4.1. Основні завдання та функції управління інноваційним процесом у сфері міжнародного бізнесу

У теперішній час суттєво підвищується роль та значущість науки як продуктивної сили, під впливом якої здійснюється глобальний процес до-іч чинної зміни технологічної основи виробництва. Впровадження новітніх технологій у сферу виробництва є найважливішим фактором активізації підприємництва. Швидкому розвитку процесу глобалізації економіки сприяють комп'ютерні технології. Відкриття в областях біотехнологій і нових матеріалів незабаром будуть широко втілюватися у комерційно вигідні технології виробництва продукції. Суттєві зміни відбудуться у соціальній сфері під впливом нанотехнологічної альтернативи традиційним енергоресурсам. У розвинутих країнах розробляються широкомасштабні програми державної підтримки робіт з розвитку нанотехнологій. Такі тех­нології дозволять кожній країні мати стільки ресурсів, скільки їй необхідно. І тому структура світового господарства буде кардинально змінюватися зі зниженням значущості ресурсовидобувних країн.

Широко впроваджуються прогресивні технології за такими напрям­ними удосконалення виробництва:

гнучка автоматизація виробництва

інтеграція великої кількості різноманітних операцій та часткових трудових процесів у високоефективні малоопераційні технологічні сис­ними;

ресурсозбереження (зниження енерго- та матеріалоємності продукції).

Прискоренню економічного розвитку українських підприємств сприятиме формування та удосконалення систем управління інноваційними процесами у сфері міжнародної економічної діяльно­сті (міжнародного бізнесу та відповідної внутрішньогосподарсь­кої діяльності), що обумовлено такими об'єктивними причинами: 1) ви­користання конкурентоспроможними господарськими організаціями світових досягнень науково-технічного прогресу; 2) підвищення рівня інте­лектуалізації праці та її технологічної озброєності; 3) необхідність розви­тку виробництва, насамперед виробництва засобів виробництва, на принципах гнучкої автоматизації (широке впровадження автоматизова­них систем проектування продукції, верстатів з числовим програмним управлінням, створення гнучких автоматизованих ліній та виробництв), застосування адаптивних систем управління міжнародними комерційни­ми операціями та виробництвом експортної продукції.

Загальний напрямок розвитку інноваційних процесів все більш виразно виявляє риси глобалізації, з одного боку, а також намагання збе­реження особливостей національної культури, неповторних переваг ін­дивідуалізації праці - з іншого. Така тенденція впливає на стан внутріш­нього та зовнішнього середовища кожної господарської організації, на форми та методи управління її інноваційною діяльністю.

Інновації групуються за такими ознаками:

технічними (продукти з новими або поліпшеними властивостями);

технологічними (прогресивні способи виготовлення продукції);

організаційно-управлінськими (новітні форми та методи організації виробництва, транспорту, збуту і постачання);

інформаційними (вирішення проблем організації раціональних ін­формаційних потоків у сфері науково-технічної й інноваційної діяльності, підвищення вірогідності й оперативності одержання релевантної інфор­мації);

соціальними (заходи щодо поліпшення умов праці, вирішення про­блем охорони здоров'я, підвищення рівня організаційної культури).

Інноваційний процес - це сукупність науково-технічних, тех­нологічних і організаційних змін, що відбуваються в процесі реа­лізації нововведень. Головна його риса - обов'язкове завершення ін­новацій, тобто одержання результату, придатного для практичної реалі­зації. Для опису внутрішньої структури інноваційного процесу найбільш широко застосовується специфічна модель - "інноваційний ланцюг", сут­ність якої полягає у логічному розчленовуванні цього процесу на функці­ональні та структурні етапи: фундаментальні та прикладні дослідження - розробка концепції товару - науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) - дослідне виробництво - підготовка виробництва (конструкторська, технологічна, економічна, організаційна, соціально-психологічна) - виробництво - збут.

Інноваційна діяльність - це соціально-технічний і економіч­ний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів і технологій. Необхідність підвищення результативності іннова­ційної діяльності господарської організації у сфері міжнародного бізнесу вимагає безперервного підвищення якості відповідного інноваційного менеджменту - системи управління інноваційною діяльністю, яке базується на принципах міжнародного маркетингу та світових досягнень НТП.

Управління інноваційним процесом розглядається як функція соціально-технологічної системи (господарської організації), що орієнтована на збереження її основної якості в умовах зміни середовища або на виконання нової програми, метою якої є забезпечення стійкості функціонування та розвитку цієї системи.

Причини виникнення проблем та ускладнень при створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів у сфері міжнародної еко­номічної діяльності держави та господарських організацій України треба шукати не тільки в економіці, але й в інших загальнолюдських сферах: гуманітарній, духовній, соціальній, політичній.

Поширення результатів інноваційного процесу відбувається шляхом трансферту технологій, що здійснюється в одній із двох форм: комерціалізація технологій, дифузія знань.

Трансфертом технологій називається процес передачі (продажу, обміну) належним чином структурованих, достатньо повних знань, що має на меті організацію виробництва конкурентоспроможної продукції, яка відповідає ринковим потребам. Через споживчу вартість, конкурентоздат­ність, належність власникові виявляється товарна природа технологій. Трансферт технологій - найважливіший елемент інноваційного процесу у сфері міжнародної комерційної діяльності.

Комерціалізація технологій - це елемент трансферту, при якому споживач (покупець) виплачує винагороду власникові (який може бути, а може і не бути автором) технології в тій або іншій формі і розмірах, обумовлених взаємопогоджуваними договірними умовами.

Об'єктами комерційного трансферту технологій є:

об'єкти промислової власності (патенти на винаходи, свідчення на промислові зразки);

ноу-хау і технічний досвід у формі техніко-економічних обґрунтувань, моделей, зразків, інструкцій, креслень, сертифікації, технологічного

оснащення й інструмента, консультаційних послуг, підготовки кадрів; технічні й технологічні знання.

Основними видами передачі об'єктів інноваційної діяльності є: пе­редача ліцензій, інжиніринг, промислова кооперація, технічна допомога.

Дифузія науково-технічних знань, на відміну від комерціалізації технологій, є некомерційним елементом трансферту науково-технічних досягнень. Цей спосіб реалізується або в тих випадках, коли власник на­уково-технічного знання не усвідомлює, не має можливості або не заці­кавлений в його комерціалізації, або у випадках, коли саме знання є фун­даментальним, базовим, не підлягає комерціалізації. Процес дифузії має двоїсту природу. З одного боку, він виступає як елемент промислового шпигунства, з іншого, — це невід'ємний елемент міжнародного наукового обміну, що сприяє взаємозбагаченню різних наукових шкіл і, в остаточ­ному підсумку, удосконаленню технологій.

Некомерційний трансферт технологій звичайно супроводжується не­великими витратами (особливо валютними) і може підтримуватися на основі державних програм, міжфірмових та особистих контактів.

Об'єктами некомерційного трансферту технологій є:

вільна науково-технічна інформація (науково-технічна і навчальна література, довідники, огляди, описи патентів, каталоги, проспекти і т.д.);

міжнародні конференції, симпозіуми, виставки і т.д.;

навчання і стажування вчених і фахівців на безоплатній основі або на умовах паритетного відшкодування витрат.

Науково-технічна політика промислової фірми є засобом реалізації її загальної політики та має вирішувати такі основні завдання:

адаптація виробництва до умов зовнішніх та внутрішніх ринків, що швидко змінюються;

внесення відповідних коректив у довгострокові, середньострокові та поточні плани фірми;

мінімізація витрат, пов'язаних з такими змінами.

Розробка науково-технічної політики передбачає обґрунтоване ви­рішення комплексу питань:

1) випуск принципово нової продукції, яка не має на ринку аналогів;

2. випуск нових для даної фірми сидів продукції, яка має аналоги та комерційний успіх на ринку;

орієнтація виробництва на технічне оновлення продукції, що ви­пускається

•1) орієнтація виробництва на випуск традиційних товарів, які є застарілими, але користуються попитом на окремих ринках.

Найважливішою складовою науково-технічної політики фірми є асортиментна політика, основне завдання якої - оптимізація номенклатури продукції та визначення структури виробництва.

Необхідною умовою підвищення ефективності інноваційної діяльності є застосування прогресивних форм та методів управління цією діяльністю.

Сучасним методом здійснення науково-технічної політики фірмиє інноваційний менеджмент - система управління інноваційною діяльністю господарської організації за концепцією маркетингу. Основними функціями інноваційного менеджменту у сфері міжнародної економічної діяльності є: планування, організація, мотива­цій контроль інноваційної діяльності міжнародної фірми.

4 2. Організація розробки та просування інноваційних бізнес» меткий у сфері міжнародної економічної діяльності

Інноваційний бізнес-проект (ІП) - це документ, в якому суб'єкт підприємництва чітко формулює свою інноваційну бізнес-ідею та місію, наводить результати аналізу ситуації на міжнародному ринку та обґрунтовує свою здатність діяти в інтересах клієнтів більш ефективно, ніж його конкуренти, визначає стратегію (цілі та засоби) розвитку свого підприємства, тактику управління його функціонуванням та оперативні заходи для досягнення бажаних результатів.

Інноваційний бізнес-проект є одним з ключових елементів та завершальним етапом стратегічного планування в системі міжнародного менеджменту. Найважливішою умовою підвищення якості ІП є ствоpення його індивідуальності, дотримання принципів тотального управління якістю (TQM) в процесі його розробки та реалізації. ІП будується на основі концепцій маркетингу з орієнтацією на стратегії міжнародної фірми та охоплює достатньо довгий період, 3-5 років, іноді більше. Він має забезпечити гнучкість системи управління фірмою, сприяти розвитку її адаптивних властивостей.

Головна мета інноваційного бізнес-проекту - підвищення ринкової ціни бізнесу та рівня його прибутковості.

Основні завдання ІП: 1) привернути увагу потрібних людей та організацій до нової підприємницької ідеї, одержати гарантії щодо сприяння її здійсненню, залучити необхідні інвестиції, отримати кредити; 2) довести програму виробничої та комерційної діяльності у вибраній сфері бізнесу до власників фірми, керівників усіх його підрозділів та виконавців. Необ­хідною умовою для успішного просування ІП на ринок інтелектуальної власності та його реалізації є урахування інтересів потенційних спожива­чів до запропонованої продукції (послуг), власників (засновників) фірми, її менеджерів, спеціалістів, робітників та інших працівників, партнерів, ін­весторів чи кредиторів, розробників інноваційного бізнес-проекту, органів влади.

Стадії процесу інноваційного бізнес-проектування: підготовка до розробки ІП, його складання та просування на ринок інтелектуальної власності, контроль та коректування ІП в процесі його реалізації.

Першоосновою проектування є формулювання підприємцем своєї бізнес-ідеї - концепції (загального замислу) вибраного бізнесу. Основні джерела бізнес-ідей: знання, вміння, навички, амбіції підприємця, потреби споживачів, дії конкурентів на ринку та особливості їх продукції, думка працівників торгівлі, рекомендації спеціалістів з маркетингу, результати наукових досліджень, запатентовані ідеї, закони та нормативно-законо­давчі акти країни базування та приймаючої країни. Для прийняття обґрун­тованого рішення щодо доцільності розпочинати розробку конкретного ІП_; підприємці та міжнародні менеджери мусять насамперед провести ана­ліз бізнес-ідеї та оцінити її розумність, реалістичність та перспективність.

Вимоги до змісту та форми бізнес-плану: привабливість, визначе­ність стверджень, стислість, ємність та чіткість інформації, об'єктивна оцінка труднощів та розкриття ризиків при реалізації ІП, точність фінан­сових розрахунків, урахування вимог і стандартів організацій та осіб, яким пропонується ІП, простота його викладання.

Рекомендується широко застосовувати економіко-математичні ме­тоди та комп'ютерні програми в процесі складання ІП. Найбільш відоми­ми програмними продуктами, які використовуються при підготовці ІП є пакети COMFAP і PRORSPIN, що створено при UNIDO (Організація об'єднаних націй з промислового розвитку).

Вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду бізнес-проектування та безпосередня участь в цьому процесі на практиці дали змогу запро­понувати узагальнену структуру ІП.

На титульному аркуші ІП рекомендується розмістити меморандум про конфіденційність документа.

Резюме є основною рекламою та найбільш скороченою версією ІП. Цей розділ складається на заключному етапі розробки ІП та містить ви­кладання його сутності, наміри задовольняти певні потреби споживачів, очікуваний попит на запропоновані товари (послуги), основні положення, показники та вартість проекту, обґрунтування необхідності у залученні певних додаткових фінансових коштів для розвитку свого бізнесу. За­вдання цього розділу полягає в тому, щоб підкреслити високий імідж фір­ми, довести його спроможність досягти конкурентних переваг, зацікавити кредиторів та інвесторів (в тому числі іноземних), взяти участь у здійс­ненні бізнес-ідеї. Опис підприємства включає основні дані про підприєм­ство: етапи розвитку, місцезнаходження, основні правові аспекти, розра­хунковий рахунок у визначеному банку, зв'язки із зовнішнім середови­щем, провідних менеджерів та спеціалістів, загальну та за категоріями чисельність персоналу, основну характеристику технології, показники ді­яльності фірми, які не є комерційною таємницею, ключові фактори успі­ху

Характеристика галузі має відбивати такі її риси: поточну ситуацію, масштаби та тенденцію розвитку галузі в своїй країні та за кордоном, стадію її життєвого циклу, місце та роль фірми в галузі.

У розділі "Характеристика продукції та послуг" дається опис проду­кції (послуг) фірми, її комплексна оцінка з позицій споживача, наводяться такі дані: обґрунтування спроможності продукції задовольняти потреби цільового ринку, її конкурентні переваги, показники якості, наявність сер­тифікатів, в тому числі за вимогами стандартів ISO, економічні показники, експлуатаційні характеристики, зовнішнє оформлення, патентна захище­ність, ноу-хау, експортна здатність, авторські права на її виготовлення та продаж, поточний та прогнозований стан товару у відповідності зі стадією його життєвого циклу, стратегії оновлення продукції, рівень дослідниць­ких та проектно-конструкторських робіт, додаткові продукти та послуги, субститути. Є доцільним показати такі фактори привабливості товару: імідж, марка, можливість придбання, строк служби, екологічність.

В розділі" Аналіз ринку збуту продукції (послуг)" необхідно навести певні дані про цільові ринки (внутрішні та зовнішні), результати їх комплексного дослідження: географічна зона розташування, ємність, структура, демографічні, кліматичні, та сезонні (циклічні) особливості, кон'юнктура, та тенденції розвитку ринку, кількість і характеристика потенційних спо­живачів продукції фірми та її конкурентів на цільовому ринку, можливості залучення нових клієнтів та утримання традиційних, визначення спожи­вачів та засоби впливу на них в інтересах товаровиробника, про­гнозована сума продажу товарів(послуг), дані його тестування (презен­тація нових продуктів та послуг, відповідна реакція потенційних спожива­чів та контракти, які з ними укладено).

Метою розділу "Аналіз конкуренції та способи досягнення конкурентних переваг фірми на цільовому ринку" є обґрунтування вибору конкурентної стратегії і тактики фірми. Зміст розділу в значній мірі ґрунтується на до­слідженні діяльності конкурентів та порівнянні її з діяльністю фірми - розробника ІП. Найважливішим напрямком дослідження діяльності кон­курентів є бенчмаркетинг, який можна визначити як вивчення технологій, методів організації виробництва та збуту продукції в кращих компаніях, як вітчизняних, так і зарубіжних, з метою підвищення ефективності влас­ної фірми. Структура розділу може бути такою: рівень конкуренції на ринку, аналіз сильних і слабких сторін фірми та його конкурентів, їх можливос­тей та ризиків з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища у міжнародному бізнесі, оцінка конкурентоспроможності фірми, її продукції та послуг, фактори конкурентних переваг фірми.

При розробці розділу "План маркетингу" необхідно забезпечити мак­симальне пристосування видів діяльності до потреб внутрішніх та зовніш­ніх ринків, активний вплив фірми на ринок і споживачів за допомогою усіх доступних засобів (висока якість товару, обґрунтований рівень цін, куль­тура обслуговування, дотримання принципу "just in time" та інше). Струк­тура цього розділу може бути такою: стратегія маркетингу, товарна, сер­вісна та цінова політика, політика розподілу та просування товару, бюд­жет маркетингу, функція та завдання відділу маркетингу.

Головне завдання розділу "План виробництва (діяльності)" полягає в тому, щоб показати, що фірма спроможна виробляти необхідну кіль­кість продукції (надавати послуги) у визначені строки та потрібної якості, має реальні шанси на повернення позики. Структура цього розділу може бути такою: стратегія розвитку господарської діяльності та її показники, кооперація, потреба у довгострокових активах та в обігових коштах, про­гноз витрат, контроль за ходом виробничого процесу та за використан­ням ресурсів, система охорони навколишнього середовища.

В розділі "Організаційний план" розглядаються такі питання, кален­дарний план розробки та реалізації проекту, кадрова політика, органі­заційно-технологічна структура фірми, функції її підрозділів, склад дочірніх фірм та філій, кооперація з партнерами, організаційна структура управ­ління та її відповідність стратегіям фірми, наукова організація праці, сис­тема стимулювання працівників та підвищення їх кваліфікації, застосу­вання прогресивних технологій управління.

Фінансовий план є найважливішим інструментом управління фінан­сами фірми. В цьому розділі ІП узагальнюють усі попередні матеріали ІП те подають їх у вигляді фінансових формулювань і вартісних показників. У фінансовій політиці фірми та в процесі ІП важливе місце займає роз­поділ використання одержаного прибутку як основного джерела фінан­сування інвестиційних потреб фірми та задоволення економічних інтере­сів її власників. Перед менеджерами виникає фінансова проблема оптимального розподілу прибутку на виплату дивідендів та на інвестування.

Розділ "План зниження ризику" призначений для того, щоб об'єк­тивно оцінити ризик можливого невиконання показників ІП, своєчасно розробити варіанти стратегій та заходи щодо їх реалізації на випадок виникнення небезпечних ситуацій у зовнішньому чи внутрішньому сере­довищі фірми. Даний розділ вміщує такі складові частини: класифікація, аналіз, оцінка ризиків підприємства, виявлення його сильних та слабких сторін; визначення можливих втрат від найбільш значущих ризиків; роз­робка заходів щодо профілактики та нейтралізації ризиків з використан­ням методів: диверсифікації, страхування та самострахування, лімітування, розподілу ризиків; оптимізації асортименту виробів з метою зни­щення ризику падіння попиту на продукцію фірми. В цьому розділі вказу­ються організаційні заходи щодо профілактики та нейтралізації ризиків. Для найбільш значимих ризиків проекту детально розглядаються методи компенсації та зниження ризику (диверсифікація, страхування, лімітуван­ні, самострахування, розподіл ризику).

Для досягнення бажаних результатів підприємці та міжнародні ме­неджери мусять не тільки розробити гарний ІП, але й уміти його вдало Просувати на ринках інтелектуальної власності. При цьому треба врахо­вувати, що практика просування підприємницьких проектів на зовнішні ринки інтелектуальних продуктів вимагає дотримання принципів та пра­вим, прийнятих у сфері міжнародного бізнесу.

Основні форми просування ІП: презентація ІП; участь у конкурсах та виставках, які проводяться спеціалізованими біржами; переговори з по­тенційними партнерами; реклама ІП.