1.2 Огляд та характеристика нормативної бази, що регулює інвестиційну привабливість підприємства

На сьогоднішній день світова економіка характеризується процесами глобалізації. Сучасні умови інвестиційної діяльності в світі визначаються дедалі глибшим проникненням іноземних інвестицій в економіку інших держав та поступовою лібералізацією правил щодо іноземного інвестування. Тому для розвитку цих процесів в Україні необхідна державна підтримка у вигляді законодавчої бази, що буде інтегрована до норм міжнародного права.

На мою думку, державі необхідно визначити сталу інвестиційну політику, основними елементами якої буде:

1) принципи державної інвестиційної політики (принцип недискримінації, принцип захисту прав іноземних інвесторів тощо);

2) загальноправові умови здійснення інвестиційної діяльності, що визначаються спеціальним законодавством про державне регулювання інвестиційної діяльності (податковим, митним, валютним, антимонопольним тощо), законодавством, що регулює форми здійснення інвестиційної діяльності (про підприємства і господарські товариства), а також цивільним і господарським законодавством, що регулює діяльність інвестора і підприємств з іноземним капіталом (про власність, правочини тощо);

3) специфічні умови здійснення інвестиційної діяльності іноземними інвесторами (гарантії, інвестиційні стимули, а також обмежувальні вилучення);

4) міжнародно-правовий режим іноземного інвестування (зокрема, міжнародно-правові механізми захисту прав іноземних інвесторів). Наявність третього і четвертого елементів визначає відмінність режиму прямого іноземного інвестування від режиму, забезпеченого для внутрішніх інвесторів.

Інвестиційна діяльність є дуже специфічною галуззю, бо інвестор, як національний так і іноземний, дуже гостро реагує на зміни в законодавстві, в зовнішній та внутрішній політиці держави, на кризи як політичні так і економічні. Тому для залучення інвестиційного капіталу державі необхідно створювати сприятливі умови для діяльності інвесторів. Аналізуючи Закони України “Про інвестиційну діяльність” та “Про режим іноземного інвестування” на наявність гарантій та стимулів ми бачимо, що держава регламентує:

1) гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції;

2) гарантія безперешкодного переказу отриманого прибутку і вивезення іноземних інвестицій;

3) гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності і захисту від змін інвестиційного законодавства;

4) гарантія захисту прав і законних інтересів інвесторів від незаконних дій органів влади та посадових осіб.

Проведене дослідження показало, що гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції регулюється українським законодавством непослідовно. Зокрема, наявні серйозні розбіжності між Законом “Про власність”, Законом “Про режим іноземного інвестування” і Конституцією України, а також загальновизнаними звичаєвими нормами міжнародного права з питання підстав примусового вилучення майна і стандарту компенсації за нього. Українське законодавство оперує лише термінами “націоналізація" і “реквізиція”, у принципі не допускаючи націоналізації іноземної інвестиції, що не відповідає міжнародному праву. Поняття націоналізації є невизначеним за сферою застосування, тоді як поняття реквізиції є занадто вузьким за обсягом і не здатне охопити всі випадки примусового вилучення інвестицій. У цьому звязку пропонується уточнити редакцію ст.9 Закону “Про режим іноземного інвестування”, передбачивши, що загальне поняття примусового вилучення інвестицій охоплює націоналізацію, реквізицію та інші форми примусового відчуження майна, та зазначивши, що таке вилучення дозволяється лише з мотивів суспільної необхідності на підставах і в порядку, визначених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Для більш чіткого визначення обсягу компенсації за примусово вилучені інвестиції, а також для приведення Закону “Про режим іноземного інвестування” у відповідність з нормами Конституції можна запропонувати чітко розмежувати поняття відшкодування збитків, завданих інвесторам неправомірними діями державних органів, і компенсації за примусово вилучене в інвестора майно.

Далі обґрунтовується, що гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності та захисту від змін інвестиційного законодавства не знаходить реального підтвердження в Україні. Можна зробити висновок, що держава порушує взяті на себе зобовязання щодо забезпечення стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності (тобто інвестиційного режиму).

Також державі необхідно використовувати інвестиційні стимули як певні винятки із загального режиму інвестиційної діяльності, що заохочують здійснення субєктом бажаних дій, передусім, шляхом використання економічних засобів створення зацікавленості, і застосовуються з метою заохочення капіталовкладень в певні сектори економіки (на певні території розвитку) або для залучення особливо великих інвестицій. Основним інвестиційним стимулом є інвестиційні пільги, тобто переваги податкового, митного, валютного чи іншого характеру, спрямовані на створення особливо сприятливих і привабливих умов для капіталовкладень. Інвестиційні стимули покликані створювати сприятливе конкурентне положення інвестора, який погодився здійснити капіталовкладення в певну сферу економіки.

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих субєктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво. Внаслідок виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств - будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення накопичується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягові амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення. Поділ валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв, товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду накопичення - важлива частина інвестиційної діяльності. Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

1) кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2) рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

3) майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

4) права користування землею, водою, природними ресурсами;

5) сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Субєктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Обєктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

1) підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

2) проектні організації та установи;

3) фінансові посередники - інвестиційні банки, компанії, фонди;

4) органи державного управління, що регулюють діяльність субєктів інвестиційної діяльності;

5) інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20-30 % національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише пята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження. За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

1) у нове будівництво - створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

2) на розширення виробництва - введення до дії нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих обєктах;

3) на реконструкцію - обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

4) на технічне переобладнання - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове більш, продуктивне.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

1) будівельні роботи;

2) монтажні роботи;

3) машини та обладнання;

4) проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовка (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізація - створення нового матеріального обєкта;

3) експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота обєкта.

Законодавство, що регулює інвестиційну діяльність в Україні є недосконалим і потребує доопрацювання, а також приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.