5.2.2. Теорія "послуг" ф. Бастіа

Прагнення до прогресивних перетворень на основі принципів економічного лібералізму набуло подальшого розвитку у працях відомого французького економіста і публіциста Клода Фредеріка Бастіа (1801 —1850), автора блискучих нарисів, які користувались великою популярністю у Франції в 40-ві— 50-ті pp. XIX ст. Найважливішими економічними ідеями вченого є:

Теорія послуг, заснована на методологічних підходах Ж.Б. Сея до визначення цінності економічних благ. Зазначаючи, що з економічного погляду суспільство — це обмін, в якому беруть участь рівноправні учасники, Бастіа наголошував на тому, що "Взаємний обмін здійснюється за таким незмінним правилом: цінність за цінність, послуга за послугу, а все, що становить дармову корисність, стоїть поза торгом, тому що дармовий продукт не має цінності, а предметом мінових угод буває лише цінність".

Розмірковуючи над тим, що "Слово цінність обов'язково передбачає, що ми не поступимося даром, без винагороди тому, хто володіє нею", Ф. Бастіа

дотримувався думки, що за умов економічної свободи взаємовідносини між людьми "не можуть бути нічим іншим, як взаємним обміном послуг, які знижуються в цінності і зростають у корисності".

Таким чином, вчений трактував цінність як відношення двох послуг. Він не погоджувався з тим, що в основі вартості лежить людська праця. Такий підхід, на думку французького дослідника, не пояснює, чому цінність випадково знайденої перлини еквівалентна цінності перлини, здобутої з величезними труднощами з дна моря.

Ф. Бастіа визначав послугу як будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших. Однак, на відміну від Ж.Б. Сея, який вважав, що корисні послуги надаються не лише людьми, але і силами природи, речами, вчений аналізував лише особисті послуги у різних сферах суспільного життя. Виходячи з того, що напруга і зусилля обох сторін в обміні мають еквівалентний характер, заснований на добровільності та взаємовигідності ринкових угод, французький економіст стверджував, що послуга вимірюється з боку продавця його зусиллями, затраченими на виробництво товару. Водночас послуга з боку покупця вимірюється зусиллями, які економляться в результаті придбання товару. У зв'язку з цим Ф. Бастіа зазначав, що діамант має більшу цінність за воду внаслідок того, що людина, яка поступається діамантом, надає більшу послугу тому, хто поступається склянкою води.

Розмірковуючи над тим, що будь-яка власність є сумою цінностей, вчений трактував останню як сукупність наданих послуг. Виходячи з того, що нові послуги завжди корисніші й продуктивніші за старі, вчений висловив думку про те, що будь-яка власність є сумою минулих цінностей, які поступово втрачають свою корисність.

Теорія "гармонії інтересів" основних класів капіталістичного суспільства. Досліджуючи закони економічного розвитку, Ф. Бастіа сформулював головне, на його думку, запитання: перебувають людські інтереси, залишені самі на себе, в гармонії між собою чи вони прямо протилежні один одному? Намагаючись дати відповідь на нього, вчений відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Як і А. Сміт він пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини.

Виходячи з власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову економіку як царство волі та гармонії, економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів. "Усі законні інтереси гармонійні. У цьому головна думка мого твору", — писав французький дослідник.

Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні, в процесі якого усі члени суспільства "вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу заради спільної мети.

Відомий економіст, представник класичної політекономії у Франції Клод Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні. Він був сином багатого купця, однак у 9 років залишився круглою сиротою. Родичі допомогли Фредеріку отримати хорошу освіту, після завершення якої він деякий час працював у торговій конторі. Здібний до навчання юнак виявляв інтерес до гуманітарних дисциплін, добре знав англійську, іспанську та італійську мови. Знайомство з працями А. Сміта сприяло підвищенню його інтересу до економічної науки. Після смерті дядька, який був його опікуном, Бастіа отримав спадщину і вирішив зайнятись фермерством. Зазнавши невдачі у цій царині, він працював деякий час у муніципалітеті, з ентузіазмом зустрів революцію 1830 р.

У 1834 р. Ф. Бастіа був призначений на посаду генерального радника департаменту і зарекомендував себе активним захисником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, невтомним борцем з владою, яка проводила протекціоністську політику. Яскравим свідченням його публіцистичного таланту стала стаття "Про вплив французьких і британських тарифів на майбутнє народів". У 1847 р. вийшла у світ знаменита праця французького дослідника — "Економічні софізми".

З 1848 р. Ф. Бастіа — депутат установчих зборів Конституційної асамблеї. Головна його праця "Економічні гармонії" залишилась незавершеною і була опублікована уже після смерті автора.

Зазначаючи, що капітал складається із робочих інструментів, матеріалів і запасів, без яких ніхто ні самотужки, ні в суспільстві, не міг би здійснити ніякої тривалої роботи, Ф. Бастіа наголошував на тому, що останній "заснований на трьох здібностях людини — умінні передбачати, розуміти та утримуватися".

Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Обґрунтовуючи це положення, вчений сформулював "великий, дивовижний, необхідний та невблаганний", на його думку, економічний закон: "В міру того, як примножуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загальному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зростає і його частка безумовна"1 Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, "випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає".

Посилаючись на тенденцію норми прибутку до зниження, вчений стверджував, що прибуток і заробітна плата не протистоять один одному, а гармонійно поєднуються, оскільки відносне зменшення частки прибутку не заважає абсолютному зростанню капіталу, а отже, і суспільного продукту. У зв'язку з цим Ф. Бастіа писав про те, що головний інтерес всіх людей (звичайно, з економічного погляду) полягає в тому, щоб сприяти швидкому утворенню капіталів. Водночас він вважав, що "приховується щось схоже на вбивство у тій гарячковості, з якою робітничий клас порушує інколи суспільний мир. Нехай же він усвідомить, що капітал з самого початку працює на користь звільнення людей від поневолення неосвіченості, бідності і деспотизму".

Концепція розподілу сукупного продукту пропорційно до кількості наданих послуг. "Послуга за послугу, — писав Ф. Бастіа, — найвищий закон". Винагорода при цьому має "різні найменування: найму, оренди, ренти, але генетичне ім'я її — процент". Зводячи прибуток до процента на капітал, а земельну ренту — до різновиду такого процента, вчений виходив з того, що "всі передачі послуг, які здійснюються у просторі і часі, засновані на тому принципі, що дати відстрочку — значить надати послугу, іншими словами засновані на законності процента".

Обґрунтовуючи цю думку, вчений стверджував, що:

"Законність процента заснована на такому: той, хто погоджується) надати капітал на певний строк, надає послугу. Відтак процент законний в силу принципу: послуга за послугу".

"Неперервність процента заснована на твердженні: той, хто бере в борг повинен повністю повернути позичене в зазначений строк".

Земельну ренту Ф. Бастіа визначав як плату за "послугу" землевласника або його предків, пов'язану з обробітком та поліпшенням землі. Таким чином, він вважав землевласника звичайним капіталістом, який отримує прибуток (процент) за минулі послуги.

Обґрунтування визначальної ролі споживача щодо виробника. Стверджуючи, що "політичну економію слід розглядати з погляду споживачів", вчений виходив з примату споживання над виробництвом, що було новим словом у політичній економії. Визнаючи, що саме споживання зумовлює розвиток та визначає напрями виробництва, він наголошував на моральній відповідальності покупців перед суспільством за нерозумні форми споживання. У зв'язку з цим Ф. Бастіа писав про те, що за шкідливе виробництво алкоголю відповідальними є не виробники, а споживачі.

Абсолютизація ідей економічного лібералізму та принципів вільної конкуренції, обґрунтування неприпустимості втручання держави у суспільний розподіл з метою вирішення соціальних проблем. Трактуючи солідарність як відповідальність кожного перед суспільством щодо абсолютного внеску у виробництво, вчений виправдовував існуючу соціальну нерівність стимулюючим впливом на розвиток виробництва та на людей, які не бажають працювати.

Ф. Бастіа був переконаний у тому, що "незмінним втручанням урядові кола спотворюють відносини праці і її винагороду, каламутять закони промисловості і обміну, ...збивають капітали і робочі руки з їх природного шляху, ...викликають нечувані втрати людських сил"1.

Відстоюючи ідею "laissez faire", вчений стверджував: "Якщо божественні закони гармонійні, то лише тоді, коли вони діють вільно, а без цього вони самі по собі не будуть гармонійними". Рішуче заперечуючи будь-які форми державного регулювання економіки, Ф. Бастіа визначав державу як величезну фікцію, за допомогою якої всі намагаються жити за рахунок усіх. "Киньте погляд на земну кулю, — писав дослідник, — коли народи бувають найщасливішими, моральними, миролюбними? Коли закон дуже рідко втручається у приватну діяльність, коли уряд менше дає себе відчувати, коли особистість має найбільшу силу, а громадська думка найбільший вплив, коли склад управління нечисленний, коли легші і рівномірні податки...".

Відтак вчений протиставляв дійсно необхідне суспільне споживання, спрямоване на задоволення соціальних потреб найоптимальнішим способом, марнотратству держави, виходячи з того, що "Будь-який уряд, який вважає себе власником багатства приватних осіб або діє на правах такого власника, є узурпатором, а узурпація є факт, але не право".

Звертаючись до сфери зовнішньої торгівлі, Ф. Бастіа критикував прихильників закритої економіки, які вважали, що обмеження зовнішньої торгівлі сприяє зростанню зайнятості населення. У нарисі "Китайська казка" вчений обґрунтував думку про те, що обмеження вільної торгівлі створюють умови для праці, яку можна назвати сізіфовою.

Вчений стверджував, що протекціонізм є дивним силогізмом (умовиводом), заснованим на перевернутій логіці: чим більше працюєш, тим багатшим стаєш, але чим більше перешкод, тим завзятішою стає праця, звідси випливає, що перешкоди сприяють зростанню багатства. В "Економічних софізмах" міститься дотепний памфлет Ф. Бастіа, герої якого — жителі міст Стульта та Пуро — доклали великих зусиль, щоб побудувати дорогу для полегшення сполучення між країнами. Водночас вони встановили митні застави, які "створювали перешкоди хурам, які йшли із міст". Парадоксальним, на думку Ф. Бастіа, був той факт, що і дорожні будівельники, і митники "працюють за рахунок одних і тих же платників — одні над тим, щоб полегшити рух по дорозі, інші над тим, щоб утруднювати цей рух".

Обґрунтовуючи ідею про те, що "взаємні перешкоди нічого не приносять обом містам, окрім шкоди", вчений наголошував на тому, що "принцип заборон — те ж саме, що і принцип перерв: принести споживача у пожертву виробнику, засобу пожертвувати метою".

Незважаючи на те, що більшість теоретичних положень Ф. Бастіа зазнали у подальшому гострої критики, його ідеї щодо вартості, обміну, пріоритетності споживання над виробництвом, економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі набули подальшого розвитку в економічній науці.