8.Загальна характеристика економічної думки Східної цивілізації.

Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу, які дійшли до нас, найдавнішою вважається «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). В ньому мова йде про «правила» мистецтва державного керівництва і господарювання. Критична оцінка стихійного, некерованого росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому навіть «простолюдини» змогли стати багатими, а в країні розпочалася громадська війна, очевидна ще в одній пам’ятці економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е – «Речення Іпусера».

Та найбільш відомим із ранніх пам’яток старосхідної економічної думки є збірник законів, названий істориками на честь його автора «Кодексом Хаммурапі». У ХVІІІ ст. до н.е для Вавілонського царства, розташованого у межиріччі Тигра і Єфрата, виникла реальна загроза руйнування підвалин його цілісності і, можливо, незалежності. Трапилося так, що швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватись різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно до цього — послабленням ефективності діяльності державних структур і особливо армії. Хаммурапі (1792 — 1750 pp. до н.е.) не міг відбирати у селян землю, знову створювати великі царські господарства, збирати ремісників у царські майстерні. Такі дії призвели б до швидкого занепаду країни, адже люди вже встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до прибутків від ринкової торгівлі. Мудрість Хаммурапі в тому, що він перший із правителів стародавнього світу зрівняв силу царя з силою закону і визнав за підлеглими право самим турбуватися про своє життя. В його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин, заходи, які сприяли розширенню торговельних угод.

Консолідуючи суспільство і економічне життя старовавилонської держави, кодекс Хаммурапі на перший погляд був націлений на те, щоб сильний не утискав слабкого. Насправді ж закріплені в ньому правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов´язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Царська влада турбувалася про захист інтересів общини і дрібних товаровиробників.

Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могло бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралося смертю. Крадіжка майна у мушкена (особа, близька до царя) каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.

Своєрідні вимоги держава узаконила у плані "зниження" тяжкості кабали і рабства за борги, а також лихварства. Раніше селяни платили податки здебільшого зерном, олією, шерстю. Хаммурапі почав стягати податки сріблом. Проте аж ніяк не всі селяни продавали продукти на ринку. Багато хто з них був змушений брати срібло в борг за додаткову плату, і ті, хто був не в змозі розплатитися з боргами, були вимушені продавати у рабство кого-небудь із родичів. Однак новий закон давав тепер можливість царським воїнам та іншим громадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому, хто віддавав (чи продавав) за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім´ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були "впорядковані" так, що межа грошової позики не перебільшувала 20%, а натуральної позики — 35% від первинної суми. Більше того, Хаммурапі декілька разів скасовував усі нагромаджені у країні борги.

До числа памяток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу слід віднести розробки цілісних систем державного регулювання натурального господарства, оформлені у VI — ІІІ ст. до н. є. у Стародавньому Китаї і в IV — III ст. до н.е. у Стародавній Індії.