5. Ефективність праці та розширення джерел багатства суспільства

Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливо­го значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці — як живої, так і уречевленої, що повніше відби­ває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідношення ре­зультатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що при­власнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додатково­го продукту m. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + v (с – вартість засобів виробництва, v – заробітна плата). Отже, ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою:

(2.1)

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці врахо­вує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної плати v і додаткового продукту m). Цей показник розраховують за формулою:

(2.2)

де Е_вп – ефективність виробництва валового продукту народного господарства.

Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в цілому П_пр як виробництво чистої продукції П_ч на одного середньоспискового працівника Р:

(2.3)

Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розраховують за допомогою наступних показників:

1) обчислюють фондовіддачу Ф_в – відношення виробництва чистої продукції П_ч на одиницю витрат основних виробничих фондів у вартісному вираженні Ф:

(2.4)

2) визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у ма­теріальних ресурсах, розраховуючи матеріалоємність М_є як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів М до вартості чистої продукції П_ч :

(2.5)

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання валового суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховува­ти і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва, вкладання в людський капітал сприяють підвищенню ре­зультативності праці в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, під­вищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одер­жання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових ме­тодів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприя­ють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат ро­бочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.

Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машин­них систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління). Від цього значен­ня якості його живої праці не тільки не зменшується, а навпаки, незмірно зростає.

Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити революційний пере­ворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

Електронізація виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

Інформатизація суспільства відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій у територіально розмежовані дільниці. Використовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.

Ергономіка – наукова дисципліна, яка комплексно вивчає людину, групу людей і конкретні умови трудової діяльності. Ергономіка знаходить шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середо­вище до особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полегшує і при­стосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліп­шує) всі компоненти системи "людина – техніка – виробниче середовище". Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та групової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устаткування, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров'я людей поліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттєвих змін у зайнятості робочої сили.