logo
Chast_10

Споживання електроенергії в регіонах україни у 1990—1997 рр., млрд. КВт. · год*

1990

1995

1996

1997

Україна

270,0

188,0

181,0

178,3

Донецький

68,7

48,0

45,0

43,8

Донецька

44,8

32,7

31,2

30,3

Луганська

23,9

15,3

13,8

13,5

Придніпровський

75,8

49,7

47,9

48,9

Дніпропетровська

47,1

29,8

29,0

29,9

Запорізька

22,8

15,6

15,3

15,6

Кіровоградська

5,9

4,3

3,6

3,4

Східний

29,9

19,0

18,3

18,1

Полтавська

8,9

6,1

5,8

5,7

Сумська

5,5

3,4

3,4

3,2

Харківська

15,5

9,5

9,1

9,2

Закінчення табл. 19

1990

1995

1996

1997

Центральний

16,7

11,7

11,5

10,5

Київська

10,2

6,9

6,9

6,0

Черкаська

6,5

4,8

4,6

4,5

Поліський

16,1

11,7

11,5

11,0

Волинська

2,6

1,9

1,9

1,7

Житомирська

4,3

3,1

3,0

2,9

Рівненська

5,1

3,8

3,8

3,8

Чернігівська

4,1

2,9

2,8

2,6

Подільський

13,5

11,0

10,3

10,0

Вінницька

6,0

5,1

4,7

4,7

Тернопільська

2,9

2,3

2,2

2,0

Хмельницька

4,6

3,6

3,4

3,3

Причорноморський

28,7

23,2

22,9

22,5

Автон. Респ. Крим

9,2

7,0

7,0

7,0

Миколаївська

6,2

5,2

5,2

5,1

Одеська

7,9

6,5

6,6

6,4

Херсонська

5,4

4,5

4,1

4,0

Карпатський

20,6

13,7

13,6

13,5

Закарпатська

2,9

2,3

2,1

2,1

Львівська

9,4

5,2

5,5

5,6

Івано-Франківська

6,1

4,5

4,3

4,2

Чернівецька

2,2

1,7

1,7

1,6

* Розраховано за даними Держкомстату України.

Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропет­ровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська та Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П’ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніп­родзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Основну електроенергетичну базу України становлять теплоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.

Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рів­нів споживання електроенергії враховувались майбутні структур­ні зрушення в економіці України, зокрема:

розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;

прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;

збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції;

зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної продукції та ін.

У відповідності з цими напрямами розвитку економічного потенціалу та з урахуванням прогнозу чисельності населення, житлового фонду, розвитку комунальної і соціально-економічної сфер найбільш імовірні обсяги споживання електроенергії можуть до­сягти в 2000 р. 185 млрд. кВт · год, 2005 р. — 200 млрд. кВт · год, 2010 р. — 225 млрд. кВт · год.

Розвиток окремих типів електростанцій. Основним напрямом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля.

На період до 2000 р. намічається:

продовження на 15—20 років строку служби діючих енерго- блоків шляхом впровадження малозатратних повузлових рекон­струкцій;

підвищення ефективності, екологічної безпеки та маневреності енергоблоків, спорудження газотурбінних надбудов на Вуглегірській, Трипільській та Зуєвській електростанціях;

застосування високоефективного парогазового обладнання;

проектування ТЕС для нового будівництва;

виведення з експлуатації і демонтаж неефективних і екологічно небезпечних енергоблоків та іншого застарілого обладнання ДРЕС та ТЕЦ;

будівництво нових енергоблоків на існуючих ТЕС з використанням нових технологій і обладнання.

На другому етапі (2001—2010 рр.) передбачається:

продовження реконструкції і модернізації існуючих електростанцій із заміною котлоагрегатів;

впровадження високоефективних газоочисних установок на ТЕС;

будівництво комплексів «шахта — ТЕС»;

будівництво енергогенеруючих установок на базі нових технологій спалювання вугілля;

будівництво на ТЕС комплексів по переробці відходів в іншу корисну для народного господарства продукцію (будівельні матеріали, продукцію переробки сірки, ванадію та інших рідкоземельних матеріалів);

будівництво нових ТЕС загальною потужністю більш як 0,3 млн. кВт.

Зростання концентрації теплових навантажень і високі ціни на паливо створюють умови для розвитку ТЕЦ та джерел теплопостачання за такими напрямами:

реконструкція і технічне переоснащення більшості ТЕЦ;

введення нових потужностей на деяких ТЕЦ (Київській ТЕЦ, Харківській ТЕЦ-5, Одеській — ТЕЦ-2, Львівській ТЕЦ-2 та ін.);

спорудження котельних великої потужності, а також широке впровадження установок утилізації відведених газів.

Нестача органічного палива, а також деякі інші екологічні переваги підвищують ефективність гідроенергетики. У зв’язку з цим слід збільшити частку високоманеврених потужностей в енерго­системі України, реконструювати діючі об’єкти.

Розвиток гідроенергетики в майбутніх проектах передбачається у таких напрямах:

збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведен­ня середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт · год;

на етапі до 2001 р. передбачається ввести в експлуатацію Дністровську ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гід­роелектростанцій;

на другому етапі до 2010 р. — ввести нові потужності на Канів­ській ГАЕС, на нових ГЕС в басейні р. Тиса та Верхнього Дністра.

Встановлені потужності АЕС (14 працюючих енергоблоків потужністю 12,8 млн. кВт) становлять 25% сумарної потужності електростанцій України. Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою підвищення їх надійності та безпечності, а також введення блоків високої будівельної готовності (Хмельницька — блок № 2, Рівненська — блок № 4) та блоків середньої готовності — на Хмельницькій АЕС — блок № 3 та 4. При цьому АЕС зможуть довести виробництво електроенергії майже до 98 млрд. кВт · год в 2010 р. Необхідно також передбачити введення нових потужностей на базі нових, більш безпечних реакторів на площадках існуючих АЕС (замість реакторів, які виробили свій ресурс).

Разом з тим подальший розвиток атомної енергетики залежить від виконання таких програм:

  1. Підвищення рівня безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої системи управління технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін.

  2. Створення ядерно-паливного циклу в Україні на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі.

До складу ядерно-паливного циклу повинні входити підприємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цир­конієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню.

Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Одним з перс­пективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетради­ційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних дже­рел може дати до 1800 млрд. кВт · год електроенергії на рік. Використання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, замінити і зекономити дефіцит­не паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сіль­ської місцевості, які не мають централізованого енергопостачання, тощо. Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енер­гії вітру, сонця, геотермальної, біомаси.

Екологічні проблеми. Електроенергетика України являє собою складну організаційно-технічну систему, численні об’єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища.

Серед забруднювачів природного середовища найбільш масштабними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об’єктів теплової енергетики для населення і природного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо.

Крім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, грунти, рослинність — за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; поверхню вод — за рахунок осідання на водні об’єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. Наслідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільськогосподарських земель та накопичення у грунтах важких металів з вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоцено­зів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруд­нює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля.

З інших (крім пилогазових викидів) небезпечних для навколишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків в річки і водойми, теплове їх забруднення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний режим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози.

Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсив­ного забруднення грунтів та місцевих поверхневих і грунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зрос­тання цих золошлаків становить 12 млн. т.

Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утво­рення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров’я людини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоак­тивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростан­цій, попіл яких може мати радіоактивні речовини.

Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хіміч­но чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського використання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульова­них цими водоймами рік.

З точки зору хімічного забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки зору радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Білорусі ще багато десятиліть.

Разом з тим у зв’язку з нестачею в Україні традиційних енергоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного госпо­дарства може бути лише атомна енергія. Однак для її викорис­тання необхідно разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на території України на базі наявних багатих покладів уранової руди власного ядерного енергетичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демонтажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготер­мінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний при­ріст цих відходів становить майже 11 тис. м3. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комп­лексу необхідно дотримуватися при його створенні і експлуатації правил ядерної безпеки, а також організації високоефективної системи радіаційного моніторингу природного середовища і всіх установок цього комплексу.

Основними шляхами забезпечення екологічної безпеки традиційної теплової енергетики є економія споживання електричної і теплової енергії, збагачення палива і вдосконалення процесів його спалювання з метою зменшення викидів вуглецю та окислів азоту, впровадження високоефективного пило- та газоочисного обладнання, утилізація уловлених відходів та розробка економічних важелів екологізації енергетики.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Вугільна промисловість — сукупність взаємопов’язаних між собою підприємств з видобування, збагачення й брикетування кам’яного та бурого вугілля.

Газова промисловість — сукупність підприємств, що здійснюють видо­бування, транспортування, зберігання та перероблення природного газу.

Електроенергетика — галузь промисловості, що охоплює виробництво електроенергії, її транспортування, електромережі, котельні та інші об’єкти.

Нафтова промисловість — сукупність підприємств з розвідування і видобутку нафти й попутного нафтового газу, зберігання й транспортування нафти, її переробки; включає нафтодобувну й нафтопереробну промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс — сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

Паливно-енергетичний баланс — система взаємопов’язаних показників, які характеризують обсяги і структуру видобутку природного палива та виробництва енергетичних ресурсів, а також показники їх споживання.

?

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1. Які галузі входять до складу паливно-енергетичного комплексу?

  2. Визначте місце паливно-енергетичного комплексу в єдиному господарському комплексі України.

  3. Що являє собою паливно-енергетичний баланс?

  4. Визначте структуру паливно-енергетичного балансу України та основні стратегічні напрями його вдосконалення.

  5. Охарактеризуйте сучасний стан та особливості розміщення вугільної промисловості України.

  6. Дайте характеристику вугільних басейнів України.

  7. Назвіть існуючі проблеми та обгрунтуйте перспективи розвитку вугільної промисловості України.

  8. Охарактеризуйте сучасний стан та особливості розміщення нафтової і нафтопереробної промисловості України.

  9. Назвіть основні райони видобутку нафти і оцініть рівень забезпеченості потреб України нафтою.

  10. Проведіть аналіз і зіставлення між собою таких показників, як обсяги видобутку і споживання нафти в Україні, реальна потреба в ній, можливості переробки, особливості використання тощо. Які висновки випливають з цього?

  11. Обгрунтуйте проблеми і перспективи розвитку нафтової і нафтопереробної промисловості України.

  12. Охарактеризуйте сучасний стан та особливості розміщення газової промисловості України.

  13. Назвіть основні райони видобутку газу і оцініть рівень забезпеченості потреб України природним газом.

  14. Визначте найбільш актуальні проблеми і реальні перспективи розвитку газової промисловості України.

  15. Визначте структуру виробництва і споживання електроенергії в Україні.

  16. В чому полягає роль електроенергетики в господарському комплексі України?

  17. Охарактеризуйте особливості розміщення теплових елект­ростанцій України.

  18. Охарактеризуйте сучасне розміщення гідроелектростанцій України.

  19. Охарактеризуйте сучасне розміщення атомних електростанцій України.

  20. В чому полягають основні проблеми і перспективи розвитку електроенергетики України?

  21. Визначте екологічні проблеми, пов’язані з розвитком елект­роенергетики.

Література

  1. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология экономической оценки природных ресурсов. — М: Наука, 1988. — 140 с.

  2. Глобальная энергетическая проблема /Под ред. И. Д. Иванова. — М: Мысль, 1985. — 240 с.

  3. Давыдова Л. Г., Буряк А. А. Энергетика: пути развития и перспек­тивы. — М: Наука, 1981. — 120 с.

  4. Дорогунцов С. И., Пириашвили Б. З. Основные направления фор­мирования энергетической политики Украины. — К: Экономика Украины. — 1992. — № 8. — С. 3—8.

  5. Зонова Л. М. Энергетическая политика США. — М: Наука, 1987. — 140 с.

  6. Кузнецов Г. А. Экология и будущее. — М: МГУ, 1988. — 158 с.

  7. Народне господарство України у 1990 р.: Статистичний щорічник. — К: Техніка, 1991. — 496 с.

  8. Пириашвили Б. З. Развитие и совершенствование топливно-энер­гетического комплекса Украинской ССР. — К: Знание, 1986. — 53 с.

  9. Піріашвілі Б. З. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.

  10. Решетняк А. А. Эффективность развития топливно-энергети­ческого комплекса Украины. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.

  11. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — С. 112-126.

  12. Формирование и реализация энергетической политики Украины. Cб. науч. тр. / Под ред. Б. З. Пириашвили — К.: СОПС Украины НАН Украины, 1992. — 140 с.

?

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

  1. Місце енергетики в житті суспільства.

  2. Електроенергетика і науково-технічний прогрес.

  3. Значення нетрадиційних джерел енергії.

  4. Сучасний рівень і комплексність використання паливно-енер­гетичних ресурсів.

  5. Екологічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу.

  6. Роль атомної електроенергетики в розвитку продуктивних сил.

164