Заробітна плата.

Заробітна плата – це ринкова ціна праці.

У широкому розумінні поняття заробітна плата включає оплату праці працівників як матеріального , так і нематеріального виробництва, враховуючи і премії, гонорари, іншу винагороду за працю.

У вузькому розумінні заробітна плата – це ставка, або ціна, що визначається за використання одиниці праці протягом визначеного часу (годин, дня, тижня, місяця).

Таке розмежування дозволяє відділити власне заробітну плату від загальних заробітків працівників.

Для характеристики рівня заробітної плати застосовуються показники номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата – грошовий вираз ринкової ціни вартості.

Одиницею виміру номінальної заробітної праці є її погодинна ставка, яка й визначається коливаннями попиту та пропозиції на сегментованому ринку праці.

На рівень погодинної ставки мають вплив різноманітні чинники:

• попит і пропозиція в певному сегменті ринку праці;

• капіталоозброєність та ефективність праці;

• її продуктивність і якість, технологічний рівень і складність;

• фах і кваліфікація найманих працівників;

• клімат, національні традиції і таке інше.

Варто враховувати , що номінальна заробітна плата не дає повного уявлення про дохід на фактор праці, адже в різний час за одну й ту ж грошову суму можна придбати різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається кількістю товарів послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Отже, рівень реальної заробітної плати визначається величиною номінальної, рівнем податків і цін на товари і послуги.

При визначенні рівня заробітної плати застосовується показник мінімальної заробітної плати, тобто гарантованого мінімального рівня оплати праці. Основою розрахунку мінімальної заробітної плати виступає показник прожиткового мінімуму (вартості товарів і послуг, необхідних для задоволення вузького кола першочергових потреб людини).

Мінімальна заробітна плата може бути й нижчою від прожиткового мінімуму. 2012 р – мінімальна зарплатня: січень – 1073грн., квітень – 1094 грн. (прожитковий мінімум: січень – 1017грн, квітень – 1037грн.).

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат. Вона враховує фактори виробничого процесу, які важко передбачити наперед, і виплачується за певні індивідуальні досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво професій, розширення зон обслуговування, безперервний виробничий стаж. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи (районні коефіцієнти), колективні результати праці, що оплачуються з фонду матеріального стимулювання.

Особливу роль у визначенні рівня заробітної плати відіграють професійні спілки. На сучасному етапі розвитку ринкової економіки рівень оплати праці визначається генеральною угодою (трудовими, чи тарифними договорами) між профспілками та працедавцями.

Форми заробітної плати.

У ринковій економіці застосовують дві основні форми заробітної плати – почасову і відрядну.

Почасова заробітна плата – це плата за кількість відпрацьованого часу. Нині близько 80% осіб найманої праці одержують погодинну заробітну плату (постіндустріальний технологічний спосіб виробництва – висока ступінь автоматизації).

Почасова заробітна плата виплачується за трудовою угодою і погодинною (тижневою, місячною) ставкою. Остання визначається попитом і пропозицією на ринку праці і прагне до рівноважного рівня. Величина почасової заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількістю відпрацьованих годин.

Відрядна (поштучна) заробітна плата залежить від обсягу виконаної роботи (кількості виробленого продукту).

Її величина визначається розцінкою одиниці продукту (чи виконаної роботи), а також обсягом виробітку. Мінливість норми виробітку, яку встановлює кожне окреме підприємство, спонукає працівників до більш інтенсивної праці, щоб забезпечити зростання заробітку. Це означає, що відрядна заробітна плата виконує більш стимулюючу роль, ніж почасова.

Потрібно враховувати, що зазначені форми комбінують і в поєднанні з формою організації праці утворюють системи заробітної плати.

Системи заробітної плати.

1.Найбільш поширеною є тарифна система оплати праці. Величина заробітку при цьому визначається тарифною ставкою, яка є різною для працівників одного фаху, але різної кваліфікації, що визначається тарифним розрядом ( сукупність розрядів утворює тарифну сітку) і тарифним коефіцієнтом, який і визначає різницю в оплаті працівників різних тарифних розрядів. У ринковій економіці тарифікація – приватна справа окремих фірм, тому кількість розрядів може бути різною (від 7 до 25).

Одним із варіантів тарифної системи за ринкових умов є система аналітичної оцінки робочих місць. Вона передбачає, що тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності робіт, а не кваліфікації працівників.

Відрядно-прогресивна система застосовувалась переважно в плановій (командно-адміністративній) економіці. Її суть полягає в тому, що величина оплати праці ставиться в залежність від перевиконання норми виробітку. Проте ця система зацікавлює працівників не стільки у зростанні продуктивності праці, скільки у зниженні норми виробітку.

Відрядно-регресивна система більш властива для ринкової економіки. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку, адже передбачає поступове зниження розцінок кожної додаткової одиниці продукту. Тут робітники зацікавлені у встановленні високих норм виробітку.

Акордна система застосовується у галузях із дуже тривалим робочим періодом ( у будівництві чи суднобудуванні тощо, де об’єкт створюється кілька років). При цьому періодично(щотижня чи щомісяця) працівникам виплачується аванс, а остаточний розрахунок здійснюється тільки після введення об’єкта в дію.

Широко застосовуються також преміальні системи оплати праці, особливе місце серед яких займають системи колективного преміювання. Преміальні системи будуються так, щоб стимули, пов’язані із поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного,а також щоб розміри премій були відчутними стимулюючим додатком до заробітної плати.

Найпоширенішою формою колективного преміювання стала система « участі в прибутках».

Вона передбачає утворення преміального фонду за рахунок заздалегідь визначеної частки прибутку фірми. Заробітки працівників ставляться в залежність від результатів діяльності фірми, що зацікавлює працівників в її процвітанні. Дана система передбачає також надання працівникам у рахунок заробітної плати акцій фірми, в якій вони працюють, як правило – привілейованих, за якими вони одержують дивіденди, які формуються із прибутків фірми.