logo
УПП

9.2. Методи вибору оптимальних рішень

Для ухвалення оптимального рішення, необхідно провести деяку процедуру розрахункових операцій, послідовність яких відповідає перерахованим нижче умовам:

  1. Варто виділити кількісні параметри, які відображають дія постійних факторів в аналізованому періоді, отже не впливають на величину оптимального планово-управлінського рішення. До них ставляться коефіцієнти еластичності попиту від ціни товару й доходів споживачів, величина зміни доходів споживачів, зміна рівня якості продукції, перехресна еластичність товару, зміна товарної маси, що надходить на ринок всіма конкурентами в базовому періоді.

  2. Необхідно обґрунтувати критерій оптимізації планово-управлінського рішення, що може бути обране з наступного переліку: максимум прибутку; максимум рентабельності виробництва; максимум виторгу від продажу товарів; максимум знову створеної вартості (валового доходу).

  3. Варто розглянути різні варіанти виробничої потужності підприємства й установити, як змінюються змінні й постійні витрати на виробництво продукції при кожному з розглянутих варіантів потужності, тобто встановити функцію витрат від виробничої потужності підприємства.

  4. Варто встановити, як змінюється сукупна пропозиція товарів на ринку залежно від прийнятої виробничої потужності підприємства й величини виробничої програми.

  5. Необхідно визначити на основі всієї прийнятої й установленої інформації оптимальний рівень ціни товару за вибраним критерієм і оптимальний обсяг їхнього виробництва. Значення цих оптимальних параметрів за критерієм максимуму прибутку можна визначити по формулах:

 

У цих формулах всі використовувані параметри мають те ж економічне втримування, що й у всіх наведені вище формулах. За знайденим значенням оптимальної ціни товару й оптимальному обсягу виробництва можна визначити оптимальний прибуток підприємства, а потім і всі інші показники його діяльності (рентабельність виробництва, виторг, зарплату тощо) по формулах, наведеним вище. При цьому варто пам'ятати, що оптимізація планово-управлінського рішення здійснюється в межах заздалегідь установленої виробничої потужності підприємства.

6. По різних варіантах виробничої потужності підприємства визначається глобальний оптимум. Він забезпечує максимум прибутку із всіх максимальних їхніх значень, отриманих по різних варіантах виробничої потужності підприємства.

Отже, від виробничої потужності підприємства будуть залежати обсяг випуску продукції, витрати виробництва, ціна товару на ринку, прибуток і рентабельність роботи фірми, а в остаточному підсумку - її конкурентоспроможність, надійність функціонування й величина ризику в бізнесі.

Інструментом, за допомогою якого підприємство оцінює свою господарську діяльність із метою вкладення коштів у найбільш прибуткові й перспективні напрямки, припинення або скорочення інвестицій у неефективні проекти є портфельний аналіз. У такий спосіб він забезпечує ясне подання про витрати й прибуток диверсифікованої фірми.

Основним прийомом портфельного аналізу є побудова двовимірних матриць, за допомогою яких бізнес-одиниці або окремих продуктів рівняються між собою за такими критеріями, як темпи росту продажів, стадія життєвого циклу, частка ринку.

Відрізняються методики наборами змінних, однак у кожному випадку це двомірні матриці, у яких по одній осі фіксуються значення внутрішніх можливостей фірми, по іншійій - зовнішні фактори.

Портфельний аналіз дає можливість вирішити такі завдання:

Етапи портфельного аналізу:

Види діяльності підприємства розбиваються на стратегічні одиниці бізнесу. Стратегічна одиниця бізнесу - це внутріфірмова організаційна одиниця, відповідальна за розробку стратегії фірми в одному або декількох сегментах ринку.

Визначаються відносна конкурентоспроможність і перспективи розвитку відповідних ринків.

Розробляється стратегія бізнес-одиниць.

Дається порівняльний аналіз бізнес-стратегій з виявленням потреби в ресурсах і формується єдина стратегія фірми.

Суть портфельного аналізу укладається в тім, щоб визначити, з яких підрозділів вилучити ресурси, якому підрозділу їх передати. У динамічному портфелі підприємства можуть бути такі траєкторії - стратегії:

траєкторія новатора - інвестуючи в розробку нових продуктів кошти, одержувані від продажу товарів - "дійних корів", підприємство виходить на ринок із принципово новим товаром - "зіркою";

траєкторія послідовника - коштів інвестуються в товар - "знак питання", на ринку якого домінує лідер, тобто підприємство вибирає агресивну стратегію розширення частки ринку, і товар переходить у товар-"зірку";

траєкторія невдачі - внаслідок недостатнього інвестування товар-"зірка" втрачає позиції на ринку й переходить у групу товарів "знак питання";

траєкторія перманентної посередності - товар - "знак питання" втрачає позиції й переходить у групу товарів - "собак".

Аналіз портфеля підприємства має потребу в оцінці всіх продуктів, які випускає підприємство. Для цього продукти розбиті на чотири групи, які відрізняються рівнем таких показників: частка ринку; темпи росту ринку; ризик прибутковості; прибутковість. Певний рівень названих показників є підставою для віднесення продуктів до однієї із чотирьох груп: "дійні корови", "собаки", "зірки", "знаки питання". Аналіз продуктів в одному портфелі дає можливість зіставити оптимальні комбінації продуктів, які забезпечують максимальні продажі й прибутковість. Здійснити це можливо, вибравши одну з наступних стратегій: