11.2.1. Етапи еволюції кейнсіанського напряму

Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії. Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейн-са — нова наукова парадигма, становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової економічної думки ЗО—40-х pp. минулого століття. З самого початку вона викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А. Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зі старими традиціями. Але починаючи з другої половини 30-х pp. XX ст. його теорія знаходить все більше нових прихильників і поступово перетворюється на визначальний напрям економічної теорії. Впродовж XX ст. кейнсіанський напрям зазнав тривалої еволюції (табл. 11.4). Утвердження кейнсіанства як альтернативного неокласиці напряму означало кінець ери її теоретичного панування. Кейнсіанство на тривалий історичний період, аж до середини 70-х pp. XX ст., перебрало на себе роль домінуючого напряму світової економічної теорії. Це було обумовлено низкою об'єктивних причин. Теорія Кейнса більш глибоко і адекватно враховувала нові історичні зміни, яких зазнав механізм господарювання провідних країн світу. Дж.М. Кейнс, як вже зазначалось, відкинув ідеї неокласиків про автоматичне регулювання ринкової економіки, про тотожність умов заощадження та інвестування, про досконалість дії стихійних регуляторів макро-економічної рівноваги, про цілковиту еластичність цін тощо. В теорії Кейнса враховувалися значні зміни ринкових відносин, наявність великих корпорацій, відсутність гнучкості та рухливості цін, зростання профспілкового руху, який перешкоджав стихійному коливанню заробітної плати. Кейнсіанство отримало світове визнання не тільки через теоретичні новації та поглиблення пізнання природи економічних явищ, але й значною мірою завдяки своїй головній політико-економічній установці — обґрунтуванню необхідності державного регулювання господарських процесів. Кейнсіанство — це сформований Дж.М. Кейнсом та його чисельними прихильниками і послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільності ринкової економіки та необхідності її державного регулювання. Слід зауважити, що в ході подальшого розвитку зазначеного напряму І окреслились відмінності між змістом таких понять як "теорія Кейнса" ("Кейнсова теорія") та "кейнсіанство" ("кейнсіанська теорія"). Ці поняття хоч і є близькими, але аж ніяк не ідентичні, розбіжності між ними з часом все більше посилюються. Внаслідок цього їх науковий зміст необхідно чітко розрізняти. Проте в економічній літературі, особливо присвяченій макроекономічній проблематиці, достатньо часто зустрічається їх неправомірне ототожнення, що, безумовно, є некоректним. Не все, що прийнято називати кейнсіанською теорією, належить авторству Дж.М. Кейнса і є безпосереднім відображенням його власних поглядів. Тому є ряд пояснень. По-перше, загальновизнано, що "Загальна теорія" за способом викладення матеріалу і характером його сприйняття — одна з найскладніших теоретичних праць в історії економічної науки. Ідеї Дж.М. Кейнса у більш пізній науковій та навчальній літературі зусиллями його послідовників були відтворені та популяризовані в осучасненому варіанті, який містив своєрідний "переклад" кейнсових ідей на мову сучасної економічної теорії1. Тому те, що йдеться передусім про ортодоксальний варіант викладення теорії Кейнса Нобелівським лауреатом Дж. Хіксом та видатним гарвардським економістом Е. Хансеном. — Кейнс "дійсно" сказав, відрізнялось від загальноприйнятої стандартної та популярної версії його теорії. По-друге, власні ідеї Кейнса, викладені в "Загальній теорії", залишають можливості для їх далеко не однозначного розуміння. Тому при відтворенні різними інтерпретаторами вони набули значних розбіжностей. Навіть між представниками кейнсіанства існують і множаться розходження у розумінні та тлумаченні поглядів Кейнса. По-третє, відтворення ідей Дж.М. Кейнса у працях його послідовників і наступників найчастіше сполучалось з їх власними науковими підходами, втрачаючи при цьому Кейнсову автентичність. По-четверте, в подальшому послідовники Кейнса розвивали та вдосконалювали його теоретичну систему, внаслідок чого кейнсіанство у сучасному розвинутому вигляді також набуло істотних відмінностей від теорії Кейнса як свого наукового першоджерела. Наведені зауваження вагомі лише в плані термінологічної чіткості у вживанні вищезазначених понять. З огляду ж на загальні тенденції розвитку економічної теорії не можна не визнати, що реальне збагачення ідей Дж.М. Кейнса науковим доробком його попередників, сучасників та ще більш чисельного кола наступників є цілком природним і закономірним, а тому, безумовно, відіграло та відіграє позитивну роль для розвитку цього визначального напряму макроекономічної теорії. Домінування кейнсіанських ідей у міжвоєнний і післявоєнний період пояснюється реалістичністю розробленої цим напрямом макроекономічної теорії, а також кейнсіанської програми державного регулювання економіки. Саме тому переважно на кейнсіанських ідеях державного регулювання ринку базувалась макроекономічна політика урядів провідних країн світу з 50-х до середини 70-х pp. XX ст. Кейнсіанська теоретична модель поступово увійшла практично в усі підручники з економіки, започаткувавши новий підрозділ економічної теорії — макроекономіку. Цей період отримав назву "доба кейнсіанства". Слід зазначити, що найбільш бурхливо теорія Кейнса поширювалась в країнах Заходу в післявоєнний період. У 50—60-х pp. XX ст. вона трансформувалась у неокейнсіанство, назвою якого прийнято підкреслювати як спадкоємність щодо кейнсіанського напряму, так і суттєві ознаки теоретичного та методологічного оновлення, що привнесли в макроекономічну теорію послідовники Дж.М. Кейнса. В основі трансформації теорії Кейнса у неокейнсіанство була потреба створення більш загальної теорії, яка б враховувала такі нові проблеми, як високе і стійке економічне зростання, проблема циклу, врахування науково технічного прогресу, нагромадження ресурсів тощо. Тому основні положення Кейнса було піддано в працях його послідовників певній модифікації, універсалізації та осучасненню. 1 Ортодоксальній версії викладення кейнсіанства вищезгаданими вченими в якості альтернативи протистоїть переосмислення ідей Кейнса такими посткейнсіанцями, як А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, X. Мінскі та ін. Залежно від напрямків розвитку кейнсіанського аналізу та конкретної проблематики теоретичних досліджень в структурі неокейнсіанства можна виділити такі основні течії (рис. 11.9). Кейнсіанська ортодоксія — це найбільш типова, загальновизнана, домінуюча та поширена теоретична складова цього напряму, яка забезпечує його наукову визначеність, сформованість та сталість. Структурним ядром ортодоксального неокейнсіанства стала теорія ефективного попиту та визнання необхідності державного регулювання ринкової економіки. Саме це вважалось його представниками найголовнішим у спадщині Кейнса і було покладено в основу подальшої еволюції кейнсіанства як у галузі теорії, так і економічної політики. Кейнсіансько-неокласичний синтез становить спробу теоретичної універсалізації кейнсіанства шляхом об'єднання, теоретико-методологічного синтезу раціональних елементів неокласичної та кейнсіанської ортодоксії. Остання складова — це нетрадиційна чи неортодоксальна течія неокейнсіанства. Основні течії неокейнсіанства всебічно розвинули теоретичну спадщину Дж.М. Кейнса.