48. Орендні відносини

Оре́нда — наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. ін. на договірних засадах.^[1]

Орендні відносини – відносини між орендатором та орендарем Орендодавець - це власник землі, який передав свою ділянку в оренду. Орендодавцем можуть бути громадяни, юридичні особи (підприємство, організація та ін.), а також органи державної влади та місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради).

Орендар - це громадянин або юридична особа, які беруть земельну ділянку в оренду.

До основних його положень відносять такі:

1. Об‘єктом оренди могли бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів, а також окреме індивідуально визначене майно державних підприємств і організацій (ст. 4).

2. Орендарями могли бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації (їх структурних підрозділів), громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (п. 1 ст. 6).

3. Ініціатива щодо укладення договору оренди визнавалась лише за потенційними орендарями (ст. 7), а орендодавець її позбавлений. (Що зовсім нелогічно).

4. Умови договору оренди зберігали свою силу на весь строк його дії і в тих випадках, коли після укладання такого договору законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (п. 3 ст. 11).

5. Передача цілісних майнових комплексів у суборенду не допускалась. (п. 1 ст. 24).

Як спосіб більш ефективного господарювання оренда намагається вирішити поставлені перед собою задачі:1. забезпечити еволюційний перехід до недержавної форми власно­сті і самостійного підприємництва;2. зберегтиза працівниками свої робочі місця;3. поступово оволодіти технологією підприємництва;4. накопичити власні кошти і майно та можливість /в умовах України/ використовувати ці кошти при приватизації орендованого де­ржавногомайна;5. у разі невдачі при самостійному господарюванні створити собі можливість повернутися до державного сектора.

(рендна плата включ ренту та плату)

49. Основні етапи розвитку цивілізації

Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства

американський етнограф Л. Г. Морган

, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.

Люди, які жили в період перших двох епох, споживали пере-важно готові продукти природи.

Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення тако-го споживання.

Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збираль-ництва до переробної суспільно-виробничої технології.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична" походить від грецького слова lithos - камінь). Завдя-ки цій революції у сільському господарстві почали широко вико-ристовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці.

Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробни-чої та переробної економіки

Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок істо-рії людства - 8-10 тис. років.

революція другої половини XVIII - першої трети-ни XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер.

Грунтуючись на застосуванні системи машин і меха-нізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила но-вий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи.

елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової техно-логічної революції й кваліфікується як перехідний: