24.1. Завдання і методи планування інноваційних процесів

Основні завдання планування інноваційних процесів полягають у наступному: 1) зниження кількості змін та доповнень, які можуть вноситися після передачі результатів реалізації інноваційного проекту від попереднього етапу до наступного; 2) раціоналізація процесів послідовності фаз, стадій та етапів циклу системи створення і освоєння нової продукції (СОНП); 3) мінімізація витрат часу при виконанні усіх робіт та у процесі передачі результатів цих робіт з попередньої стадії на наступну.

Перше завдання успішно може вирішуватися інженерно-технічними методами, які забезпечують якість виконання кожного етапу робіт на належному рівні. Зазначене сприяє зниженню кількості переробок та повтору виконаних етапів, що, у свою чергу, підвищує загальний рівень якості та знижує собівартість реалізації проекту. Останнім часом на цьому методі все більше застосовуються апаратно-програмні комплекси та системи технічної підготовки. Вартість таких комплексів та систем є досить значною (десятки, сотні тисяч гривень). Проте їх застосування дозволяє суттєво знизити інші витрати, скоротити час виконання проекту. Зазначене є важливим у сучасних умовах господарювання, де термін виконання замовлення відіграє важливу роль у підвищенні рівня конкурентоспроможності продукції та підприємства на ринку.

Вирішення другого завдання можливе завдяки планово-координаційним методам, у тому числі методам сітьового планування. Основною особливістю методів є те, що раціональна координація стадій та етапів системи створення та освоєння нової продукції сприяє скороченню циклу і не впливає на трудомісткість процесів.

Для вирішення третього завдання використовуються організаційні методи, які впливають на тривалість циклу за рахунок зниження трудомісткості кожного з етапів і зміни характеру та термінів їх виконання. Ця група організаційних методів включає: уніфікацію, стандартизацію і типізацію технічних і організаційних рішень на стадіях СОНП; своєчасне виготовлення і поставка нового обладнання, оснастки, апаратури для нового виробництва; механізацію, автоматизацію та комп’ютеризацію праці працівників і управлінців, що займаються підготовкою виробничих процесів; автоматизація технічних, технологічних, економічних розрахунків, математичне моделювання; проведення функціонально-вартісного аналізу; попереднє відпрацювання нової продукції у дослідному виробництві; використання гнучких автоматизованих ліній для скорочення часу освоєння нової технології чи продукції.

До традиційних методів планування належать стрічкові (лінійні) графіки (діаграми), використання яких виправдано для невеликих за обсягами і нескладних за кількістю складових, що входять до виробу. Лінійні графіки використовуються за незначної кількості робіт (до 30-40). Проте для цих графіків характерний недолік: не простежується взаємозв’язок між роботами.

Процесу створення нового продукту передує розробка інноваційного проекту, який складається з комплекту документів, що визначають процедуру та комплекс усіх необхідних заходів стосовно створення і реалізації інноваційної продукції. До цього комплекту документів входить бізнес-план, технічне завдання, опис технологічних процесів, інші документи. Окремі інноваційні проекти можуть фінансуватися з державного бюджету. Їх називають пріоритетними інноваційними проектами та затверджують на законодавчому рівні. Такими проектами є і модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології; машинобудування та приладобудування; розвиток високоякісної металургії; нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; транспортні системи; будівництво і реконструкція; охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства.

Підприємство (чи об'єднання підприємств), що розробляє, виготовляє та реалізує інноваційну продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції (послуг), називається інноваційним підприємством (інноваційним центром, технопарком, технополісом, інноваційним бізнес-інкубатором тощо). Планування інноваційного процесу для такого підприємства є складним завданням. Це пов’язано з необхідністю оперування значними обсягами інформації, яка є новою і характеризується значною мірою недостовірності. Можуть виникати питання з поставкою сировини, матеріалів, виготовленням окремих складових продукції на інших підприємствах (можливо вперше). Ринки збуту можуть бути неготовими прийняти новинку. Відсутність розгалуженої системи сервісу вносить свої корективи у процеси реалізації проектів.

Для зниження ризику здійснення інноваційних процесів можуть створюватися тимчасові об’єднання підприємств, організацій, установ, які надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні). Такі об'єднання створюють інноваційну інфраструктуру, діяльність якої спрямована на реалізацію проекту від задуму до його завершення. До функцій, що належать такій інноваційній інфраструктурі, відносяться - фінансове, кадрове та сировинне забезпечення, лобіювання проекту у відповідних інституціях.

Проте розширення кількості учасників проекту веде до ускладнення процесу планування у зв’язку з тим, що збільшується перелік одночасно виконуваних робіт і залежність часу початку окремо взятої роботи від певної кількості попередніх, без яких ця робота не може здійснюватися. Таким чином, від процесу планування вимагається узгодженість як робіт, що виконуються у кожній окремо взятій організації, так і взаємопов’язаність процесів між структурами, що приймають участь у реалізації проекту.

Особливо ефективним у діяльності таких структур є застосування сітьових моделей при плануванні й управлінні проектами створення нової продукції у поєднанні з широким використанням комп'ютерних технологій для здійснення трудомістких розрахунків.