8.4. Оподаткування підприємств

Податкова система – одна із важливих складових механізму державного регулювання. Податки виконують як фіскальну, так і стимулюючу функції, які сприяють або заважають розвитку виробництва, посилюють або зменшують інвестиційно-інноваційну діяльність підприємства. Вводячи одні та скасовуючи інші податки, змінюючи умови оподаткування, податкові ставки, надаючи податкові пільги, держава створює умови для прискорення розвитку пріоритетних галузей та виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем.

Система оподаткування України – це сукупність передбачених законодавством загальнодержавних та місцевих податків до бюджетів усіх рівнів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та здійснення податкового контролю, прав і обов’язків суб’єктів оподаткування та органів, що здійснюють податковий контроль. В основі економічних взаємовідносин держави з господарюючими суб’єктами та громадянами основне місце займають податки.

Податки  це обов’язкові, безповоротні платежі, що вносяться до відповідних бюджетів в порядку, розмірах та у строки, визначених законодавством України та іншими нормативно-правовими актами з питань оподаткування.

Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Відповідно до чинного законодавства України підприємства як суб’єкти господарювання є платниками загальнодержавних і місцевих податків, платежів, зборів та відрахувань.

До загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів) належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (проект); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір на обов`язкове соціальне страхування; збір на обов`язкове державне пенсійне страхування; збір на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства; інші збори.

До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами; комунальний податок; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг тощо.

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов’язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб’єкт, об’єкт і ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період. Суб’єкт оподаткування або платник податку – це юридична або фізична особа, на яку згідно з законами України покладено обов’язок нараховувати та сплачувати відповідні податки, збори та обов’язкові платежі. Об’єктами оподаткування є доходи, прибуток, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені чинним законодавством. Кожний податок має самостійний об’єкт оподаткування, який визначається відповідно діючого закону. Податкова ставка – це законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкту оподаткування. Податковий період (період оподаткування) – це період часу, за який відбувається оподаткування. Види податків, їх платники, об’єкт оподаткування, ставка, порядок розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади.

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки, збори і платежі. Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи послуги у вигляді надбавок і включаються до їх ціни. Джерелом сплати є ціни або тарифи, які оплачені кінцевим споживачем товарів або послуг. До непрямих податків відноситься: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на додану вартість – це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у вигляді надбавки до ціни. Сутність цього податку полягає у тому, що він є частиною знов створеної вартості, яка стягується з покупців у цінах на товари і послуги, а сплачується до бюджету продавцями цих товарів, робіт, послуг.

Платниками ПДВ є підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання, і в яких обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні 12 календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підприємства, які сплачують єдиний податок у розмірі 10 відсотків від обсягу продажу продукції (робіт, послуг) за мінусом акцизного збору, не є платниками податку на додану вартість.

Об’єктом оподаткування є операції платника з:

• продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

• ввезення (пересилки) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, враховуючи операції з ввезення (пересилки) майна за угодами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

• вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажем товарів (робіт, послуг) на території держави. Для розрахунку цього податку застосовують дві ставки: нульову або ставку 20 %. Нульова ставка оподаткування застосовується при виконанні операцій з продажу товарів платником податків за межі митної території України.

Для визначення суми податку на додану вартість (ПДВ) застосовується така формула:

, (8.3)

де – ставка податку у %;– база оподаткування у грн, яка визначається за формулою:

, (8.4)

де – собівартість;– прибуток;– акцизний збір;– мито і митні збори;- інші податки.

Загальна сума податку на додану вартість, нарахована платником податку у податковому періоді, являє собою податкове зобов’язання. Податковий (звітній) період для платника податку дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, який включається в ціну товару, що продається, у вигляді надбавки. Існує дві основні причини стягування акцизних зборів – збільшення надходжень до бюджету (фіскальна функція збору) та створення перешкод у споживанні шкідливих товарів.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності – виробники або імпортери підакцизних товарів (спирту, алкогольних напоїв, пиву солодовому, тютюнових виробів, нафтопродуктів, транспортних засобів).

Об’єктом обкладання акцизним збором є:

• обсяги з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою;

• обсяги з реалізації товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім обсягів з реалізації), а також для продажу своїм працівникам;

• митна вартість імпортних підакцизних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою України. При цьому ставки акцизного збору встановлюються або у відсотках до обороту з продажу, або у твердих величинах з одиниці товару, що продається, і є єдиним на усій території України, як для вітчизняних, так і для імпортних товарів. Обчислення акцизного збору проводиться платниками самостійно, виходячи з обсягів проданих товарів (оподатковуваного обороту) і встановлених ставок. Акцизний збір сплачується до бюджету у терміни, визначені відповідним законом.

Мито є непрямим податком, який стягується з товарів, що пересуваються через митний кордон країни, а саме – ввозяться, вивозяться або йдуть транзитом. Упровадження мита має кілька цілей: фіскальні, економічні, політичні. До того ж фіскальний аспект, на відміну від інших податків, при вилученні мита не переважає, а першорядну роль відіграє необхідність формування раціональної структури імпорту та експорту. Впровадження мита, зазвичай, має на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання режиму найбільшої сприятливості.

Платниками мита є юридичні та фізичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. Реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб’єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на його фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщується через митний кордон. Стягнення мита провадиться за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України: у відсотках до митної вартості (адвалорне мито); у твердих сумах з одиниці товару (специфічне мито); шляхом поєднання цих двох видів мита (комбіноване мито).

Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, з урахуванням країни походження товарів та предметів і сплачуються як у валюті України, так і в іноземній валюті.

Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; предмети матеріально-технічного призначення для промислової переробки на українських підприємствах тощо.

За об’єктами оподаткування в Україні застосовуються такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Митні збори – це вид митних платежів, які сплачуються за відвантажену митну декларацію суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Платниками митних зборів є юридичні особи, які виконують митне оформлення вантажів. Митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості або у вигляді ставки збору і сплачуються у національній валюті.

Прямі податки – це податки, які встановлюються на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До них належать такі податки, які сплачують юридичні особи: на прибуток, за землю, з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, рентні платежі. Джерелом сплати прямих податків можуть бути: дохід (малі суб’єкти підприємницької діяльності), прибуток (валовий, отриманий від звичайної і надзвичайної діяльності), амортизація або частка майна за відсутності власних фінансових ресурсів.

Податок на прибуток сплачують суб’єкти підприємницької діяльності й інші підприємства, установи, організації, які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку. Схему визначення об’єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку) зображено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Схема визначення об’єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку)

Оподатковуваний прибуток підприємства у звітному періоді розраховують вилученням із суми скоригованого валового доходу валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань, який оподатковується за ставкою 25 %.

Валовий дохід – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальний формах як на території України, так і за її межами.

Розрахунок скоригованого валового доходу здійснюється шляхом зменшення сукупного валового доходу на суми, які у подальшому не підлягають оподаткуванню, і коштів, які виключаються з метою оподаткування за ставкою 25 %.

До валових витрат виробництва відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що закупляються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Валові витрати підприємства з метою оподаткування коригуються на суму витрат, пов’язаних з діяльністю за межами митної території України, на суму продажу інноваційного продукту, спеціальних продуктів, дитячого харчування, а також на суму перевищення балансової вартості купованих матеріалів на початок (кінець) звітного періоду над їх вартістю на кінець (початок) періоду. Зменшення оподатковуваного прибутку також досягається через збільшення суми амортизаційних відрахувань, які вилучаються зі скоригованого валового доходу.

Суми валових доходів, валових витрат та амортизації для розрахунку прибутку, який підлягає оподаткуванню, визначається за даними податкового обліку і відображається у декларації про прибуток підприємства та у відповідних додатках до неї. Податок за звітний період сплачується платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Оподаткування дивідендів здійснюється за таких умов:

• платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне товариство (емітент корпоративних прав);

• джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату; отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які одержать власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

• виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

• підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

• одержані юридичними особами дивіденди не включаються до їхнього оподатковуваного прибутку; дивіденди, одержані фізичними особами, не враховуються при оподаткуванні їх сукупного річного доходу.

Платежі за ресурси. Виробничо-господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективнішого використання ресурсів, що знаходяться в розпорядженні або у власності суб’єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України для суб’єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів, якщо їх здійснюють за рахунок прибутку, збільшує розмір чистого прибутку. Якщо вказані платежі віднесено на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що врешті–решт також збільшує розмір прибутку.

Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачується власниками землі та землекористувачами. Орендна плата сплачується орендарями. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка. Ставки земельного податку для підприємств промисловості, транспорту зв’язку та іншого призначення справляються з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Підставою для нарахування є дані державного земельного кадастру. Розмір цього податку не залежить від господарської діяльності власників землі та землекористувача. Підприємства самостійно обчислюють суму земельного податку і сплачують його щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця. Відповідальність за правильність нарахування і своєчасну сплату податку несуть його платники.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі між орендодавцем (власником) і орендарем

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин. Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти, судна парусні, човни моторні та катери. Не є об’єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні машини; транспортні засоби (підйомні і самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на малі відстані). Податок сплачується перед реєстрацією (перереєстрацією) або технічним оглядом транспортних засобів. Податок може сплачуватись рівними частинами чотири рази на рік.

Збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Платниками таких зборів є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об’єднання, організації, філії, інші відокремлені підрозділи та фізичні особи.

За об’єкт збору приймаються фактичні витрати на оплату праці, які враховують витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премії, заохочення, у тому числі у натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій. Сума збору враховується у валових витратах, відноситься до собівартості продукції і на доходи підприємства.

Джерела та порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наповнення відповідних страхових фондів (табл. 8.1.) відбувається за рахунок як роботодавців, так і найманих працівників.

Таблиця 8.1. Види та розміри внесків загальнодержавного соціального

страхування

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються Верховною Радою України з кожного виду страхування, зазвичай, на календарний рік у відсотках: для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для фізичних осіб - до сум оподаткованого доходу (прибутку).

Роботодавцем вважається власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю. Сплата внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбувається одночасно з отриманням коштів на заробітну плату в установах банків. Роботодавці - суб’єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати. Суми страхових внесків виключаються з доходів працівників, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонд України у таких розмірах: для підприємств незалежно від форм власності та господарювання – 32,3 % від об’єкту оподаткування; на підприємствах, де працюють інваліди, ставку збору диференційовано: на заробітну плату й інші виплати інвалідам, які є об’єктом оподаткування, збір нараховується у розмірі 4 % та за ставкою 32,3 % від об’єкту оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на витрати, зумовленими народженням та похованням сплачується до Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності у розмірі 2,9 % від об’єкту оподаткування.

Збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття сплачується до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття у розмірі 1,6 % від об’єкту оподаткування.

Збір загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності сплачується до Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Сума страхових внесків залежить від класу професійного ризику виробництва (всього 67 класів). Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Єдиний податок. Платниками єдиного податку можуть бути юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які самостійно обрали єдиний податок як спосіб оподаткування отриманих ними доходів і одержали відповідне свідоцтво від органу державної податкової служби.

Об’єктом оподаткуваннядля юридичних осіб є сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, а також податку на додану вартість залежно від рішення платника єдиного податку щодо ставки.

Юридична особа самостійно вибирає одну з таких ставок єдиного податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість; 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Платники єдиного податку не сплачують такі види податків і зборів: ПДВ, окрім випадку, коли діє схема за ставкою 6 %; податок на прибуток підприємства; податок на доходи фізичних осіб; плату за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір на обов’язкове соціальне страхування; комунальний податок; податок на промисел; збір на обов’язкове пенсійне страхування; збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; внески до Фонду України соціального захисту інвалідів; внески до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття; плату за патенти.