logo
Istoria_Ekon_Myshlenia_Shpora / история экон

12. Стародавній Рим: господарський розвиток та економічна думка.

Економічна думка античності набула подальшого розвитку і завершення у Стародавньому Римі. У давньоримських законах, аграрних проектах, творах державних діячів та учених відобразився прискорений розвиток рабовласництва на основі широкої експансії Риму та створення велетенської імперії. Особливості господарського життя Стародавнього Риму знайшли відображення у натуралізації та аграризації економіки, зумовивши специфіку давньоримської економічної думки .

Соціально-економічні проблеми становлення античного полісу та формування рабовласницьких відносин у V—II ст. до н.е. відобразились у реформах Сервія Тулія, які передбачали поділ населення на 6 розрядів за майновим статусом, у прийнятті "Законів XII таблиць" (451 — 50 pp. до н.е.), які закріпили право приватної власності та правовий статус вільних громадян та рабів тощо.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном,визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати.

Подальшого розвитку економічна думка Стародавнього Риму набула у працях Марка Теренція Варрона (116—27 pp. до н.е.) та Луція Юнія Модерата Колумелли (І ст. н.е.).

Трактат "Про сільське господарство" видатного римського ученого, агронома та історика Марка Теренція Варрона відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабовласницького господарства.

Однак на противагу Катону, під впливом повстання Спартака Варрон виступав за гнучкі методи примусу рабів до праці. На його думку, матеріальне та моральне заохочення рабів сприятиме створенню умов, за яких у останніх буде "охота до роботи". У трактаті зазначається, що раби краще працюють, якщо "господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою скотину і т.д."3. Водночас він розумів обмежені можливості підневільної праці рабів і вважав доцільним застосування праці найманих робітників, особливо у "нездоровій" місцевості або при виконанні великомасштабних робіт.

Економічні проблеми Стародавнього Риму в період кризи рабовласницького маєтку та розвитку колонату знайшли відображення у творах Луція Юнія Колумелли, автора 12 книг "Про сільське господарство".

Пропонуючи раціональні методи господарювання, Колумелла, як і його попередники, прагнув відновити сільське господарство. Він наголошував на тому, що занепад рабовласницьких латифундій зумовлений не стільки зниженням родючості земель, скільки недоліками господарювання, небажанням І землевласників "особисто хазяйнувати... в маєтках".

Із засудженням рабства та великого землеволодіння виступив сучасник І Колумелли Гай Пліній Старший (123—79 pp. до н.е.). У своїй енциклопедичній праці "Природна історія", викладеній у 37 книгах, він зазначав, що розширення виробництва за рахунок нарощування обсягів землеволодіння та 1 рабської праці призводить до зростання витрат з нагляду та управління, які 1 поглинають створюваний дохід.

На противагу Катону Пліній виступав проти надмірної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, наголошуючи на необхідності натурально-господарської орієнтації рабовласницьких маєтків.

Економічні та соціальні проблеми кризи рабовласництва знайшли відображення у працях видатного політичного діяча, адвоката, знаменитого оратора Стародавнього Риму Марка Туллія Цицерона (106—43 pp. до н.е.).

Як прихильник приватної власності, великого землеволодіння, колоніальної експлуатації Цицерон схвально ставився до праць Аристотеля та Ксенофонта, підтримуючи натурально-господарську концепцію своїх попередників. Співчутливо ставлячись до землеробства, він зневажав торгівлю та всі види ремісничої праці.

Центральне місце в економічних поглядах Цицерона займала ідея "справедливості", в основі якої лежить визнання недоторканності власності, нерівномірності розподілу та мирного співіснування різних за майновим та соціальним статусом станів

Економічні погляди християнства базуються на концепції рівності усіх людей перед Богом, справедливості, соціальної, а не індивідуальної оцінки праці. "Якою мірою міряєте, — зазначається у Євангеліях від Марка, Матфея і Луки, — такою буде відміряно і вам".

З ідеєю рівності пов'язані принципи загального обов'язку трудитись та розподілу за працею: "Кожний отримає винагороду за працю свою" , "Якщо хтось не хоче працювати, хай і не їсть".

Ранньохристиянська економічна думка гостро засуджувала лихварство, стягнення процентів за позичку: "Давайте в позику, не чекаючи нічого", — зазначається в Євангелії від Луки.

Однак суперечливий характер християнського вчення та прагнення перетворити його на панівну релігію сприяли появі та розвитку консервативних тенденцій.