Економічно активне населення

За методологією МОП

Економічно неактивне населення

Населення молодше 15 і старше 70 років

Трудові ресурси

За традиційною методикою

Населення, що не належить до трудових ресурсів

Рис. 1.2. Класифікація населення

Економічна активність – це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини еконо­мічною діяльністю, нереалізація – у безробітті [10, с.147].

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ре­сурсів використовується також термін трудові ресурси. Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16–54 роки, для чоловіків – 16–59 років включно [20, с. 78].

Для інтегральної оцінки кількісних, і якісних характеристик людських ресурсів як джерела сукупної пропозиції праці викори­стовуються поняття «трудовий потенціал», «людський капітал», «трудовий капітал».

Трудовий потенціал визначається як «наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками [39, с. 345], або «можлива кількість і якість праці, якою володіє суспільство (трудовий колектив) при даному розвитку науки і техніки [46, с. 539–540]. Трудовий потенціал складається з таких компонентів, як здо­ров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника. Трудовий капітал являє з себе реалізований на ринку праці трудовий потенціал, або частину людського капіталу, яка реалізуються на ринку праці і приносить додаткову вартість [10, с. 148].

Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці потребують постійного відтворення. Відтворення ресурсів для праці – це процес постійного і безперервного поновлення їх кількісних і якісних характеристик. Цей процес характеризується наступними показниками:

1) природний рух населення – це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

2) міграційний рух населення – зміна чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення).

3) соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.

4) економічний рух населення – зміна кількості та якості людських ресурсів праці [10, с. 148–149].

Під загальним приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів певної території за даний проміжок часу. Такий приріст визначається у абсолютних (різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду) та відносних показниках(відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках ) [10, с. 149].

Відтворення характеризується типами та режимами. Розрізняють два типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивний), сучасний (інтенсивний) та три режими відтворення людських ресурсів: розширене (переважанням народжуваності над смертністю); просте (приблизно однакова народжуваність та смертність); звужене відтворення, або депопуляція (показники смертності перевищують показники народжуваності). Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення у сукупності визначають кількісні та якісні зміни людських ресурсів праці і впливають на формування сукупної пропозиції [10, с.149].

Сукупна пропозиція праці – це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу [37, с.70]. Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція робочої сили в широкому розумінні складається з вищеназваних категорій і зайнятого на цей період населення, яке а будь-який час може опинитися без роботи і поповнити ряди безробітних. Сукупна пропозиція праці у широкому ро­зумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал.

Отже, сукупна пропозиція (Sс) – це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці (Si), яка обчислюється за формулою [10, с. 150]:

(1.1.)

де і – порядковий номер індивідуальної пропозиції,

N – кількість індивідуальних продавців на ринку праці.

Крива індивідуальної пропозиції має загнуту зворотну сторону форму, крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно нахиленої прямої (додаток А).

Справа в тому, що крива сукупної пропозиції відповідає без­лічі кривих індивідуальної пропозиції (Scw I = L1i + L2i + L3i +L4i), що мають свій мінімальний рівень заробітної плати (Wmin), при якому індивід захоче працювати, та свій критичний рівень заробітної плати Wкр, при збільшенні якого індивідуальна пропозиція почне скорочуватись. Сукупна пропозиція на даному ринку праці при рівні заробітної плати буде визначатись як сума індивідуальних пропозицій праці, що йому відповідають. І так в кожній точці кривої сукупної пропозиції.

Отже, крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці. Точка W min на цьому графіку є крайньою точкою, що характеризує такий мінімальний рівень заробітної плати, який мотивує людей пра­цювати. Така ситуація є загальноприйнятою. Разом з тим, в умо­вах кризової економіки діють інші закономірності [10, с. 151].

Якщо люди не мають інших доходів, ніж доходи від праці, вони вимушені працювати навіть тоді, коли заробітна плата наднизька, і щоб отримати необхідну для виживання суму грошей, вони збільшують обсяги пропозиції. Це стосується як збільшення індивідуальної пропозиції праці так і збільшення сукупної пропозиції праці [10, с. 152]. При цьому на кривій пропозиції праці крім вже розглянутого відрізку «економічно вільної» пропозиції праці з'являється відрізок «економічно вимушеної» пропозиції праці. На цьому відрізку чим меншим є рівень заробітної пла­ти, тим більшим є обсяг «економічно вимушеної» пропозиції праці (додаток А) [10, с. 152].

Як видно із рисунку кривої сукупної пропозиції, її обсяг в першу чергу залежить від рівня заробітної плати. Взаємозв'язок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці. На конку­рентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в прямій залежності від його ціни.

Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору – при зростанні заробітної плати і вниз – при зниженні рівня оплати праці (додаток А) [10, с. 153].

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори:

1) кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення

2) міграція населення: приріст населення внаслідок міграційних потоків (+М), скорочення (-М);

3) рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту (-Д);

4) розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи (-НД);

5) рівень оподаткування доходів населення (-0);

6) встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року

7) національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці (-НТ);

8) діяльність професійних спілок на ринку праці (+,-ПС)

Отже, сукупна пропозиція праці є функцією [10, с. 153]:

(1.2.)

Дані впливають на обсяг сукупної пропозиції неоднозначно. Фактори, яким відповідає додатній знак, прямо впливають на рівень сукупної пропозиції. Фактори, яким відповідає від'ємний знак, мають зворотній вплив на обсяг сукупної пропозиції на ри­нку праці.

Так, збільшення чисельності економічно активного населення, покращення статево-вікової структури населення пози­тивно вплине на обсяг сукупної пропозиції, переміщуючи криву сукупної пропозиції вправо-вниз. І навпаки, зменшення чисельності економічно активного населення призведе до пе­реміщення кривої сукупної пропозиції вліво-вгору. При під­вищенні, наприклад, добробуту населення, розвитку системи соціального забезпечення, сукупна пропозиція праці скоро­титься, а її крива переміститься вліво-вгору. І навпаки. Профспілки можуть впливати на сукупний попит і в плані скорочення, і в плані її збільшення, в залежності від питань, які вони вирішують. Якщо це забезпечення зайнятості, то даний фактор діє із знаком «+», якщо забезпечення гідної заробітної плати, із знаком «-» (додаток А) [10, с.154].

Однак ринок праці не може існувати на основі однієї пропозиції, повинен бути також і попит. Індивідуальний покупець має свою потребу в робочій силі. І свій можливий фонд заробітної плати який він може оплатити щодо купівлі робочої сили виходячи з цього індивідуальний покупець формує свій попит на працю або робочу силу [10, с. 161].

Індивідуальний попит – це кількість робочої сили, яка може бути куплена індивідуальним покупцем при певній ціні на робочу силу у визначений час. Індивідуальний попит визначається попитом на продукцію підприємства та власну спроможність:

1) при зростанні попиту на продукцію підприємства виникає необхідність збільшення кількості робочих місць;

2) із одержаної виручки від реалізації продукції формується фонд заробітної плати, тобто, чим більше і дорожче продано продукцію, тим більше коштів роботодавець має можливість направити у фонд заробітної плати за рахунок якого буде купуватися робоча сила. У даному випадку необхідно враховувати різноманітні інтереси власників робочої сили і роботодавців: чим більше роботодавець направить коштів із виручки у фонд заробітної плати, тим менше він отримає прибутку.

3) тому кожен роботодавець прагне купити товар «робоча сила» якнайдешевше і при постійних інших факторах він може купити товару «робоча сила» більше якщо ціна буде нижчою.

Індивідуальний попит ділиться на короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий індивідуальний попит – це попит на робочу силу, при якому капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, єдиними змінним параметром є праця. Довгостроковий індивідуальний попит на робочу силу – це попит на працю робочої сили який супроводжується зміною всіх чинників окрім праці а саме зміною капіталу і технологій.

Збільшення капіталу призводить до збільшення кількості і покращення якості обладнання, що зазвичай впливає на зменшення потреби в робочій силі. Аналогічно покращення технологій веде до зменшення потреби в робочій силі.

Індивідуальний попит по кожному підприємству розглядається в двох поглядах: вузькому и широкому. При вузькому погляді індивідуальний попит складають вільні робочі місця, у широкому – всі робочі місця [10, с. 162].

Сума індивідуальних попитів складає сукупний попит. Він відображає загальну потребу економіки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визнача­ється кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення.

Для сукупної пропозиції праці характерний закон попиту на праці, що визначає зворотну залежність величини попиту на працю від ставки заробітної плати, якщо всі інші умови є рівними. Відповідно крива сукупної пропозиції має похилий зліва до­низу вигляд, що доводить зростання попиту на працю при скороченні розміру заробітної плати, і навпаки (додаток А) [10, с. 166].

Для кількісного виміру впливу одного фактора на інший, використовується показник еластичності, що показує, на скільки відсотків зміниться одна величина при зміні іншої на один відсоток.

Наприклад, коефіцієнт цінової еластичності (Ец) попиту на працю можна виміряти по формулі [10, с. 167]:

(1.3.)

де D – приріст, або скорочення обсягу попиту на працю, %;

ЗП – приріст, або скорочення заробітної плати, %.

Якщо абсолютне значення показника еластичності буде меншим 1, то попит є відносно нееластичним, тобто зміна ціни приведе до меншої зміни попиту на працю. Якщо абсолютна величина показника еластичності буде менше 1, то попит на працю відносно еластичний, і вплив ціни праці приведе до більшої зміни попиту на працю. Якщо ж коефіцієнт еластичності дорівнює 1, то зміна ціни праці на 1% приведе до такої ж зміни попиту на працю [40, с.140].

Крім ціни на попит на працю впливають інші фактори. Для їх визначення скористаємося висновком прихильників кейнсіанської теорії про наявність прямого зв'язку між обсягом сукупного попиту на ринку праці (Dс) і рівнем сукупного попиту в країні. Тобто, Dc =ƒ(CП).

Враховуючи структуру сукупного попиту [5, с. 55], функція попиту на ринку праці може бути представлена таким чином:

(1.4.)

де С – споживчий попит, тобто платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари, І – інвестиційний попит (попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу та збільшення нового капіталу), ПД – попит держави на товари і послуги для виробництва суспільних благ та здійс­нення державних інвестицій, ПЗ – попит закордону на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Встановлення такого зв'язку дозволяє виділити чотири напрями збалансування ринку праці стосовно підвищення попиту на ньому:

1) підвищення платоспроможності попиту населення;

2) підвищення інвестиційного попиту;

3) активізація державної діяльності на ринку товарів та інвестицій;

4) підвищення рівня чистого експорту.

Отже, засобом збалансування ринку праці в сучасних умовах є не скорочення заробітної плати, як традиційно обґрунтовується, а її підвищення з метою забезпечення платоспроможного попиту домогосподарств на споживчому та інвестиційному ринках.

При зміні попиту на товари підприємці будуть збільшувати обсяг виробництва, ефект масштабу приведе до збільшення попиту на працю, крива попиту переміститься вправо. Ефекту заміщення при цьому не виникає. При зміні пропозиції капіталу і, відповідно, ціни капіталу, ефект масштабу проявляється так: зниження ціни капіталу – зниження собівартості – зниження ціни товарів – підвищення попиту на товари – підвищення обсягу виробництва – підви­щення попиту на працю. В такому випадку при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде вищим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вправо (додаток А) [10, с.168].

При цьому може діяти і ефект заміщення, коли при зниженні ціни капіталу підприємці будуть заміщувати працю капіталоємними технологіями, що призведе до скорочення попиту на працю. В результаті при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде нижчим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вліво (додаток А).

При зміні ціни праці – рівня заробітної плати, ефект масштабу діє таким чином: ріст заробітної плати – підвищення собівартості – підвищення ціни товарів – зниження попиту на товари – зниження обсягу виробництва – зниження попиту на працю.

Ефект заміщення буде діяти тоді, коли підприємці при зростанні заробітної плати почнуть впроваджувати трудозберігаючі технології, що також приведе до скорочення попиту на працю. В цьому випадку ефект масштабу і ефект заміщення діють в одному напрямі –в напрямі скорочення попиту на працю при зростанні рівня її оплати. Тобто при зростанні ціни праці рух відбувається по кривій попиту (додаток А), сама ж крива не переміщується [10, с. 169].

Як вже зазначалося, у практичній діяльності розглядають попит і пропозицію у широкому, тобто це усі зайняті і незайняті робочі місця та уся робоча сила (зайняті і безробітні), а також на зареєстрованому ринку праці, тобто попит складають ті робочі місця, які є вакантними та зареєстровані у ДСЗ, а пропозицію – незайняте населення, що зареєстроване в ДСЗ. Розглянемо коротку характеристику показників попиту і пропозиції в широкому розумінні на ринку праці (Рис.1.1). В Україні за статистикою сукупну пропозицію визначають по кількості економічно активного населення.

Починаючи з 2005 р. по 2009 рік кількість економічно активного населення на ринку праці, хоч і не значну, але має сталу тенденцію до зменшення (на 0,6%), однак у 2010році пропозиція робочої сили зростає:

Рис. 1.1. Сукупна пропозиція робочої сили по Україна в динаміці

Сукупний попит характеризується кількістю робочих місць, які пропонують роботодавці. У зв’язку з тим, що кон’юнктура ринку праці є трудонадлишковою, тобто вільні робочі місця практично відсутні, попит на робочі місця можна визначити використовуючи такий статистичний показник як середньооблікова чисельність працюючих.

Рис. 1.2. Сукупний попит на робочу силу по Україні в динаміці

У 2009 до 2005 сукупний попит скоротився на 6,5%, а у порівнянні з 1995 – на 41,6%. Однак у 2010 в порівнянні з 2009 р. спостерігається позитивна динаміка так середньооблікова чисельність працюючих зросла на 1%. Навантаження сукупної пропозиції на одне робоче місце показане в таблиці:

Таблиця 1.1

Сукупний попит і пропозиція на ринку праці України в динаміці

Звичайно, при аналізі навантаження на одне робоче місце слід враховувати, що до категорії зайнятого населення окрім основної групи – найманих працівників слід включати тих, що самостійно забезпечують себе роботою; обраних і призначених на оплачувані посади в органи державної влади, управління і в громадських об’єднаннях; тих, хто проходить службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України; тих, хто проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учнів денних загальноосвітніх шкіл і студентів вищих навчальних закладів.

Разом з тим, даний аналіз не тільки підкреслює тривожну ситуацію, а й тенденцію у забезпеченні населення робочими місцями. При цьому аналіз виробництва основних видів продукції на одну душу населення свідчить, що ринок товарів і послуг забезпечується за рахунок імпортних товарів, тобто купуючи необхідні товари і послуги населення України забезпечує ринок праці країн-імпортерів робочими місцями.

Аналізуючи зареєстрований ринок праці України, можна зробити висновок, що спостерігається досить негативна тенденція щодо попиту та пропозиції робочих місць: у 2011 році в порівнянні з 2009 на попит на робочу силу скоротився на 9,9%, а в порівнянні з 2005р. на 68,2%. Тоді ж як пропозиція робочої сили – на 7,6% та 44,5% відповідно.

Рис. 1.3. Попит і пропозиція на зареєстрованому ринку праці України в динаміці

Якщо порівнювати динаміку сукупного та зареєстрованого попиту та пропозиції на ринку праці України, можна зробити висновок, що на зареєстрованому ринку спостерігається досить негативна тенденція, що свідчить про небажання як найманих працівників, так і роботодавців звертатися у ДСЗ, що ускладнює процес державного регулювання ринку праці.

Отже, підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що ринок праці не може існувати як самостійний інститут, адже ми маємо протилежний ефекти дії зміни заробітної плати на попит на ринку праці, ніж на пропозицію (конфлікт інтересів між працівниками та роботодавцями). Однак, напрямок впливу заробітної плати на попит на ринку праці також залежить від фази економічного циклу країни. Так, в умовах наближення до потенційного рівня виробництва, зростання заробітної плати приведе до інфляції, тобто зростання цін. В умовах же недостатнього попиту на працю, неповної за­йнятості, коли ринкова ціна праці не забезпечує нормальної платоспроможності населення, і основна його маса знаходиться за межею бідності, скорішим ефектом буде вплив заробітної плати на платоспроможність населення. Це також можна пояснити ефектом масштабу: зростання заробітної плати – підвищення купівельної спроможності – підвищення попиту на товари – підвищення обсягу виробництва – підвищення попиту на працю [10, с. 169].

Отже, ринок не може виконувати деякі функції самостійно, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління, за допомогою певної нормативно-правової бази.