4. Сектор загального державного управління (сзду) в економіці країни. Засоби формування і реалізації стратегії розвитку суспільного сектора економіки.

Суттєву роль в економіці відіграє суспільний сектор. За цієї обставини державний бюджет є одним з основних інструментів макроекономічної політики. Держава бере на себе зобов’язання надавати суспільні товари та послуги, які приват­ний сектор не продукує або виробляє в недостатній кількості.

Згідно із cистемою національних рахунків до сектору загального державного управління (СЗДУ) відносять державні установи та організації, що фінансуються, головним чином, з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяль­ності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Функціонування організацій та установ державного сектору економіки пов’язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. Для установ СЗДУ, як і для інших секторів економіки, є об’єктивним відшкодування здійснених витрат, суспільний облік їх і контроль. З одного боку, ці установи є споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з іншого — своєрідним постачальником різних послуг. Отже, вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.

Основними показниками, що характеризують стан і завдання розвитку сектору, є:

• питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП;

• питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров’я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП;

• обсяг державних видатків за відповідними напрямами на душу населення;

• нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров’я тощо);

• показники рівня життя населення.

Потреба сфери загального державного уп­равління у фінансових коштах, що необхідні для нормального її функціонування, пород­жує проблему пошуку джерел фінансування. Специфіка господарської діяльності установ і організацій, що обслуговують населення, полягає в тому, що одна частка суспільних послуг надається за рахунок платників податку, а інша частка оплачується населенням зі своїх доходів.

Використання різних джерел фінансування діяльності установ та організацій СЗДУ значною мірою залежить від характеру суспільних товарів. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих Конституцією України) товарів і змішаних суспільних товарів у межах нормативного рівня споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних товарів у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних товарів, що виробляються установами сектору державного управління.

Головним джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості та економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспіль­ства є державний бюджет.

За умов, коли гостро бракує фінансових ресурсів, слід обґрунтовано визначати забезпечення витратних статей наявними ресурсами, скорочувати державні витрати і забезпечувати ефективне використання коштів. Для цього необхідним є впровадження таких заходів.

1. Здійснення державних закупівель товарів (робіт, послуг) на конкурсній основі.

2. Розробка державної інвестиційної програми, що пов’язує державні джерела фінансування з недержавними.

3. Розробка й реалізація програми адресного надання пільг, субсидій, дотацій та інших соціальних допомог окремим категоріям громадян з урахуванням рівня їхніх доходів.

4. Поетапна комерціалізація соціальних послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів.

5. Заборона нецільового використання державних коштів

З метою посилення контролю й забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами та організаціями коштів, що надходять на утримання їх, Кабінетом Міністрів України затверджено Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організа­ції. Такий кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи.

Єдиний кошторис складається всіма установами на календарний рік і затверджується керівниками вищих організацій не пізніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом із кошторисом на затвердження вищою організацією подається штатний розклад установи, включаючи структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Фінансування установ СЗДУ.

Фінансування органів влади та управління здійснюється виключно за рахунок Державного і місцевих бюджетів. За рахунок бюд­жету також утримуються органи прокуратури й суду.

Фінансування органів влади та управління провадиться відповідно до кошторисів витрат на рік з їхньою щоквартальною розбивкою та бюджетним розписом і твердим додержанням бюджетної класифікації. За необхідності здійснюється збільшення витрат за окремими статтями за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу перерозподіл витрат забороняється. Для збільшення витрат за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ керівних органів управ­ління з обов’язковим повідомленням Міністерства фінансів. Якщо має місце економія витрат, то вона наприкінці кварталу не закривається, а використовується на фінансування наступного кварталу.

Фінансування оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних Сил України згідно з кошторисом витрат Міністерства оборони на рік. Кошториси витрат на утримання Збройних Сил відрізняються від кошторисів інших бюджетних установ і включають витрати на: придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, твердого й м’якого інвентарю та інших матеріальних цінностей і послуг; капітальне будівництво, ремонт зброї та військової техніки; господарсько-побутові й інші витрати. Аналогічну бюджетну класифікацію кошторисів витрат розробляють установи Міністерства внут­рішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону і т. п., а також пацієнтів у лікувальних закладах цих установ.

Фінансування освіти здійснюється як з Державного і місцевих бюджетів, так і за рахунок недержавних джерел. Це пов’язано з тим, що освіта є змішаним суспільним товаром. Завдяки фінансуванню освіти створюється цілий спектр позитивних екстерналій. Поліпшуючи якість робочої сили, освіта збільшує норму прибутку від інших інвестицій і стимулює економічне зростання; освіта створює великі можливості для спеціалізації праці і сприяє прогресивному економічному розвитку; більшість держав розглядає освіту як засіб зміцнення національної свідомості, самоосвіти, лояльності і, навіть, формування соціальних моделей поведінки.

Через Державний бюджет фінансуються, як правило, навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації. Через облас­ні бюджети фінансуються деякі педагогічні вузи, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. Більшість середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, шкіл-інтернатів, дитячих дошкільних закладів фінансується з міських, районних та селищних бюд­жетів. Основним напрямком діяльності держави щодо установ, котрі надають освітні послуги, є контроль за додержанням ними державних стандартів у галузі освіти.

Фінансування охорони здоров’я також здійснюється з різних джерел, оскільки продуктом діяльності галузі є змішаний суспіль­ний товар. Планування адекватної системи охорони здоров’я має бути зорієнтоване на визначення: кола послуг, ефективне надання яких повинен забезпечити державний сектор; послуг, які може надавати приватний сектор за допомогою державних субсидій; послуг, які можна цілком залишити за приватним сектором. Приватний сектор має перебувати під державним контролем у зв’язку з інформаційною асиметрією на ринку даних послуг і диктатом виробника.

Установи охорони здоров’я, що фінансуються з державних джерел, поділяють на три групи: лікувально-профілактичні установи, до яких належать лікарні та поліклініки, лікарські й фельдшерські пункти, станції швидкої медичної допомоги, переливання крові; санітарно-профілактичні установи, тобто санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції; інші установи й заклади для обслуговування інвалідів війни, потерпілих від стихійного лиха, для проведення судово-медичних експертиз тощо.

Фінансування соціально-культурних закладів спрямоване на забезпечення підвищення культурного рівня населення. Для цього діє широка мережа різноманітних культурно-освітніх установ. За рахунок Державного бюджету України утримуються ті соціально-культурні заклади, які мають загальнодержавне значення і належать до системи Міністерства культури та мистецтва; за рахунок місцевих бюджетів — широка ланка культурно-освітніх закладів, театрів, клубів, бібліотек, музеїв, стадіонів та інших. Деякі установи та заклади перебувають на балансі великих підприємств. Нині ця сфера послуг частково комерціалізується. Приміщення соціально-культурних закладів приватизуються та часто використовуються новими власниками для інших цілей. Основним засобом боротьби зі скороченням державних видатків на розвиток культури є законодавче встановлення обов’язкового процента витрат на розвиток галузі й жорсткий контроль за дотриманням цієї норми.