1. Витрати виробництва, їх сутність та види

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин), що використовуються як сировина та матеріали, паливо; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати – це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Витратами виробництва називаються витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені в грошовій формі

Економічні (вмінені) витрати – це явні (зовнішні) витрати виробництва (витрати на придбання ресурсів, що не належать власникам підприємства) та ще й неявні (внутрішні), або альтернативні витрати (власні виробничі ресурси підприємства). Тобто це вартість усіх виробничих ресурсів незалежно від того чи вони є власністю підприємства, чи купуються на ринку.

Бухгалтерські витрати – це усі витрати виробництва, які пов 'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів за ринковими цінами. Тобто це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, що не належать підприємству.

Відносно одиниці продукції розрізняють:

1. Прямі витрати – пов’язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т.ін.).

2. Непрямі витрати – пов 'язані з роботою підприємства в цілому (цехові і загальновиробничі витрати), їх не можна безпосередньо розрахувати на одиницю продукції (за обсягом та асортиментом).

За економічним змістом витрати діляться на:

1. основні – пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції;

2. накладні (загальновиробничі) – включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку і обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату канцелярські витрати тощо.

Для підприємства важливо аналізувати витрати виробництва з огляду на період функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування – це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

2. Короткостроковий період – це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

В залежності від періоду функціонування витрат розрізняють:

1. Постійні витрати (Fixed Cost - FC) – витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

2. Змінні витрати (Variable Cost - VC) – витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами підприємства (Total Cost - TC), які розраховуються за формулою:

TC=FC+VC, (7.1)

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати.

Граничні витрати (Marginal Cost - MC) – це витрати, які додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

МС=∆ТС÷∆Q, (7.2)

де ∆TC – зміна загальних витрат, ∆Q – зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже – і до підвищення їх ціни.

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва.

Закону спадної продуктивності факторів виробництва полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q, (7.3)

де AC – середні витрати, TC – загальні витрати, Q – кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.