5.2.3. Концепція "гармонії інтересів" г.Ч. Кері

Американська економічна думка XIX ст. розвивалась під впливом ідей англійської класичної політичної економії. Водночас вона мала певні особливості, зумовлені своєрідністю соціально-економічного розвитку США у цей період:

перемогою у війні 1775—1783 pp. та завоюванням незалежності від Англії;

ліквідацією феодальних обмежень та створенням передумов для свободи підприємництва і торгівлі;

наявністю природних багатств, вільних земель, активним формуванням фермерських господарств, які застосували найману працю і техніку;

прискореним розвитком економіки на основі імпорту капіталу та найновіших технологій;

бурхливим зростанням чисельності населення за рахунок внутрішніх (природний приріст) та зовнішніх (притік іммігрантів з Європи) факторів;

створенням місткого внутрішнього ринку, який стимулював розвиток національного виробництва.

Найвідомішим виразником економічної думки в США у XIX ст. був Генрі Чарльз Kepi (1793—1879), у творах якого знайшли відображення оригінальні підходи до трактування основних економічних понять, запропонованих класичною політекономією.

Син успішного книговидавця Г.Ч. Кері народився у Філадельфії, отримав добру освіту, у 24 роки зайнявся бізнесом, став великим фабрикантом і розбагатів. У 42 роки він зацікавився економічними проблемами, свої економічні погляди виклав у 13 книгах, численних памфлетах та багатьох газетних статтях. Серед них такі праці вченого, як "Нариси про норму заробітної плати" (1835) у 3 томах, "Принципи політичної економії" (1837—1840) у 3 томах, "Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції" (1850), "Принципи соціальної науки" (1865) та ін.

У руслі ідей класичної школи Г.Ч. Кері розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об'єктивні та незмінні економічні закони, аналогічні законам природи. Останні, на думку вченого, здатні забезпечити постійний економічний прогрес та економічне зростання. Виходячи з оптимістичного бачення перспектив розвитку суспільства, американський дослідник критикував Д. Рікардо та Т. Мальтуса за песимізм та провокування ворожнечі між класами і націями. Обґрунтовуючи власну позицію, Г.Ч. Кері:

Трактував вартість як міру панування людини над природою, оцінку "опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю"1 в певний момент у певному суспільстві. Відтак вчений визначав вартість двома факторами: природою та працею людини. При цьому він стверджував, що вартість має тенденцію до зменшення, позаяк витрати виробництва знижуються з часом у результаті послаблення опору природи асоційованим зусиллям людської спільноти.

Стверджував, що капіталізм створює умови для економічного зростання та всебічного розвитку суспільства. Вчений виходив з того, що зростання продуктивності праці та зниження витрат на виробництво товарів сприяє зростанню багатства суспільства як основи підвищення добробуту кожної людини. З огляду на це Г.Ч. Кері обґрунтовував необхідність підкорення індивідуальних інтересів суспільній меті — розвитку національного виробництва.

Сформулював універсальний, на його думку, закон, згідно з яким у капіталістичному суспільстві існує "найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів", а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною у теоретичній побудові вченого була ідея справедливого розподілу, притаманного капіталізмові. Останній, на думку Г.Ч. Кері, враховує внесок кожного у виробництво. Всупереч Д. Рікардо американський дослідник стверджував, що із розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню продуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у національному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка капіталістів абсолютно збільшуючись, відносно падає. "З усіх законів, установлених наукою, — писав Г.Ч. Кері, — це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії істинних інтересів різних класів людського суспільства".

Обстоював гармонію економічних інтересів підприємців і землевласників. Вчений трактував прибуток і ренту як природні форми доходу власників капіталу та землі. Абсолютизуючи економічні умови США, він не погоджувався з думкою Д. Рікардо про неминуче зростання вартості сільськогосподарського виробництва в результаті залучення до обробітку менш родючих земельних ділянок. На думку Г.Ч. Кері, "найбагатша земля є прокляттям для прибульця", оскільки вона вкрита рослинністю і потребує розчищення, осушення, викорчовування дерев тощо. Тому до обробітку спочатку залучаються чисті малородючі земельні ділянки, які легко піддаються обробці. З часом люди об'єднують свої зусилля і переносять їх на кращі земельні ділянки. Відтак ціни на сільськогосподарську продукцію падають і на практиці відбувається зниження ренти, що об'єктивно зумовлює тенденцію до падіння частки землевласників у національному продукті.

Обґрунтував необхідність активної ролі держави у регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Поступово еволюціонуючи від підтримки політики вільної торгівлі до абсолютизації та захисту протекціонізму, вчений піддав гострій критиці зовнішньоекономічну експансію Англії, спрямовану на те, щоб заснувати для всього світу одну майстерню, куди мають звозитися сирі матеріали з усієї земної кулі за досить дорогу плату за перевезення. Захищаючи національні економічні інтереси США від руйнівного впливу Англії, вчений наголошував на тому, що протекціоністська політика американського уряду сприятиме:

збереженню для національних виробників внутрішнього ринку, економії коштів, необхідних для здійснення перевезень сільськогосподарської продукції на далекі відстані;

стимулюванню розвитку власного національного виробництва та] підтримці ще не зміцнілої національної промисловості;

зростанню заробітної плати робітників у результаті нестачі робочої сили та внутрішньої конкуренції виробників.

Розглядаючи комплексний агропромисловий розвиток країни як запоруку її незалежності, Г.Ч. Кері виступав за національну економічну автономію, розвиток суспільства за принципом замкнутої виробничої асоціації. Теоретичні обґрунтування вченого справили значний позитивний вплив на економічний розвиток США, сприяючи протекціоністській зовнішньоекономічній політиці та консолідації суспільства на основі ідеї "гармонії інтересів". У подальшому ідеї вченого щодо закономірностей розвитку національного господарства та продуктивної сили єдності суспільства були визнані й розвинуті у творах представників історичної школи.