1.2. Характеристика кількісних обмежень експорту та імпорту

З усіх різновидів нетарифних бар’єрів найбільшого поширення набули кількісні обмеження, тобто адміністративні форми нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, які дозволені до експорту чи імпорту.

Кількісні обмеження можуть використовуватись як автономно урядом окремої держави, так і на основі міжурядових рішень державних угруповань.

Основна мета застосування кількісних обмежень – захист позицій національних виробників, коли інші торгово-політичні засоби виявляються неефективними. Із цим завданням переплітається інше не менш важливе – підтримка цін на товари, а отже, і прибутків виробників. Кількісні обмеження імпорту використовують для витіснення конкурентів з внутрішнього ринку. Значну роль кількісні обмеження відіграють і як знаряддя економічного тиску на інші країни з метою добитися поступок у конкурентній боротьбі й на торгових переговорах.

У сучасній торговельно-політичній практиці використовуються три основні види кількісних обмежень імпорту (експорту): квотування (контингентування); ліцензування; добровільне обмеження експорту.

Квотування і контингентування. Найбільш поширеною формою нетарифного регулювання є квоти або контингенти. Ці два поняття мають практично одне й те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту використовується для позначення квот сезонного характеру. Квотування являє собою обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом чи сумою на певний період.

За напрямком дії квоти розподіляють на експортні та імпортні. Експортні квоти використовуються країною для запобігання вивезенню дефіцитних для даної країни товарів, а також у випадку значної різниці між національними і світовими цінами. Імпортні квоти вводяться для захисту національного виробника, досягнення збалансованості платіжного балансу, регулювання попиту й пропозиції на національному ринку, а також як захід проти дискримінаційних дій інших держав. Держава видає обмежену кількість ліцензій, які дозволяють ввезення і забороняють не ліцензований імпорт. Якщо обсяг ліцензованого імпорту плюс власна пропозиція товарів менша, ніж попит на внутрішньому ринку, то квота не лише зменшує обсяг імпорту, а й призводить до перевищення внутрішніх цін над світовими, за якими власники ліцензій закуповують товари за кордоном. У цьому контексті імпортні квоти аналогічні тарифним обмеженням.

Річ у тім, що на відміну від інших торговельно - політичних заходів цієї групи, вони безпосередньо регулюють зовнішньоторговельний оборот за допомогою адміністративного втручання держави у сферу зовнішньоекономічних зв’язків, тому інколи їх називають „режими дозволу”.

За охопленням квоти поділяються на :

1.Глобальні – контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується, або з яких він імпортується. Мета використання даного виду квот – забезпечення необхідного рівня внутрішнього споживання; обсяг їх вираховується як різниця між внутрішнім виробництвом і споживанням товару.

2. Групові – квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується, або з яких він імпортується. Даний вид квот створено з метою стимулювання або, навпаки, зменшення товаропотоку з окремих країн та угруповань.

3. Індивідуальні – квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни , куди товар може експортуватись, або з якої він може імпортуватись. Такі квоти встановлюються на підставі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті чи імпорті товару до певної країни.

З кожного виду товару може встановлюватись тільки один вид квот.

Ліцензування. Іншим видом кількісних обмежень є ліцензування. Під ліцензією розуміють систему дозволів, які видаються державними органами на експорт чи на імпорт товарів у визначеній кількості за певний проміжок часу. Тобто ліцензійний порядок – це заборона вільного ввезення чи вивезення товарів. Імпорт (експорт) може відбуватись лише за певним дозволом – ліцензією. Ліцензія – дозвіл на ввезення чи вивезення товарів, продукції, різних послуг.

Ліцензування може бути складовою процесу квотування (у даному контексті його економічний зміст збігається з квотуванням) або самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є тільки документом, який підтверджує право вивозу або ввезення товару в рамках певної квоти; в іншому – він має ряд конкретних форм. У даній ситуації ліцензії поділяються на:

1. Відкриті (індивідуальні) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

2. Разові (індивідуальні) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам ЗЕД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

3. Генеральні - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного виду товару (або з певною країною чи групою країн.0 протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.

Необхідно зазначити, що з кожного виду товару встановлюється тільки один вид ліцензії.

Ліцензуванню підлягають:

1. Угоди щодо продукції, робіт та послуг, які включені до переліку товарів державного призначення.

2. Угоди на експорт чи імпорт залежно від країни.

3. Продукція підприємств, які припускаються недобросовісної конкуренції чи наносять своїми діями збитки державі [4, с. 150]

Добровільне обмеження експорту застосовується, як правило, під політичним тиском уряду, або керівництва угруповання країн, куди імпортується товар, які можуть застосовувати односторонні обмежувальні заходи на імпорт у випадку відмови на добровільне обмеження експорту, який наносить збитки її місцевим виробникам. Таким чином, добровільне обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів із торгівлі обмежити або не розширяти обсяг експорту, що прийнятий у рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.