5.3. Принципи та способи регламентації зовнішньої торгівлі

В західних країнах застосовуються різні способи державного регу­лювання міжнародної економічної діяльності:

довгострокове прогнозування (головна мета - формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, що здатні забезпечити ви­пуск конкурентоспроможної продукції та інтеграцію господарських оди­ниць у світову систему розподілу праці);

середньострокове індикативне планування (мета - координація по­зицій держави та приватного сектора економіки шляхом укладання конт­рактів між урядом та великими приватними фірмами за принципом рів­новаги їх інтересів);

короткострокові методи державного регулювання (вони мають гнуч­кий оперативний характер та є реакцією держави, спрямованою на по­долання кризи, інфляції, захист інтересів внутрішнього ринку та націона­льних товаровиробників);

економічні методи непрямого впливу держави на господарські про­цеси через фінансово-кредитну та банківську системи при використанні ставки проценту знижок та субсидій, а також податкової системи, ціново­го механізму, митних інструментів, системи страхування та стимулюван­ня експортного виробництва;

організаційно-правові методи, в тому числі методи антимонополь­ного регулювання (вони побудовані на законодавчій основі, яка визначає права різних підприємницьких структур та забезпечує розвиток конкурен­тного середовища).

Регламентація зовнішньої торгівлі в сучасній міжнародній практиці набула таких характерних рис:

уніфікація форм та засобів регулювання зовнішньої торгівлі, розра­хункових та платіжних операцій, документообігу за зовнішньоторговель­ними угодами;

високий ступінь розвитку інформаційно-технічної бази зовнішньото­рговельної діяльності;

комплексний підхід до використання різноманітних методів впливу на зовнішню торгівлю (такий підхід обумовлено конкретним набором заходів та інструментів внутрішньонаціонального та міждержавного характеру тарифного та нетарифного стимулювання експорту та стримування імпорту

В країнах з ринковою економікою використовується великий арсенал форм, методів та інструментів державного регулюван­ню зовнішньоекономічної діяльності. Використовуються дві великі групи методів: прямі (адміністративні методи) та непрямі. Непрямі методи: контингентування, ліцензування, митні тарифи. Прямі методи: кредитування, страхування, субсидіювання, оподаткування агентів зовнішньоекономічного обміну.

Весь арсенал інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяється на дві групи: вартісні та організаційно-розпорядчі. Перша група інструментів: податки, тарифи, збори та інші надходження до казни, субсидії, фінансові гарантії, кредити, державні закупівлі та інші інструменти вартісного характеру. Друга група інструментів: міжурядові договори; національне зовнішньоекономічне законодавство; норми та правила, що встановлені державою для регламентації зовнішньоекономічної діяльності. Застосування певного набору засобів, що наведено вище за текстом, залежить від зовнішньоекономічної політики держави. Існує два основних типи цієї політики: протекціонізм та вільна торгівля.

Виконання міжнародних комерційних операцій суттєво ускладню­ється тим, що торгівля на зовнішніх ринках порівняно з виконанням угод усередині своєї країни має низку обмежень: дія митних тарифів (подат­ній якими іноземний уряд оподатковує товари, що ввозяться в країну); квотування (кількісне обмеження певних видів товарів, які дозволено ввозити в країну); валютний контроль; нетарифні бар'єри (наявність виробничих стандартів країн-імпортерів, дискримінація товарів, екологічні вимоги, адміністративні процедури).

Міжнародна торгівля неоднаково впливає на рівень добробуту різних категорій економічних агентів усередині країни: споживачів та місцевих виробників товару, що конкурує з імпортним. Загальний виграш від міжнародної торгівлі зазвичай нерівномірно розподіляється між країнами: Одні країни отримують більшу частину виграшу, інші - меншу. Це обумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торговельні відносини з іншими країнами за допомогою тарифів та нетарифних методів регулювання. Держава шляхом регулювання зовнішньоторговельних операцій створює найбільш сприятливі умови для розвитку національної економіки. Політика захисту національного ринку від іноземної конкурен­ції шляхом використання митних тарифів та нетарифних методів регу­лювання отримала назву "протекціонізм".

Дія Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) докорінно змі­нила ситуацію щодо тарифів: країни, що уклали ГАТТ, відмовилися від експортного тарифу, суттєво знизили середній рівень митного тарифу. В цілому значущість митного тарифу у теперішній час знижується тому, що уряди більшості країн віддають перевагу нетарифним методам обме­ження міжнародної торгівлі, в першу чергу - імпорту.

Поряд з імпортною політикою існує державна політика в галузі екс­порту. Така політика передбачає, насамперед, надання субсидій. По суті, мова йде про державну дотацію виробникам за умови їх виходу на зовнішні ринки. Застосування експортної субсидії стимулює цих суб'єктів господа­рювання, але розплачуватися доводиться суспільству в цілому. Пряме субсидіювання суперечить міжнародним угодам. ГАТТ розцінює експорт­ні субсидії як недобросовісну конкуренцію. Ця міжнародна організація дозволила країнам, що імпортують продукцію, застосовувати відповідні заходи у вигляді компенсаційного мита. COT підтвердила заборону на пряме субсидіювання експорту. Тому на практиці використовується, як правило, непряме субсидіювання експортерів у таких формах: звільнен­ня експортних товарів від деяких видів податків, надання кредитів на пільгових умовах, пільгове страхування, повернення імпортного мита тощо.

Обмеження у розвитку міжнародної торгівлі можуть виникати в ре­зультаті демпінгу. Існує декілька видів демпінгу: постійний демпінг (per­sistent dumping), спорадичний демпінг (sporadic dumping), хижацький дем­пінг (predatory dumping). У світовій торговельній практиці демпінг будь-якого виду сприймається як прояв недобросовісної конкуре­нції. Тому він заборонений правилами ГАТТ-СОТ (Міжнародний ан­тидемпінговий кодекс) та національними законодавствами бага­тьох країн. В практиці міжнародної торгівлі також використовуються приховані види торговельних обмежень: національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до пакування та марку­вання виробів, акцизи, вимоги до складу компонентів товару. Такі обме­ження суттєво впливають на об'єми та напрямки міжнародних потоків то­варів та послуг. При цьому не всі з чинних видів обмежень є протекціоністськими заходами. Уведення деяких з них обумовлено турботою про життя і здоров'я населення.