2. Сільськогосподарське виробництво як особлива сфера застосування праці та капіталу

Сільське господарство належить до тієї сфери економіки, яка прямо пов'язана з виробництвом продуктів харчування — головною умовою життя безпосередніх вироб­ників і всього населення. Разом із тим, воно виступає сировинною базою для легкої, харчової та інших галузей промисловості.

Сільське господарство, як галузь матеріального виробництва, має цілий ряд особли­востей природно-економічного, економічного і соціально-економічного характеру. В аграр­ному виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного ха­рактеру завжди переплітався з природним. Тому раціональне управління в цій галузі потребує знань і вмілого використання не тільки економічних законів, а й законів при­роди. Тісний взаємозв'язок економічних процесів з природними й зумовлює значний вплив останніх на результати господарської діяльності, що впливає на темпи відтворення.

Велика різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва і використання трудових ресурсів і техніки.. У певних межах її можна згладжувати виготовленням інших продуктів, які мають неодна­ковий час виробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організацію виробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промис­ли залежно від економічних і природних умов.

На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності в сільському гос­подарстві дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.

Обмеженість земельного фонду сільськогосподарського призначення і зростаючі потреби в продуктах харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типу відтворення. Тим більше, що землі сільськогосподарського призначення постійно скорочуються.

Додаткові вкладення праці й капіталу передбачають зміну технологічних способів виробництва, нову техніку і технологію. Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові машини, нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним для визначення економічної природи додаткових (по­слідовних) вкладень у землю є не кількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобів виробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення здійснюються, з якими технічними, технологічними й організаційними цілями.

Підвищення технічної забезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використанням високоврожайних культур і високопродуктивних тварин є основою запровадження прогресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу мають тісний взаємозв'язок. Якість сільськогосподарських робіт визначається доскона­лістю техніки, що впливає на врожайність культур і продуктивність тварин.