logo
конспект для дневного отделения

1. Сутність, мета напрямки та засоби реалізації соціальної політики.

В Україні проголошено стратегічний курс на формування соціальноорієнтованої економіки, що визначає соціальну сферу і, відповідно, соціальну складову як пріоритетний напрямок ДЕП, від якого безпосередньо залежить стабільність у суспільстві.

Соціальна сфера є підсистемою НЕС, яка охоплює явища, процеси, види діяльності та об'єкти, що стосуються забезпечення життєдіяльності суспільства, людини, задоволення їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика як ініційований державою цілеспрямований процес - це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринку, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в країні. У цьому контексті соціальна політика є складовою частиною загальної ДЕП, головне призначення якої полягає у розробці та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного державного й суспільного устрою.

Як певна система соціальна політика є системою правових, організаційних, регуляторно- контрольних заходів (дій) держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного розвитку. Конкретно: ці заходи (дії) спрямовуються на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя населення, соціального захисту малозабезпечених верств населення, соціальної злагоди і безпеки в суспільстві.

Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Соціальна політика держави знаходить своє втілення у соціальних програмах і соціальній практиці (заходах) та охоплює:

Процес реалізації державою соціальної політики, а саме вплив органів державної влади на розвиток соціальних відносин, умой життя та праці населення країни за допомогою різноманітних способів та засобів (форм, методів та інструментів) становить зміст державного регулювання соціальних процесів.

Способами реалізації соціальної політики є система соціального захисту та система соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. У плані економічно активного населення зміст соціального захисту полягає у здійсненні заходів щодо: кваліфікаційної підготовки до трудової діяльності; забезпечення можливості реалізації здібностей кожної особи у процесі трудової діяльності і сам процес такої діяльності; створення нових робочих місць і підтримки працівників, які втратили роботу. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб. Система соціальних гарантій стосовно економічно активного населення охоплює: визнання і забезпечення з боку держави загальнодоступності та безоплатності освіти; сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності; недопущення примусової праці й гарантування мінімізації витрат у звязку із закінченням трудової діяльності.

Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід — з того, що суспільст­во бере на себе зобов’язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. Комбінований підхід полягає у поєднанні засад вищеназваних підходів. Власне, комбінований підхід реалізації ДСП сьогодні найчастіше застосовується в економічно розвинутих країнах, що забезпечує ефективність соціальної політики та високий рівень життя населення цих країн.

В Україні у системі формування і реалізації ДСП відбуваються кардинальні реформи, спрямовані на формування нового типу соціальної політики держави і нових механізмів її забезпечення й реалізації, що пов'язано з ринковою трансформацією НЕС, ліквіда­цією радянської системи соціального захисту населення, формуванням соціально орієнтованої ринкової економіки. При цьому (у процесі реформування соціальної політики в Україні) слід враховувати світовий досвід у здійсненні соціальної політики (державному регулюванні соціальних процесів) у країнах з розвинутою ринковою економікою і той факт, що побудова нової соціальної політики в сучасних умовах в Україні повинна полягати, з одного боку, в посилені соціального захисту таких категорій населення, як пен­сіонери, студенти, інваліди, багатодітні сім'ї тощо, а з іншого боку, у створенні макроекономічних і мікроекономічних передумов для побудови системи матеріального самозабезпечення активного працездатного населення.

У світовій практиці виділяють такі моделі соціальної політики держави:

  1. Американська (ліберальна) модель (США) соціальної політики - найбільш лібералізована, грунтується на принципі відокремлення соціаль­ного захисту від вільного ринку й обмеженні захистом лише тих осіб, хто не має, окрім соціальних виплат, інших доходів. При цьому забезпечується досить високий стандарт (рівень і якість) життя основної частини населення.

  2. Шведська (соціал-демократична) модель соціальної політики (Швеція, Фінляндія, Норвегія) є найбільш соціалізованою моделлю, в якій економіка найбільшою мірою працює на людей і для людей. Основною метою економічної діяльності держави в моделі соціал-демократичного типу є власне соціальна складова, а отже, соціальна політика. Ця складова ДЕП є основним її елементом, і ДРЕ має чітко виражену соціальну спрямованість. Ознаки цієї економічної моделі і відповідної їй моделі соціальної політики такі: висока частка ВВП (понад 60%), що перерозподіляється через державні фінанси; акумулювання в руках держави значних фінансових ресурсів; імператив ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики; активна упереджувальна політика; жорстка політика доходів; високий рівень соціального захисту населення, що забезпечується за державні кошти; профілактичні заходи у сфері зайнятості.

  3. Німецька модель (Німеччина, Австрія, Франція), яка також характеризується високою часткою ВВП (близько 50%), що перерозпо­діляється через систему державних фінансів, і створенням розвинутої сис­теми соціального захисту за рахунок залучення не тільки держави, але й підприємців.

  4. Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) характеризується вищим рівнем та більшою активністю втручання держави у регулювання соціальної сфери та соціальних процесів, ніж у ліберальній моделі, але при цьому рівень оподаткування й перерозподілу ВВП через державні фінанси (до 40%) нижчий, ніж у соціал-демократичній і навіть німецькій моделях; рівним розподілом витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором економіки; пасивною політикою держави на ринку праці.

  5. Японська модель соціальної політики ґрунтується на: політиці вирів­нювання доходів; особливій політиці використання робочої сили (система довічного найму); домінуванні психології колективізму; солідарності у доходах; досягненні консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем; визначенні питань підвищення рівня життя населення як національних пріоритетів.

Слід звернути увагу на те, що в Україні за часів СРСР в умовах адміністративно-командної економіки існувала спотворена модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту населення, яка характеризувалася: імпера­тивом вторинності соціальної сфери порівняно з виробництвом; жорст­ким контролем держави над соціальними відносинами; принципом зрівнялівки у розподілі і низьким рівнем доходів; визнанням зарплати, отриманої на державних підприємствах основним джерелом доходів; заохоченням колективних форм споживання, у тому числі в натуральній формі (надання безоплатного житла, соціальних послуг, відпочинку тощо) на противагу ринковим грошовим трансфертам; незацікавленістю в особистих заощадженнях та інвестуванні тощо.

У процесі формування моделі соціальної політики в Україні у контексті побудови соціально орієнтованої ринкової економіки необхідно виходити з принципу виваженого поєднання лібералізму і со­ціальної орієнтації ДЕП, що дасть можливість, з одного боку, державі створити умови для самореалізації та самозабезпечення суб'єктів економічних відносин, а з іншого боку, сформувати раціональну систему соціального захисту населення.

Головна мета соціальної політики у соціально орієнтованій економіці, яка формується в Україні, полягає, з одного боку, в лібералізації економічної діяльності з метою створення можливості для кожного працівника та трудового колективу отримувати доходи, адекватні їх реальному трудовому внеску у створення ВВП, і примноження національного багатства, а з іншого боку, у забезпеченні стабільності функціонування суспільства, досягнення суспільної злагоди, соціальної цілісності та належного рівня життя людей за рахунок забезпечення кож­ному громадянину можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здіб­ності, одержувати належний дохід, задовольняти необхідні для нормальної життєдіяльності потреби і покращувати добробут на основі раціональної та ефективно організованої системи соціального захисту населення.

Основними об'єктами соціальної політики є ринок праці та зайнятість; трудові відносини; оплата праці і доходи населення; система соціального забезпечення і захисту населення; елементи соціальної інфраструктури; громадяни як споживачі.

А суб'єктом соціальної політики в Україні є держава в особі відповідальних за вироблення і здійснення такої політики органів законо­давчої та виконавчої влади: ВР України; Президент України; КМ України; міністерства праці та соціальної політики, у справах сім'ї та молоді, охорони здоров'я, освіти і науки, культури і туризму, інші міністерства і відомства; органи місцевої державної влади (місцеві держадміністрації) та місцевого самоврядування. Активну участь у здійсненні соціальної політики беруть також: політичні, громадські організації; політичні партії; профспілки; фонди; асоціації громадян тощо.