Методи державного регулювання інноваційного процесу в промисловості

• сприяння зростанню інноваційної актив­ності, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які становлять основу сучасного технологічного прогресу;

• узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності;

• сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах Украї­ни, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.

До основних методів реалізації державної інноваційної політики належать такі:

• підтримка і прямий розвиток науково-технічної сфери, у тому числі шляхом створення перспективних науково-дос­лідних інститутів і лабораторій, які розробляють інноваційні проекти;

• надання розробникам, виробникам і фірмам, які впровад­жують інноваційний продукт, безпроцентних позик за рахунок коштів Державного інноваційного фонду та інших цільових фондів;

• створення приватних інноваційних фондів, що користуються значними податковими та кредитними пільгами;

• розробка та впровадження системи податкових пільг для виробників інноваційного продукту;

• створення системи атестації інноваційної продукції, що включає: розробку методик атестації, визначення установ та організацій, які матимуть право проводити таку атестацію, розробку та затвердження форм атестатів інноваційної продукції, що надаватимуть право виробникам такої продукції користуватися податковими пільгами;

• створення державної інформаційної інфраструктури розвит­ком загальнонаціональної інформаційної мережі з приєднанням до світових мереж; створення установ для надання консультаційних, дорадчих та організаційних послуг інноваторам;

• фінансова допомога вченим, винахідникам і малим фірмам, які працюють над створенням і впровадженням інноваційного продукту у вигляді надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням, приладдям, приміщенням та сервісом, експертного кредитування та ін.;

• зниження державного патентного мита для індивідуальних винахідників;

• розвиток та підтримка системи освіти у формі повного або часткового утримання закладів загальної та вищої освіти, спеціальної фахової підготовки, системи підвищення кваліфікації;

• створення сприятливого правового середовища для інноваторів: розвиток державного патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції, системи стандартизації виробництв та окремих видів продукції, дозвіл на тимчасову монополію інноватора;

• забезпечення сприятливих умов для міжнародної інвестиційної діяльності, зокрема зниження ставок ПДВ на обладнання, що ввозиться для виробництва інноваційної продукції;

• захист прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнарод­ній кооперації праці;

• прискорення амортизації та інші амортизаційні пільги;

• державне замовлення та закупівля продукції інноваційних фірм.

1 Адам Сміт (1723—1790) — шотландський філософ і економіст. Головна праця: «Дослідження природи і причин багатства народів».

2 Карл Маркс (1818—1883) — німецький філософ і економіст. Головна праця: «Капітал».

3 Альфред Маршал (1842—1924) — англійський економіст. Головні праці: «Принципи економіки», «Промисловість і торгівля».

1 Йозеф Шумпстер (1883—1950) — австрійський економіст. Головна праця: «Теорія економічного розвитку».

1 Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) — англійський економіст. Головна праця: «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

1 И. Шумпетер. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1982.

2 Ю. П. Морозов. Инновационный менеджмент: Учеб. пособ. — Н. Новгород: Изд-во ННГУ, 1997.

3 Д. В. Соколов, А. Б. Титов, М. М. Шабашов. Предпосылки анализа и формирование инновационной политики. – СПб.: ГУЭФ, 1997.

4 М. Хучек. Инновации на предприятиях и их внедрение. – М.: Луч, 1992.

161