90. Економічний добробут за а.Пігу.
Економісти XIX-XX ст. прагнули випрацювати інструментарій забезпечення економічної рівноваги та економічного зростання, вкладаючи, безумовно, у це поняття власний зміст. Ця проблема існувала на етапі економічного моделебудування, представники якого намагалися сприяти розвиткові економічної теорії добробуту. До них належав і Артур Сесіл Пігу.
Вивчаючи проблеми добробуту, Пігу написав "Розробки громадського фінансування" (1951 p.), "Індустріальні коливання" (1927 р.) та "Теорію безробіття" (1933 p.). Це свідчить, що його неокласичні погляди на безробіття були ширшими в економічному аспекті й менш догматичними. Можна сказати, що аналізи Пігу в 1933 р. мало чим відрізнялись від аналізів Кейнса в 1936 p., але Пігу не міг підігнати їх до своєї моделі й відмовився скорочувати. Найбільшим внеском Пігу в економічну теорію було те, що він трактував економічний добробут як галузь економічної науки. Основним результатом цього був не вибір альтернативної економічної "системи", а вдосконалення економіки за допомогою реформ уряду і змін. Його економічний внесок стосується продуктивності. За його критеріями, оптимальний розподіл ресурсів - це рівність їх сітки продуктів на різних рівнях використання. Якщо б ці умови були порушені, то міг би бути перерозподіл добробуту.
Основною працею А. Пігу (1877—1959) є «Економічна теорія добробуту» (1920), де викладено його концепцію добробуту. Основна увага приділяється проблемі оптимізації соціального добробуту, що його А. Пігу розглядає як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут. На думку Пігу, економічний добробут — це задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Економічні причини впливають на економічний добробут будь-якої країни не безпосередньо, а через створення і використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу (національний дохід є тією частиною об'єктивного доходу, яка також вимірюється грошима). Пігу вважав головним показником національного добробуту «національний дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави. Важливо звернути увагу на те, що А. Пігу був одним із перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і зумовлюють необхідність державного втручання.
- 80. Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України.
- 81. Необхідність системного підходу у формуванні соціально-економічної політики.
- 82. Сутність та етапи побудови стратегії соціально-економічної політики держави.
- 83. Види державних програм економічного і соціального розвитку.
- 84. Сутність державного програмно-цільового планування, класифікація державних цільових програм.
- 85. Етапи програмно-цільового планування.
- 86. Балансовий та нормативний методи планово-економічних розрахунків.
- 87. Принципи та система державного програмування економічного і соціального розвитку України.
- 88. Структура Державної програми економічного і соціального розвитку України.
- 89. Благо як економічна категорія.
- 90. Економічний добробут за а.Пігу.
- 91. Способи вимірювання корисності (ординалізм і кардиналізм).
- 92. Принцип ефективності в.Парето у розподілі благ.
- 93.Теорія соціального вибору.
- 94. Основні функції суспільного добробуту.
- 95. Основні види та джерела доходів.
- 96. Причини нерівності в розподілі доходів населення.
- 97. Бідність – причини появи та прогресування.
- 98. Показники нерівності в розподілі доходів.
- 99. Програми перерозподілу доходів та їх вплив на індекс Джині та на криву Лоренца.
- 100. Вартісна величина прожиткового мінімуму.