16. Економічне зростання та його типи. Освіта як фактор економічного зростання.

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів використовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без порушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу. Розрізняють три типи економічного вростання:

- екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

- інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

- змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм

майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою

де ЛУ - приріст ВВП, ВНП чи НД; У, - обсяг ВВП, ВНП чи НД у період *; У . - обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, що передує періодові і.

2) темпу приросту, який визначається за формулою

де АГ - темп приросту.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру, яка включає: природні ресурси у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капіталу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рівень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; організаційні чинники тощо;

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на* ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

- економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

- зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

В умовах сучасної науково-технічної та інформаційної революції економічний розвиток держави ґрунтується не лише на матеріальних активах, а й на якості та кількості знань про процеси, які відбуваються у соціально-економічному середовищі, і це обумовлює зростання значення освіти як вагомого чинника соціально-економічного розвитку країни. Активізація ринкових відносин у суспільстві торкається всіх сторін життєдіяльності сфери освіти, вимагає нового осмислення проблем її розвитку, взаємозв’язку з економікою та шляхів піднесення ефективності.

Глобальний інтенсивний технологічний розвиток визначає освіту як сферу, що не лише дозволяє оволодіти старими, вже накопиченими знаннями, але й сприяє отриманню нових знань у процесі праці, а також забезпечує умови для їх виробництва в майбутньому. З виведенням освіти на перше місце у значущості для соціального прогресу і розвитку сучасної цивілізації, досить актуальним стає визначення економічно розвиваючої функції освіти, тобто ефективності впливу освіти на економічне зростання країни.

Аналізу різних аспектів економічного зростання та дослідженню його механізмів присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме – А. Гальчинського, Е. Домара, Дж. Кейнса, В. Ланового, А. Маршалла, С. Мочерного, Р. Солоу, А. Філіпенка, Р. Харрода, В. Черняка,  Й. Шумпетера та інших. Зокрема, розрахунки Е. Денісона свідчать не просто про вплив освіти на економічне зростання різних країн, а і про його позитивний характер: так, внесок освіти в щорічне економічне зростання у період з 1995 – 2005 рр. становив: у ФРН – 2,0 %, в Японії – 3,3 %, у Нідерландах – 5,0 %, у Франції – 6,0 %, в Італії – 7,0 %, у Великобританії – 12,0 %, в Аргентині – 16,5 %  [3].

До числа найважливіших сучасних економічних закономірностей, характерних для різних країн, відноситься процес інтелектуалізації економіки й інших сторін соціального життя. Проявляється цей процес двояко:  з одного боку, зростає роль таких галузей соціальної сфери, як освіта і наука, з іншого –  посилюється значення інтелектуальної діяльності всередині інших галузей народного господарства. Обидві тенденції сприяють формуванню й удосконаленню освітнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими факторами соціально-економічного розвитку [1].  До функцій освіти належать: пізнавальна, виховна, гуманізаційна,  розвиваюча, перетворююча, прогностична, координуюча, адаптивна, профорієнтаційна, підготовки до трудової, суспільно-політичної діяльності та інше. Усі вони взаємопов'язані і взаємодіють у різних варіаціях.

При визначенні освіти в економічному аспекті слід виокремити її суспільну форму – соціально-економічні відносини між людьми з приводу навчання, виховання та підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей у всіх сферах суспільного відтворення. Отже, у сфері виробництва – це тривалість учбового процесу, умови праці, тривалість робочого дня; у сфері обміну – плата за отримання освітніх послуг, заробітна плата вчителів, стипендії; у сфері розподілу – відносини власності між державою та освітніми закладами з приводу отримання бюджетних коштів, кредитів, розподілу фінансових ресурсів на забезпечення функціонування освіти; у сфері споживання – використання набутих знань у процесі виробництва.

Особлива роль сфери освіти пояснюється: специфічним місцем в системі суспільного поділу праці – це єдина сфера, що задовольняє запити населення в освітніх послугах і спеціалізується на відтворенні головних виробничих сил суспільства; рівень освіти населення є однією з головних ознак добробуту народу, держави; ця сфера сама для себе готує професійних робітників – викладацькі кадри; праця в сфері освіти стала однією з наймасовіших видів людської діяльності.

Економічне значення освіти зазвичай вбачають у її активному впливі на розвиток виробничих сил країни, на підвищення ефективності суспільної праці. Роль освіти як фактора економічного зростання полягає у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці, яка спричинена надбанням умінь та навичок і накопиченням знань.  З’ясування впливу освіти на економічне зростання передбачає розмежування: освіти як окремого фактора виробництва, який взаємодіє з іншими факторами; освіти як передумови „виробничого навчання” або „навчання на власному досвіді” [2].

При визначенні ефективності впливу освіти на економічне зростання доцільно розрізняти зовнішню і внутрішню ефективність сфери освіти. Внутрішня ефективність освіти полягає у ефективності діяльності системи освіти в цілому, і передбачає раціональне використання людських, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів, які витрачаються на організацію діяльності освітніх установ і закладів. Зовнішня ефективність освіти проявляється у підвищенні рівня суспільної продуктивності праці, темпах приросту валового внутрішнього продукту, зменшенні безробіття, підвищенні рівня життя населення.

Розглядаючи освіту як чинник суспільного розвитку, можна зробити висновок про значний вплив освіти на економічне зростання держави, оскільки економічне призначення освіти полягає в активному її впливі на розвиток виробництва основних засобів країни, на підвищення ефективності праці, а також на підготовку кадрів до професійної діяльності. Визначаючи в економічному аспекті свою суспільну форму, освіта як фактор економічного зростання відіграє значну роль у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці.