13. Періодизація Середньовіччя. Розвиток ремесел і міст у період Середньовіччя.

Хронологічні межі епохи середньовіччя охоплюють період з V до середини XVII ст., який у європейських народів був пов'язаний із зародженням, пануванням та розкладом феодалізму.

Поняття "середньовіччя" впровадили письменники епохи Відродження (Ренесансу) для позначення періоду, який наступив після падіння Римської імперії і передував Відродженню.

Термін "феодалізм" виник напередодні Великої французької революції і означав "Старий порядок" (абсолютна монархія, панування дворянства тощо). У марксистській літературі феодалізм визначався як соціально-економічна формація, котра існувала у період між рабовласництвом та капіталізмом.

Сучасна історична наука трактує феодалізм як соціально-економічну систему, яка існувала у Західній та Центральній Європі у період середньовіччя, хоча її окремі риси були притаманні й іншим регіонам світу в різні епохи.

Особливості середньовічного періоду еволюції людського суспільства пов'язані:

з домінуванням натурального господарства, визначальним впливом на життя суспільства традицій та звичаїв;

пануванням великого феодального землеволодіння, дрібним селянським землекористуванням;

позаекономічним примусом безпосередніх виробників;

широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, ремісничих цехів, купецьких гільдій тощо);

формуванням європейських народностей та утворенням централізованих держав;

політичною роздробленістю та ієрархічною структурою влади;

пануванням богословного, теологічного світогляду, за якого найвищим джерелом істини визнавалось Священне писання;

зростанням влади та економічної могутності церкви.

Історичний портрет епохи

Епоха середньовіччя охоплює період з V по XVII ст. Характерними ознаками господарського устрою цього періоду є яскраво виражений натуральний характер, панування феодальних ієрархічних відносин, зорієнтованих на традиції та відтворення існуючого ладу у поєднанні з елементами ринкової та командної систем.

Домінуючою сферою господарського життя було сільське господарство. Організація ремесла і торгівлі мала строго регламентований характер. Купецькі гільдії впорядковували торговельні відносини, а строгі цехові статути визначали технологію, інструменти та тривалість ремісничого виробництва. Основою розподільчих відносин була рента, яка існувала у трьох формах: відробітку, продуктових і грошових виплат. Соціальну структуру суспільства складали селяни, які перебували у залежності від землевласників і були платниками основної маси феодальних повинностей; власники землі, феодали, які були звільнені від податків, але зобов'язані нести військову повинність, здійснювати судочинство і підтримувати наявний порядок. Частка інших верств населення (служителів церкви, торговців та ремісників, слуг тощо) була незначною.

Порівняно з античністю епоха середньовіччя (особливо раннього, так званих "похмурих часів") характеризувалась занепадом суспільних інститутів і систем, жорстокими війнами, епідеміями, бідністю, неуцтвом, занепадом у сфері науки і освіти.

Ядром світогляду феодального суспільства, його Ідеологічною і моральною основою було християнство, яке у IV ст. стало державною релігією. У середні віки монастирі були великими адміністративно-господарськими центрами, виробничими осередками, соціальними притулками, культурними, освітніми центрами, які монополізували просвітництво аж до XIII—XIV ст. Середньовічна університетська наука отримала назву схоластики (від гр. schola — школа) і знайшла яскраве вираження у богослов'ї, зверненні до Біблії як до найвищого критерію істини. Важливу роль відігравала патристика (трактати "отців церкви" Тертуліана, Климента, Кіпріана, Григорія, Августина Блаженного та ін.), яка мала нормативний характер.

Феодальний устрій господарської діяльності та релігійна оболонка, які охопили всі форми інтелектуально-художньої діяльності, справили визначальний вплив на розвиток економічної думки середньовіччя, зумовивши її:

натурально-господарську орієнтацію та практицизм, прагнення дослідити принципи раціональної організації феодального помістя, взаємовідносин натурального і товарного господарства тощо;

тісний зв'язок з економічною політикою держави, спрямованою на захист феодального устрою, обґрунтування законності феодального землеволодіння, вічності станового поділу суспільства тощо;

яскраво виражений теологічний (богословський) характер, релігійно-етичну форму викладу економічних ідей, догматизм, хитросплетіння схоластичних і софістичних суджень;

Християнське учення — це насамперед і по суті Священне Писання. Воно було основою всієї середньовічної культури.

Як і в епоху стародавнього світу економічна думка середньовіччя ще не виокремилась у самостійну галузь знань в силу синкретизму (нерозчленованості, злитості) середньовічної культури. Основними джерелами дослідження економічних ідей епохи середньовіччя є:

юридичні кодекси, цехові статути, міське право, покликані впорядкувати повсякденне господарське життя на основі стійких правових норм, захистити власність та регламентувати розподільчі відносини;

релігійні твори, церковні пам'ятки, присвячені дослідженню етичних проблем та прагненню привести господарську практику у відповідність до божественних настанов;

"єресі" та вимоги селянських повстань тощо.