не розкіш, а нагальна необхідність // День. — 2001. — 9 липня. — С. 3).

Монополія і конкуренція — це два протилежних і взаємопов’язаних процеси. Посилення одного призводить до послаблення іншого і навпаки. Зараз, на наш погляд, монополізація економіки продовжує бути провідною. Тому конкуренція залишається недосконалою і, можливо, її межі звужуються в приватному секторі економіки.

75.ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЖИТТЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Міжнародний поділ праці, науково-технічне і виробниче співробітництво Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці (МПП). Суть міжнародного (як і будь-якого) поділу праці полягає у єдності двох процесів - розчленування й об'єднання виробництва, відособлення і спеціалізації різних видів трудової діяльності, в їх взаємодії, взаємодоповненні. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але у другій половині XX ст. в умовах НІР головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки й техніки. Зменшення значення природних і географічних факторів для МПП особливо очевидне на прикладі Японії і нових індустріальних країн - Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу. Міжнародна спеціалізація цих країн практично не пов'язана ні з наявністю у них природних ресурсів, ні навіть з їх географічним положенням. Другим напрямом впливу НТР на МПП стало обмеження можливості окремих країн створити надміру багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці. Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75-85% - це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин і обладнання. Відособлення цих видів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як внутрішньо-національної, так і міжнародної промислової кооперації. НТР доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в галузі виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах. Особливого розмаху таке співробітництво набуло в галузях, які стали породженням НТР. Так, корпорації, що лідирують у галузі виробництва інформаційної техніки, укладають велику кількість угод про співробітництво з іншими фірмами, у тому числі й зарубіжними. Саме міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах. ТНК і розвиток міжнародних виробничих зв'язків У сучасних умовах відбувається безперервне зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світовому виробництві, міжнародному поділі праці й міжнародному економічному обміні. ТНК - це найбільші компанії, національні за капіталом і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності, їхня відмінна особливість - наявність активів за рубежем, які виникають на базі прямих інвестицій. Виникнення ТНК відноситься до періоду після Другої світової війни, коли вони стали панівною формою міжнародних монополій, прийшовши на зміну міжнародним картелям. ТНК якісно відрізняються від міжнародних картелів на початку віку. Останні створювали підприємства переважно у сировинних і добуваючих галузях, продукція яких призначалася для реалізації в країні, де базувалася дана монополія. Але головна відмінність полягала в тому, що зарубіжні підприємства залишилися технологічно відособленими одиницями, мали повний виробничий цикл, виступали самостійно навіть у збутовій діяльності. Зростання суспільного характеру виробництва, його інтернаціоналізація в умовах НТР привели до трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. У межах сучасних ТНК склалися міжнародні виробничі комплекси, єдність яких забезпечується численними виробничими, фінансовими й управлінськими зв'язками. Ці виробничі комплекси базуються на внутріфірмовому поділі праці, коли філіали однієї корпорації в різних країнах спеціалізуються на випуску окремих вузлів і деталей, здійсненні окремих операцій, спільно беручи участь у виробництві готової продукції. Так, ТНК, які діють у галузі радіоелектронної промисловості, перенесли за межі країн базування (в основному в Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань) найбільш трудомістку частину виробничого циклу, використовуючи при цьому значний розрив у рівні заробітної плати в розвинутих державах і країнах, які розвиваються. Ще однією особливістю сучасних ТНК є збільшення в їх числі питомої ваги корпорацій Японії і Західної Європи. Однак корпорації США продовжують зберігати лідируючі позиції в деяких галузях, тісно пов'язаних з реалізацією досягнень НТР. Так, найкрупнішою компанією в галузі виробництва засобів телекомунікації є американська корпорація АТТ, а в десятку найкрупніших ТНК світу за показником обсягу продажу (як і в 80-ті роки) входять такі американські корпорації, як "Ексон", "Дженерал моторз", "Мобіл", "Форд моторз" та ін. Діяльність ТНК всебічно сприяє зміцненню міжнародних господарських зв'язків, інтернаціоналізації господарського життя. Наприклад, корпорація "Ексон" має 44 нафтопереробні заводи в 23 країнах, її дочірні й асоційовані з нею компанії діють більше ніж у 80 країнах. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм. Інтернаціоналізація господарського життя й економічна інтеграція Економічна інтеграція - якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємо-переплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним процесом, який випливає із об'єктивних потреб міжнародного поділу праці й науково-технічного прогресу. Суть економічної інтеграції проявляється в її найважливіших характеристиках. Це, - по-перше, міждержавне регулювання економічних процесів; по-друге, поступове формування, замість більш або менш незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів, регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення; по-третє, усунення адміністративних і економічних бар'єрів, перешкоджаючих вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону; по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях. Існують такі основні види інтеграційних об'єднань: зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі; митний союз. коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн; загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу; економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики. Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики і т. ін., утворення органів наднаціональної влади. Найбільший розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС). Нарешті, 25 березня 1957 р. у Римі шість західноєвропейських країн - Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН - уклали договір про створення Європейського співтовариства (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський Союз (ЄС), а число країн-членів зросло до 15. До держав-засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція. Реальні досягнення ЄЕС за 30-річну історію його існування великі. Вже в 1962 р. були відмінені кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. Був введений єдиний митний тариф щодо третіх країн і до 1969 р. в основному завершився процес створення митного союзу. Неухильно зростав обсяг торгового обороту між країнами ЄЕС і питома вага цього обороту в загальному обсязі їх зовнішньоторгових операцій. Зросло світове господарське значення ЄЕС. У 1994 р. експорт країн, які входять у це угруповання, становив 40% від обсягу світового експорту (у 1980 р. цей показник дорівнював 34,1%). У межах ЄЕС проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створений загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства і в фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін. У відповідності з положеннями Єдиного Європейського Акту , з 1 січня 1993 р. було введено вільне пересування факторів виробництва в межах Співтовариства - капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Маастрихтський договір передбачає створення єдиного валютного союзу держав-членів ЄС з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти ЄВРО з 1999р. Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Але найбільш примітним, динамічним інтеграційним процесом став процес організації і функціонування північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА. З 1 січня 1994 р. діє договір між США, Канадою та Мексикою, який передбачає зняття митних бар'єрів на товари в торгівлі між цими країнами, лібералізацію режиму іноземного інвестування і міграції робочої сили. Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії пов'язують зі створенням Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). У нього входять 18 держав Азії, Північної та Південної Америки. У відповідності з планами АТЕС передбачається до 2020 р. створити найбільшу в світі зону вільної торгівлі. Інтеграційні процеси активізуються і в інших регіонах. Найвідомішими інтеграційними об'єднаннями є торговий пакт "МЕР-КОСУР", що діє між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з 1 січня 1995 р.; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, а з 1995 р. - В'єтнам, Латиноамериканська асоціація Інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору.