11.3.3. Вихідна кейнсіанська макроекономічна модель

Розвиток кейнсіанства у 40—60-х pp. XX ст. відбувався також у напрямі подальшого дослідження встановлених Дж.М. Кейнсом основних функціональних макроекономічних залежностей, формалізації макроекономічного аналізу, розробки функціональних моделей макропроцесів. У теорії Кейнса викладено зміст функції попиту, функціональної залежності між споживанням, заощадженням та доходом, функціонального зв'язку між інвестиціями та доходом і ряд інших. Але у жодному з випадків Дж.М. Кейнс не ілюстрував свої дослідження графічними моделями, а у "Загальній теорії" взагалі немає жодного авторського графічного зображення встановлених ним макроекономічних залежностей, крім єдиного графіка інвестицій. Але, по-перше, він стосується викладення постулатів неокласики (співвідношення кривих інвестиційного попиту та заощадженого доходу), а, по-друге, за власним висловом Дж.М. Кейнса, ідея цієї "діаграми" була підказана йому Р. Харродом. Тому в подальшому неокейнсіанський аналіз був сфокусований як на розробці змісту кейнсіанської теоретичної моделі, так і на її адекватному аналітичному супроводі. Вагомою "несучою" структурною складовою теоретичного каркасу кейнсіансько-неокласичного синтезу вважається макроекономічна модель Е. Хансена та П. Семюелсона, що виражає погляди ортодоксального кейнсіанства на механізм реалізації макроекономічних процесів, суть окремих фаз циклу та типів стабілізаційної політики держави. Модель Хансена — Семюелсона була розроблена у 40-х pp. У 1948 р. — вперше надрукована у відомому підручнику П. Семюелсона "Економікс", відтоді постійно відтворювалась у всіх його наступних виданнях. Завдяки цьому була введена у науковий вжиток. Найбільшого поширення у навчальній та науковій літературі набуло графічне зображення цієї моделі, яке отримало назву "кейнсіанського хреста" чи "45-градусного кейнсіанства". Вихідна кейнсіанська макроекономічна модель значною мірою сприяла поширенню та популяризації як кейнсіанських ідей, так і теоретичної конструкції кейнсіансько-неокласичного синтезу. Кейнсіанська модель задана за допомогою макроекономічних агрегатів (рис. 11.19). По вертикалі відкладається рівень сукупного попиту AD (чи сукупних витрат), який включає всі його компоненти (С, /, G, Ха). По горизонталі — реальний обсяг національного виробництва в будь-якому вимірі, найчастіше — національний дохід У, який задає рівень сукупної пропозиції. Бісектриса, що проходить під кутом 45", є сукупністю точок рівновіддалених від обох осей. Значення кожної точки бісектриси відповідає стану мак-роекономічної рівноваги, за якого сукупний попит дорівнює реальному обсягу національного виробництва (AD = У). кейнсіанської моделі видно, що крива фактичного рівня сукупного попиту AD істотно відхиляється від рівноважного стану — бісектриси, проходячи під кутом до неї. Точка перетину кривої AD з бісектрисою є точкою макроекономічної рівноваги Е. Цьому стану макрорівноваги відповідає стихійно досягнутий рівноважний обсяг національного доходу Але оптимальним станом економічної системи є той рівень сукупного попиту AD', за якого макроекономічна рівновага (Е*) досягається за умов потенційно можливого рівня національного виробництва У*. Саме цей рівень національного виробництва забезпечує повне використання виробничих ресурсів (в т.ч. повну зайнятість) та безінфляційний стан економіки. Отже ордината Е' Yf відображає рівень сукупного попиту за умов повної зайнятості. Але реально крива сукупного попиту може перетинатись з бісектрисою або лівіше точки Е' (недостатній сукупний попит), або правіше (надлишковий сукупний попит). Кейнсіанська 45-градусна модель дає змогу аналізувати можливі випадки макроекономічної нестабільності та дію пропонованих кейнсіанством за собів їх практичного подолання шляхом державного регулювання. Так, наве-| дена модель дає можливість наочно відобразити динаміку сукупного попиту та її макроекономічні наслідки. Зокрема, суть основних функціональних залежностей між зрушеннями сукупного попиту та відповідними зрушеннями національного доходу. Так, збільшення початкового рівня AD на величину Af, збільшуючи сукупний попит до рівня AD', приводить до приросту національного доходу на величину ЛУ Вихідна модель Хансена — Семюелсона вперше була запроваджена в освітній процес завдяки підручнику "Економікс" П. Семюелсона, а в подальшому широко тиражувалась рештою економічних навчальних та наукових видань. Тепер без неї неможливо уявити жоден курс з макроекономічного аналізу. Рецесійний розрив (рис. 11.20) відображає стан економічного спаду, викликаного нестачею сукупного попиту. Фактичний рівень сукупного попиту AD дає змогу досягти стихійної рівноваги у точці Е лише при обсязі національного виробництва Y е. Він значно нижче бажаного для макросистеми рівня потенційно можливого обсягу національного виробництва Y., за якого досягається повне використання ресурсів та повна зайнятість. Тому в точці Е досягається стан макроекономічної рівноваги при неповній зайнятості. Фактична величина сукупного попиту за потенційно можливого обсягу національного виробництва та повної зайнятості (YA становитиме NY,. Ця величина істотно відстає від рівноважної — Е' Yj. E' N — це рецесійний розрив або розрив безробіття, який вказує на недостатність сукупного попиту. Наявність рецесійного розриву спричиняє стан макроекономічної нерівноваги — спад, рецесію, циклічне безробіття. Стимулююча стабілізаційна політика. Для подолання рецесійного розриву кейнсіанська модель передбачає використання стимулюючої (відносно рівня недостатнього сукупного попиту) стабілізаційної політики. Вона полягає у державному сприянні зростанню фактичного рівня сукупного попиту до його рівноважного значення при бажаному обсязі національного виробництва. Графічно це має вигляд зміщення кривої AD вправо — вгору до рівня AD. Зміст та інструменти стимулюючого стабілізаційного впливу держави наведені на рис.11.21. Означені регулюючі заходи справляють стимулюючий вплив на загальний рівень сукупного попиту через безпосередній вплив на його основні структурні елементи — споживчі витрати (С) та інвестиційні витрати (/), що становлять попит недержавного сектору економіки, а також державний попит) (G). Свідомо керована девальвація національної валюти може додатково вплинули на активізацію попиту іноземних споживачів (Хп). Інфляційний розрив (рис. 11.22). Якщо в економіці, навпаки, спостерігається надлишок сукупного попиту, то це спричиняє інфляційне зростання і цін — стан інфляції попиту. Ознакою макроекономічної нестабільності el інфляційний розрив ME', за якого фактична величина сукупного попиту MY вища за безінфляційний рівень національного виробництва за умов повної зайнятості — E*Yf. Стримуюча стабілізаційна політика. Подолання інфляційного розриву згідно з кейнсіанською доктриною здійснюється шляхом застосування стримуючої (відносно надлишкового фактичного рівня сукупного попиту) стабілізаційної політики держави. Графічно цю політику відображає зміщення кривої сукупного попиту AD вліво і вниз до рівня AD'. Зміст та інструменти стримуючої стабілізаційної державної політики діють у зворотному напрямі порівняно з попереднім випадком (рис. 11.23). Таким чином, на теоретичній основі кейнсіанської макромоделі було розроблено теоретичні засади стабілізаційної політики держави для двох основних макроекономінних ситуацій: для умов спаду та безробіття, що обумовлені недостатнім попитом (рецесійний розрив), передбачались стимулюючі стабілізаційні заходи, спрямовані на збільшення сукупного попиту; для умов інфляції, обумовленої надлишковим інфляційним попитом (інфляційний розрив), передбачались стримуючі стабілізаційні заходи, спрямовані на зменшення сукупного попиту. Вказані варіанти практичних рекомендацій відображали головні напрями економічної політики кейнсіанської орієнтації у тому вигляді, як вона склалась у 50—60-ті pp. XX ст. Означені види кейнсіанської стабілізаційної політики достатньо ефективно спрацьовували в умовах альтернативного зв'язку інфляції та безробіття, який був характерний для західної ринкової економіки до початку 70-х pp. При цьому першочергове значення ортодоксальним кейнсіанством надавалося переважно заходам фіскальної політики держави, які відзначалися більш активним та безпосереднім впливом на макроеконо-мічну ситуацію, ніж решта заходів кредитно-фінансової та грошової політики, що мали непряму дію на компоненти сукупного попиту. Такий підхід сприяв закріпленню за кейнсіанством в науковій економічній літературі назвифіскалізм", що відбивала концептуальні пріоритети цього напряму в реалізації економічної політики. Ортодоксальне кейнсіанство визнавало ситуаційний характер дискреційної стабілізаційної політики держави та свідомий вибір державою важелів державного регулювання. У 50—60-ті pp. доволі гнучкою виявилася і соціальна спрямованість кейнсіанської теорії. Виступаючи захисниками приватного підприємництва, її премставники по суті обґрунтували реформістський шлях удосконалення ринкової системи. Першочерговою кейнсіанці називали проблему зростання національного доходу як засобу збагачення всього суспільства. Вони висунули ідею компромісу, який втілюється в життя державною політикою підтримання оптимального режиму як для підприємців, так і для працездатної частини суспільства. Однак форми державного регулювання економіки, розроблені теоретиками неокейнсіанства у 50—60-х pp., вже в другій половині 60-х — на початку 70-х pp. все більше критикуються за їх недостатню ефективність і недосконалість. Складалася ситуація одночасного посилення циклічності, зростання безробіття та інфляції в умовах дефіциту державного бюджету, проти чого, як виявилось згодом, неокласичний синтез був безсилий.