1.1 Поточний стан вугільної промисловості

Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд. тонн, у тому числі розвідані запаси - 56 млрд. тонн; цього достатньо для підтримки видобутку на нинішньому рівні протягом понад 400 років. Протягом останніх 15 років рівень видобутку залишався практично незмінним у діапазоні 72-83 млн. т товарного вугілля на рік. у 2010 р. обсяги видобутку вугілля склали 75,2 млн. т. вугілля на рік.

Рис. 2.1 Динамика видобутку вугiлля в Україні

Україна також має значні запаси бурого вугілля, однак в останні роки видобуток бурого вугілля було зупинено через відсутність відповідного попиту. Необхідно розглянути можливості реалізації пілотних проектів із використанням бурого вугілля з метою накопичення досвіду з його використання для генерації тепло - та електроенергії.

Шахтний фонд України застаріває: більше 70 відсотків усіх державних шахт працюють без реконструкції понад 30 років. Обсяги державного інвестування у відновлення шахтного фонду недостатні, а вугільні підприємства здебільшого нерентабельні й не можуть фінансувати інвестиційні проекти самостійно. Складні гірничо-геологічні умови, застаріле обладнання та технології знижують якість вугілля, яке видобувається в Україні.

Для державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, середньозважена собівартість однієї тонни готової товарної вугільної продукції 2010 р. становила 776 грн/т, у той час як закупівельна ціна на вугілля енергетичних марок знаходилась у діапазоні 355-625 грн/т. Таким чином, більшість державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, збиткові і потребують постійної підтримки з державного бюджету. Обсяг державного фінансування вугільної галузі за період з 2001 по 2010 рр. зріс майже у чотири рази і у 2010 р. досяг 7,7 млрд. грн., що склало 2 відсотки від сукупних державних видатків України.

Рис. 2.2 Фінансування вугільної галузі з державного бюджету.

Більшість шахт у державній власності мають потенціал виходу на рентабельне виробництво, лише мала їх частина глибоко збиткова і не має перспектив розвитку. Раніше приватизовані шахти працювали із прибутком без державних дотацій; середня собівартість продукції цих підприємств у 2010 р. була більш ніж удвічі нижчою за собівартість державних шахт, а продуктивність праці - удвічі вищою, що свідчить про можливість значного зниження собівартості видобутку після приватизації.

У звязку з цим, основним кроком на шляху підвищення ефективності вуглевидобувних підприємств є створення умов для залучення в галузь значних інвестицій, що може бути здійснено шляхом приватизації галузі та застосування механізмів державно-приватного партнерства. Для того щоб залучити необхідні інвестиції у вугільну галузь України, процес приватизації і передачі вугледобувних підприємств в концесію або оренду повинен бути максимально справедливий та прозорий. Потрібно забезпечити повне розкриття інформації, що необхідна інвесторам, включаючи геолого-технічні умови, повну кредитну історію і економічний стан вугледобувних підприємств. В іншому випадку високий рівень ризиків для більшості потенційних інвесторів призведе до небажання інвестувати у вугільну галузь України і до відсутності державного бюджету

Враховуючи це, а також обмежені можливості державного можливості модернізації вуглевидобувних підприємств і зняття фінансового навантаження на бюджет.

Вугледобувні підприємства України, враховуючи геологічні умови залягання запасів, є надзвичайно капіталомісткими підприємствами з низькою ефективністю операційної діяльності та недостатньою інвестиційною віддачею. Значна частина з них не може бути інвестиційно привабливими обєктами без надання потенційному покупцеві особливих умов на початковому етапі операційної діяльності після приватизації або в період ліквідації неприватизованих шахт.

Враховуючи це, а також обмежені можливості державного бюджету відносно субсидіювання галузі, необхідне невідкладне залучення істотних інвестиційних ресурсів в галузь для підтримки та нарощування рівня видобутку вугілля і пошук альтернативних джерел задоволення внутрішнього попиту на вугілля (імпорт) з метою забезпечення енергетичної безпеки України. Для цього, разом з приватизацією підприємств необхідна реалізація програми залучення приватних інвестицій на підприємства державного сектора на засадах передбачених чинним законодавством механізмів господарської взаємодії. Так можуть застосовуватись: товарне кредитування, спільна виробнича діяльність, надання послуг виробничого характеру з видобування вугілля тощо. Разом з тим, потужні механізми стимулювання залучення інвестицій були створені з прийняттям Закону України "Про державно-приватне партнерство", що передбачає низку ключових положень на захист інтересів приватного інвестора. Застосування на вугледобувних підприємствах механізмів державно-приватного партнерства може здійснюватись тільки згідно з законодавством України.

При приватизації та реалізації механізмів ДПП, вуглевидобувним підприємствам може надаватися державна підтримка, розподіл якої має відбуватися за такими принципами:

Державна підтримка повинна бути привязана лише до певних категорій витрат вугледобувних підприємств, які націлені на досягнення конкретних результатів щодо підвищення ефективності роботи підприємства і досягнення беззбитковості. Наприклад, інвестиції в модернізацію, збільшення встановленої потужності, усунення екологічних і соціальних наслідків закриття консервації шахт, виплата допомоги по звільненню кадрів, передислокація звільнених кадрів;

Ефективність використання державної підтримки за вищевказаними категоріями витрат повинна вимірюватися чіткими КПЕ (ключовий показник ефективності) протягом певного відрізку часу (1 рік) для оцінки успішності досягнення поставлених цілей;

Обсяг державної підтримки має знижуватися не менш ніж на 20% в рік з повною ліквідацією субсидій через 5 років. Також її розмір повинен переглядатися щорічно, спираючись на аналізі досягнення цільових значень по вищевказаних КПЕ, тим самим дозволяючи переконатися в правильності та ефективності використання коштів, виділених у попередній період;

Державна підтримка не повинна виділятися на покриття витрат, які зберігають сьогоднішній рівень видобутку та / або собівартості.

Враховуючи дефіцит коштів державного бюджету на реструктуризацію галузі, тривалість процедури підготовки до ліквідації, процес закриття підприємств займе не менше ніж 5-7 років. За попередніми оцінками із нинішнього шахтного фонду до безперспективних можна віднести близько 20 шахт, що мають промислові запаси, вироблення яких, по-перше, знизить навантаження на бюджет, а, по-друге, забезпечить ринок додатковими обємами вугілля. Тому в період ліквідації даних шахт будуть в індивідуальному порядку розглянуті варіанти використання різних видів стимулювання залучення приватних інвестицій у вироблення їхніх запасів.

Наступним кроком реформування галузі є лібералізація ринку вугілля, оскільки сьогодні формування цін на вугілля не базується на ринкових засадах, а слугує механізмом для компенсації витрат вугільних шахт. Такий підхід призводить до відсутності стимулів для підвищення ефективності життєздатних підприємств і невиправданої підтримки глибоко збиткових шахт. Доходи в галузі розподіляються неефективно, що заважає її розвитку і виходу на рентабельний рівень.

Для лібералізації ринку вугільної продукції та механізмів збуту й ціноутворення необхідно:

1. Припинити операторську функцію ДП "Вугілля України" на ринку вугільної продукції, та провести його ліквідацію; не допустити появи іншого державного монополіста на ринку вугільної продукції;

2. Запровадити електронну біржову форму торгівлі вугільною продукцією та ринкове формування цін на основі балансу попиту та пропозицій;

3. Лібералізувати імпорт вугілля.

Для недопущення дефіциту вугілля і задоволення внутрішнього попиту на нього в разі відсутності можливості видобутку необхідного обсягу з економічно обґрунтованою собівартістю і за відсутності субсидій для покриття різниці між собівартістю та ринковою ціною на вугілля, необхідно розглянути можливість розширення потужностей з імпорту вугілля (наприклад, розширення портової інфраструктури і пропускної спроможності залізничних коридорів).

Мета реформування галузі - стимулювати зниження витрат і підвищення продуктивності праці та створення економічно стабільної галузі, яка складається з рентабельних підприємств, здатних існувати без державної підтримки і задовольняти потребу економіки у вугіллі.